Образ російської жінки у творчості Н. А. Некрасова
Твір По поемах “Мороз, Червоний ніс”, “Російські жінки”.
Красуня миру напрочуд, Рум’яна, струнка, висока, У всякому одязі гарний, До всякої роботи спритна.
Н. А. Некрасов.
“Велична слов’янка” стала героїнею багатьох віршів і поем Н. А. Некрасова; всі вони перейняті глибоким жалем до її долі. Поет страждає разом з нею й від непосильної роботи, і від моральних принижень. Однак не можна сказати, що російська жінка з’являється у віршах Некрасова тільки лише в образі замученою роботою селянки, на долі якої відбилися
Некрасов звертає увагу на внутрішню красу, щиросердечне багатство російської селянки. В образі російської жінки Некрасов оспівує стійкість, гордість, достоїнство, турботу про сім’ю, про дітей. Найбільше повно цей тип був розкритий Некрасовим у поемі “Кому на Русі жити добре” в образі Корчагіній.
Одна із частин названа “Селянка”, у якій Матрона сама розповідає про свою долю. У цьому оповіданні відбилися всі життєві тяготи
Образ Матрони Тимофіївни даний у поемі в динаміку, у розвитку. Так, наприклад, в історії з Демушкой вона спочатку, у пориві розпачу, готова все терпіть:
І отут я покорилася, Я в ноги поклонилася…
Характер героїні загартовується саме в цих тяжких випробуваннях. Це – жінка великого розуму, самовіддана, вольова, рішуча. У характеристиці Мартени широко використаються фольклорні жанри: пісні, плачі, голосіння. Вони допомагають виразити біль і тугу, яскравіше показати гірке життя Матрони Тимофіївни. У її мовленні спостерігаються фольклорні особливості: повтори, постійні епітети, окличні форми, звертання, достаток слів.
Ці особливості роблять мовлення Матрони неповторно індивідуальної, надають їй особливу жвавість, емоційність. Це образ селянки не тільки сильної духом, але й обдарованої, талановитої. Оповідання Матрони про своє життя – це оповідання про долю будь-якої селянки, багатостраждальної російської жінки. Сама глава названий не її ім’ям, а “Селянка”.
Цим підкреслюється, що доля Матрони зовсім не виключення із правил, а типова доля мільйонів російських селянок. Описуючи тип “величної слов’янки”, Некрасов знаходить таких жінок не тільки в селянському середовищі. Кращі щиросердечні якості – сила волі, уміння любити, вірність – ріднять Матрону з героїнями поеми “Російські жінки”.
Добуток це складається із двох частин: перша присвячена княгині Трубецької, а друга – княгині Волконської.
Княгиню Трубецьку Некрасов показує як би з боку, малює зовнішні труднощі, що зустрілися на її шляхи. Недарма центральне місце в цій частині займає сцена з губернатором, що лякає княгиню її позбавленнями, що очікують:
Острожним твердим сухарем И життям узаперті, Ганьбою, жахом, працею Етапного шляху…
Всі доводи губернатора про тяготи життя в Сибіру дрібніють і втрачають свою силу перед мужністю героїні, її гарячою готовністю бути вірної своєму боргу. Служіння вищої мети, виконання святого боргу для неї над усе сугубо особистого:
Ø Але знаю: до батьківщини любов Суперниця моя…
Оповідання в другій частині поеми ведеться від першої особи – від імені княгині Волконській. Завдяки цьому ясніше розумієш глибину страждань, які перенесла героїня. У цій частині також є суперечка, по напрузі дорівнює розмові губернатора й Трубецькой:
– – Ти всіх нерозважливо кидаєш, За що ж? – Я борг виконую, батько.
При цьому підкреслюється визначеність долі героїні:
Ділити з ним радість, Ділити й в’язницю Повинна я, так небу завгодно!
Опис декабристів подібно з описом християнських мучеників і самого Христа:
Не покаджу я катові Вільних і святих. І я полюбила його, як Христа, У своєму арештантському одязі Тепер він беззмінно коштує переді мною, Величчю лагідним сіяючи. Терновий вінець над його головою, У погляді – любов неземна…
Учинок дружин декабристів пофарбований у піднесено-релігійні тони. Заміна первісної назви “Декабристи” на “Російські жінки” підкреслила, що героїзм, сила духу, моральна краса властиві російській жінці споконвіків. Треба віддати належне Н. А. Некрасову, що зумів створити в російській літературі такий чудовий образ жінки, вірної боргу, що вражає своєю цілісністю.
Некрасов показав, що образ “величної слов’янки” не належить одному соціальному шару. Цей тип жінок – всенародний, його можна зустріти й у селянській хаті, і у великосвітській вітальні, оскільки головна складова його – духовна краса.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)