Порівняльна характеристика Чипки й Григорія


Твір по романі Панаса Мирного ” Хіба ревуть воли, як ясла повні?” . Роман Панаса Мирного “Хіба ревуть воли, як ясла повні?” не тільки широко охопив соціальні явища дійсності, а й дав теперішню галерею образів селян і кріпосник^-кріпосників-панів-кріпосників, що сприяла багатогранному розкриттю своєрідності характерів і поводження головних персонажів. Спробуємо розглянути образи цих персонажів – Чипки й Григорія, і зрівняти їх.

Почали своє життя Чипка й Григорій однаково: обоє з бідної сім’ї, де вже дуже давно не бачили добробуту.

Обоє одного віку, але Григорій – сирота. Разом жартують, разом сумують, разом худобу пасуть, разом їдять “сухарі – чорні, як земля”.

Але прийшов час, коли необхідно було кожному з них вибирати свій шлях. Пише Панас Мирний: “Григорій – не промах”. Зрозумів, що “досить за вівцями ганятися – тому що невелика з них користь…”. Пішов на заробітки, проходячи повз магазини, роззявляв рот, дивлячись на багатство.

Заворушилася в Григорія заздрість у серце отруйною змією: “Ах, як люди живуть!” Уже тоді зароджуються скнарість, крутійство, які зроблять згодом із цієї людини індивідуаліста-власника. Але вмів працювати Григорій, умів і любив: “працює, як хазяїн, завжди веселий, спокійний”. І тут вони однакові із Чипкой – обоє господарюють, обоє працьовиті. Проте, не однакова в них ціль у житті. У Григорія ціль – женитися на багачці, щоб “до свого добра додати ще й дружини, щоб вийшло одне, і велике”, а в Чипки ціль знайти правду, вірно служити громаді. Відтоді розходяться їхні шляхи: правдошукач Чипка не погоджується із психологією “вола”, що завжди робить те, що скаже хазяїн, і потроху, не знайшовши відповіді на свої питання, скачується на слизький шлях.

А Григорій тихо й мирно живе у своєму “теплому і ясному, тихому й щасливому будинку”, ростить детишек, не “суне” носа куди не треба, тому що “своя сорочка ближче до тіла”. Та й Чипке радить: “А немає правди, то живи так, як і всі живуть”. Отут найкраще й показується дрібновласницька психологія Григорія. Навіть його дружина Христя засумувала після Чипкиной сповіді, після його гарячих слів про неправду, що зараз панує на землі, але тільки не Григорій.

Говорив Чипка: “А якби була правда, те цього б не було.. Я б ніколи не став таким, яким ви мене бачите…”. И нічого не говорив цей “хазяїн”, хоча й відчував у глибині душі, яку правду говорить Чипка. Зробився Григорій перевертнем, сидів тихо, нікого не торкав, щоб і його ніхто не тривожив.

Не така доля судилася Чипке: не міг мовчати ця горда, непокірлива людина, але пішов не тим шляхом і згодом став убивцею. Багато жорстокої ненависті в його словах: “А всі люди, всі люди. Вони в мене й батька відняли, людожери. Вони мене ще змалку ненавиділи”.

Гнів свій палить у чарці; там, у шинку й знаходить Чипка собі “друзів”: Лушню, Матню й Пацюка. Починається “гарна” життя. Чипка бешкетує, пиячить. Так починається моральна деградація особистості

Людина стає подібний до звіра. Але згадаємо “голодну волю” і повстання селян. Як героїчно поводиться Чипка, і як поводиться Григорій. Чипка, як теперішній захисник ідей селянства, підтримує односільчан, особливо турбується за діда Уласа, у якого був пастушком разом із Григорієм, тому що “підняли москалі” його.

Тому й кричить він Григорієві: “Ти бачиш? Кров безвинно ллється… Діда Уласа ледь живого підняли на вітер. Не дамо!..” А що ж робить Григорій?

Григорій “не сказав на це ні слова – на відміну від Чипки, і в чужий город, та й присів за тином”. Чипку ж було так побите, що він “устав – начебто із хреста знятий”, зате Григорій прийшов непошкоджений додому, так ще й почав вихвалятися перед Христею своїм боягузтвом і підлістю. Кому ж у цьому випадку ми віддамо перевагу: “волоцюзі” або хазяїнові, що зрадив найкращі почуття людини? Звичайно ж, правдошукачеві Чипке, у якого в серце живе поруч із ненавистю до людей і щира любов. Добре господарюють Григорій і Чипка на своїх полях, мають гарні будинки й хорших дружин.

Але заздрить цей невсипущий хазяїн колишньому гуляці за те, що одержав Чипка з Галею гарне придане. Тому й завжди скаржився йому про свої потреби, хоча завжди значно перебільшував, щоб розжалобити Чипку, щоб одержати допомогу. Не потрібні Григорієві ні громада (“та й на громаду плюнь”, – говорить він Чипке), ні правда, ніщо.

Він прагне бути осторонь від будь-яких суспільних подій, “люто” працює, керуючись егоїстичними мотивами індивідуаліста-власника, внаслідок чого стає тим накопичувачем, що скнарістю, крутійством, а те й пограбуванням свого більше бідного ближнього згодом досягне положення мироеда. Тому він позбавлений позитивного початку й не стільки протистоїть Чипке, скільки оттеняет його образ

Ці образи двох селян, які вийшли з одного середовища, дуже різні своїми характерами, ідеями й діями. Ідуть вони різними шляхами, хоча жоден з них не знаходить праведної стежки. І нам все-таки таки ближче стихійний бунтар, невтомний правдошукач Чипка, чим господарський власник Григорій із зачиненої для людей душею. Хоча, можливо, і залишається там крапля добра, тому що бажає він Чипке: “Нехай тобі Бог допомагає у всім гарному”, – тому що забирає він Мотрю до себе доживати віку, але все-таки таки недарма його дружині Христі більше близький Чипка зі своїм протестом



Порівняльна характеристика Чипки й Григорія