ПІСНІ ЧАСУ ЗЕЛЕНИХ СВЯТ: МАЇВКИ, РУСАЛЬНІ ТА ЦАРИННІ ПІСНІ
Маївки (майські пісні) – твори календарної обрядовості початку літа, назва яких, можливо, походить від “май” (травень) чи “маяти” (прикрашати зеленню) або “мавки” (духи лісу та поля). Ними супроводжувались описані обряди Зеленої (Клечальної) неділі та пов’язані з нею ігрища молоді. Ці твори менш збережені і досліджені, ніж веснянки і гаївки. Найпоширенішим тут є мотив замаювання хат, подвір’їв:
Звеселіло подвір’я
Прийшло зелене іря…
…Везе Касійко бука,
Бука зелененького
Для газди молоденького.
Уся
Тільки скотаря нема.
Пішов скотар на зілля
Нинька свята неділя.
Окрему групу становлять маївки, якими супроводжувались обряди прикрашання худоби, що зберегли зв’язок із тотемними поклоніннями, і носять серйозний характер (ці твори іноді носили назву пастуші пісні):
Мене мама будила (2)
І так мене просила.
Аби я збирав цвіточки (2)
Худобі на віночки.
– І би-сте вінки вили (2)
Худобу намаїли.
Як буде веселонька (2)
Та й буде здоровонька.
Далі хлопці і дівчата сходяться докупи і радяться, як краще вити віночки, і, виплітаючи їх, величають корівок за молоко,
Вийся, віночку, гладко,
Як червоненьке ябко.
Та й вийся, увивайся,
На корову придайся.
Пасла Красечка, пасла,
Цебер каші принесла.
Ой ми вінки ввивали,
Щоби-сьмо Красю вбирали.
В окрему групу виділяються майські пісні, якими супроводжувалися обряди водіння тополі, куста, кралечки – “замаяної” дівчини, яку водили дівчата від двору до двору:
Стояла тополя край чистого поля.
Рефрен:
Стій, тополенько, стій не розвивайсь,
Буйному вітроньку не піддавайсь…
Цей обряд зберігає не лише зв’язок із анімістичними уявленнями, а й з Великодніми святами на основі вшанування культу покійників. В обряді “куста” також звучать мотиви проводів дівчини до зеленого гаю, її зустрічі з парубком чи козаком, розмова між ними. У цьому виявляється поєднання культу духів з ігрищами молоді в час Зелених свят.
Тема весняних молодечих ігор продовжується у маївках, якими супроводжувались ритуали “гойдалки” – гойдання дівчат та хлопців на “вербових колисках”, що передували їх любовним забавам:
Ой у лісі, при горісі, при дубку,
Там повісив Іваньо гойдалку.
Та посадив Голяну – кохану.
Гойдайся, Голяно, високо,
Щоб було видненько далеко.
Щоб твої биндочки маяли,
Щоб твої перстені сяяли.
Часто така гойдалка називається колискою. Можливо, подібний ритуал очищення повітрям здійснювали і з покійниками, що дійшло до нас в окремих елементах казок, де мертву царівну підвішують у лісі у скляній чи кришталевій колисці (труні). Подекуди подібні ритуали відбувались на Великдень у зв’язку із культом померлих предків.
У маївках часто зустрічаються любовно-еротичні мотиви та мотив ворожіння по куванню зозулі, що споріднює їх із гаївками:
Іграла зіронька, іграла,
З ким ти, дівочка, гуляла? І гуляла?
– З тобою, хлопчичок, з тобою, і з тобою,
Під зеленою вербою, і вербою.
Над холодною водою, і водою,
Під колючою грушею, і грушею,
З тобою, хлопчик, з душею, і з душею.
Маївки, як і більшість жанрів календарної обрядовості, є творами усної народної пісенності, де дійство поєднується зі словом, вони нерідко виконуються у формі діалогу.
Русальні пісні – жанр календарно-обрядової лірики, пов’язаний із святкуванням Русалій (Русального тижня, Русального великодня). Оскільки це свято було пов’язане з духами землі і води, то у русальних піснях широко відображені не лише їх архетипи, а й образи, що їх супроводжують: ночі, місяця, берега, річки, криниці, верби тощо. Так, образ місяця в піснях-замовляннях виявляє зв’язок із астральним культом і є невід’ємним атрибутом русалчиних гулянь (вважалось, що при місяці вони виходять із води і водять хороводи):
Ой вигляни, срібний місяцю, із-за хмароньки,
Бо повинна вийти з води сестра-русалонька.
