Патріотичний пафос драми І. Кочерги “Ярослав Мудрий”
У тривожні роки погляди митців часто зверталися в далеке минуле нашої Батьківщини, шукаючи там відповідей на питання. І тоді герої минулого ставали поряд з героями сучасності, будили почуття любові до рідної землі і відповідальності за долю Вітчизни. Іван Франко писав, що історичні твори з’являються тоді, коли в них виникає потреба і коли люди знаходять у них відповіді на гострі питання сучасності. Ця закономірність яскраво простежується на прикладі драми І. Кочерги “Ярослав Мудрий”. Події, зображені у творі, віддалені від нашого часу
Коли вирішується питання – бути Батьківщині вільною чи не бути взагалі, на передній план вступає священна відповідальність за її долю, за її майбутнє.
У 1944 році, коли І. Кочерга писав свій твір, весь світ був у пожежі війни і з надією дивився, як, напружуючи всі сили, війська Радянського Союзу боролися з фашизмом. Щоб перемогти у цій боротьбі, мало тільки воєнної сили. Людей повинна була об’єднати велика любов
Князь Київської Русі Ярослав Мудрий несе на своїх плечах велику відповідальність за долю рідної землі. Багато часу він провів у воєнних походах, збираючи під свою руку землі. У мирний час розбудовує державу, збирає бібліотеку, будує храми. У нього болить душа від того, що постійні чвари, міжусобиці між князями заважають Києву стати могутньою державою, вистояти проти навали кочових племен і зазіхань войовничих північних сусідів.
Ярослав усіма доступними йому способами намагається покласти край міжусобицям, об’єднує Київську Русь, діє продумано, твердо і, якщо треба, жорстоко. Він мріє про час, коли займеться любою його серцю справою – буде будувати міста й храми, “наряджати” землю Руську, поширювати мистецтво, грамоту, “книжну мудрість”. Але на шляху до здійснення мрій стоїть багато перешкод, і одна з них – варяги, які прагнуть підкорити Русь. Ярослав відстоює національну самобутність країни. Хоча сам він наполовину варяг, та з гордістю говорить, що в його жилах тече руська кров його баби, і це ріднить князя з народом.
Він рішуче відкидає легенди про норманське походження Русі, а варяги для нього – чужі люди, які “на Русь по золото пливли”. З патріотичним пафосом він промовляє:
Мені не треба пишних цих казок,
Що предків нам шукають десь за морем.
Народ мій тут, на рідних цих просторах,
Від Києва до Ладоги живе.
І не заброд Ісландії суворих –
Мене своїм він предком пазове!
Словами свого героя Іван Кочерга дає відсіч фашистським ідеологам, які “науково” доводили, що в сиві часи слов’яни закликали на князювання германських воєначальників, а тому самою долею арійцям судилося правити “нижчою слов’янською расою”.
Справжній патріот – це людина, яка ставить інтереси Батьківщини вище своїх власних. Таким був новгородець Микита, який прийшов у Київ помститися Ярославу за смерть батька і за кривди Новгороду. Але, зрозумівши, що Ярослав на перше місце ставить інтереси всієї держави, відмовляється від помсти.
Коли на Київ напали печеніги, Микита став до лав його захисників і “чесно вмер за Русь на полі брані”.
Інший герой драми – каменяр Журейко теж вважає Ярослава своїм ворогом. Та забуває про власну кривду, дізнавшись про змову проти князя. Він боронить Ярослава з любові до Батьківщини, адже розуміє, що Ярослав Мудрий – це та єдина сила, яка зможе об’єднати русичів у боротьбі проти численних ворогів і у побудові сильної держави.
Герої твору І. Кочерги “Ярослав Мудрий” – справжні патріоти. Вони жили, працювали заради Вітчизни, заради неї поклали своє життя. їхні подвиги повинні стати прикладом для нас, їхніх далеких нащадків.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)