Розпрощалася вона зі світом, моя мила,
А сьогодні повинна вийти, бо зелена неділя.
Частий мотив цих творів – прохання русалками у жінок полотна, сорочок чи наміток:
Сиділа русалка на кривій березі,
Просила русалка у жіночок наміток,
У дівочок сорочок:
– Жіночки-подружки, дайте мні намітку!..
Щоб задобрити русалок, жінки у ці дні самі розвішували по деревах дарунки.
Хоча русальні пісні сповнені глибокого ліризму, поетизації образів лісових, польових та водяних істот, вважалось, що русалки можуть завдавати багато шкоди людям і навіть забрати їх із собою “на той світ”. Частим у цих творах є мотив загадування русалкою загадок людині, з якою вона зустрілась:
Ой біжить, біжить мала дівчина,
А за нею та русалочка:
Та послухай мене, красна панночко,
Загадаю тобі три загадочки,
Як угадаєш – до батька пущу,
Не угадаєш – до себе возьму.
Тут образ дівчини-семилітки перегукується із відповідним казковим персонажем. Усі ці загадки, як і їх відгадки, архетипні, сягають корінням глибокої давнини, сповнені сакральним змістом, сприймаються як такі, які може відгадати лише посвячена людина:
А що грає – голос має?
А що плаче – сліз не має?
А що біжить без пригону?
А що світить в ясну пору?
А що в’ється круг деревця?
А що горить без полум’я?
А що росте без кореня?
– Хіба би я не дівчина,
Щоб я того не д’гадала:
Скрипка грає – голос має,
Сокіл плаче сліз не має,
Вода біжить без пригону,
Місяць світить в ясну пору,
А хміль в’ється круг деревця,
Сонце горить без полум’я,
Камінь росте без кореня.
Але дуже часто ці пісні завершуються тим, що “Дівчина загадочок не вгадала, Русалочка дівчину залоскотала”.
Завершувались Русалії урочистими проводами русалок із села, що супроводжувалось подекуди водінням дівчини, її ритуальним поливанням, проводами до води (що, очевидно, є заміною колишнього жертвоприношення, після якого вона сама “ставала русалкою”). Тема проводів русалок теж знайшла своє відображення у русальних піснях:
Проводили русалочки, проводили,
Щоб вони до нас не ходили,
Да нашого житечка не ломили,
Да наших дівочок не ловили.
Або:
Проведу я русалоньку до бору,
А й сама вернуся додому.
Ми свою русалоньку проводили,
Гіркою осикою заломили.
Як у весняний період, у час Зелених свят та Русалій були і свої особливі ігри. Серед хлопців поширеними були бої, перебої та перегони. Бились один на один чи група проти групи. Ці ігри були дуже різноманітними за своїми правилами – учасники могли битись кулаками чи без рук (тільки грудьми). Можливо, ці ігри були символічним утвердженням повної перемоги літа над зимою, або ж були змаганнями між двома парубочими громадами.
М. Костомаров висловлює думку, що ігрища на тематику боротьби є замовляннями перед військовими діями, війнами.
Зовсім іншого характеру була ритуально-обрядова гра “завивання берези” (на деяких територіях вона носить назву кумування). Цей обряд відбувався в лісі. Дівчата й хлопці парами завивали гілки на березі колом, обнімаючись крізь нього.
Тоді хлопець зрізав цей “вінок”, щоб гілки не розійшлися, а дівчина кидала його на воду, ворожачи на ньому, як у час купальських свят. Учасники обряду (чи це пара – хлопець з дівчиною, чи двоє дівчат) ставали кумами – найближчими друзями:
Ой кумочки, да голубочки,
Ми у ліс ідем, ми кумиться йдем!
І покумимося, й поголубимося!
А на дубочку два голубочки:
Они купляться, обіймаються й пригортаються…
Також парубки з дівчатами грали гру “Горюдуба”, що теж є глибоко символічною: пара (дівчина з хлопцем) втікає від “ловця”, який ловить дівчину, а всі у цей час вигукують: “Гори, гори ясно, щоби не погасло!” Ця гра була провіщенням купальських свят, щоб ясно горіло і сонце, і вогнище, яке воно уособлювало.
Отже, за тематикою, мотивами та образністю русальні пісні виявляють зв’язок із жанрами весняної обрядовості, із повір’ями, легендами, забобонами, а також містять казкові елементи та приказки.
…
Спільним жанром для весняної та літньої обрядовості були царинні обряди, які відігравали роль своєрідного оберегу сіл, полів, пасік, водоймищ, господарств, домів тощо. За способом виконання вони подібні до ритуалів водіння тополі (куста). Ці обряди здійснювалися з метою оберегти від природних стихій, лиха, епідемій і супроводжувались царинними піснями.
Найбільше вони відомі на Лемківщині та Бойківщині. Тексти царинних пісень майже не збереглися, за словами Ф. Колесси, вони “мають характер молитов за врожай та охорону піль перед злими вітрами й тучами… а подекуди подібні до колядок…”:
Вийди, виглянь, сонечко, усміхнись!
Наше зело-житечко колосись!
Наливайся житечко, колосись.
Виглянь, виглянь, сонечко, усміхнись!
Це замовляння виконувалося до сходу сонця. Люди – члени царинних процесій – простягали руки до сходу, співаючи цю пісню багато разів підряд аж поки не зійде сонце.
Обходи поля здійснювались, як правило, над ранок, у процесії могли брати участь усі – і дорослі, і молодь, і діти. С. Килимник фіксує детальний опис такої процеси: “Похід уявляв чарівну картину. Усі святочне одягнені; хлопчики й дівчатка у вінках на голові з живих польових квітів з житніми колосками; дорослі дівчата також у вінках з барвінку з додатком польових квітів та колосся, хлопці в гірляндах через плече з житнього колосся молодого й зрілого минулорічного; жінки та чоловіки переодягнені та замасковані.
Чоловіки з бубнами, сопілками, цимбалами тощо, – жінки майже всі заквітчані польовими квітами. В окремих місцевостях під час цього шестя брали й козу, прибрану в зелень-квіти та колосся… Під час вступу “на ниви” діти й дорослі здіймали неймовірний галас: діти калатали та дзвонили, музиканти грали, дівчата й хлопці співали – це знаменувало “вигнання злих сил з житів”…
Усі учасники співали магічних пісень… під час походу молоді, вже одружені чоловіки та жінки, зокрема переодягнені та замасковані – танцювали, скакали, жартували, оббігали межами та суловками поля, одне одного ловлячи…”. Потім поля кропили водою або молоком і влаштовували серед поля бенкет з жертовною їжею.
Часом при епідеміях чи хворобах здійснювалось оборювання села борозною, що замикалась колом і була своєрідним оберегом. Синкретичними стали і церковні обходи полів з іконами та хоругвами, традиція яких була запозичена в язичницьких царинних обрядах…
Джерело: Лановик М. Б., Лановик З. Б. Українська усна народна творчість: Підручник.- 2-е вид., стер.- К.: Знання-Прес, 2003.- 591 с.
—
Русальні та царинні пісні пов’язані із святкуванням свята русалій – пори, коли весна переходить у літо, завершуються польові роботи (пор. із назвою давньоримського свята троянд – rosalia). Свято починається із клечання (замаювання хати, подвір’я й воріт різноманітною зеленню і зіллям), що має на меті забезпечити відлякування “нечистої сили” (магія рослин із поганських часів). Обов’язковим було й поминання померлих.
Цілий тиждень від Клечальної неділі (Святої Трійці за християнським календарем) називають “русалчиним”, а четвер – “Русальним Великоднем” (Зелені свята за дохристиянською традицією). В народній уяві цей період пов’язувався з ігрищами й забавами русалок, їх проводами геть від живих та в поминаннях померлих. Русалками ж і “нявками” чи “мавками” (від староукр. – навьмрець, злий дух, ставали “потерчата” (діти, що повмирали нехрещеними) та ті, хто помер “наглою”, неприродньою смертю.
Мотиви русальних пісень багато у чім збігаються з мотивами веснянок, пов’язаних з образами природи, рослин (ліс, плетіння вінків, образи дерев). Існує давній обряд прибирання і замаювання дівчини, яку водять по полях, співаючи пісню про тополю (“Тополя”). Подекуди збереглись також процесійні обходи поля з виспівуванням царинних пісень – своєрідних молитов за урожай і вбереження його від природніх стихій. За формою вірша і змістом ці пісні дуже наближені до колядок (5+5).
Русальні ж пісні мають мелодію неширокого діапазону. Часто завершуються “гуканками” (“гу”, “у”, “уй”, “і” та ін.). Строфа здебільшого дворядкова різної форми (4+4, 5+5, 6+6). Існують також русальні хороводи.
Джерело: Компакт-диск “БЕРВИ”.- Проект “Моя Україна”.- ГО “Арт Екзистенція”
—
(1 votes, average: 5.00 out of 5)