ТЕМА КОХАННЯ У ТВОРАХ УКРАЇНСЬКИХ ПИСЬМЕННИКІВ
Тема кохання – одна з найдавніших у творчості кожного народу. Хвилюючими творами про кохання, сповненими найщиріших людських почуттів, славиться український фольклор. Кохання у народній поезії сильніше родинних стосунків, сильніше смерті.
Шекспірівські “Ромео і Джульєта” анітрохи не вагоміші образи, ніж герої українських пісень, бо найпопулярніший мотив, притаманний народній творчості, – це мотив вірності, готовність до самопожертви.
Уже кілька століть привертає увагу українських письменників народна пісня про кохання
Але любов Марусі “чолом сягала
Особливо трепетно тема кохання звучить в українській поезії. Любов пристрасна, любов зраджена, врешті, любов материнська є однією із основних тем шевченківської творчості, могутньо звучить у його віршах та поемах (“Тополя”, “Утоплена”, “Наймичка”, “Катерина”, “Лілея”, “Ликері” та багато інших).
Готовність до самопожертви в ім’я кохання, прагнення справедливості, нестерпні муки чекання, зумовлені соціальними обставинами – все це знаходить своє відображення у творчості Г. Ф. Квітку-Основ’яненка (“Маруся”, “Щира любов”), І. П. Котляревського (“Наталка-Полтавка”), І. Кропивницького (“Доки сонце зійде, роса очі виїсть”), І. Франка, зокрема в його наукових дослідженнях (“Жіноча неволя в руських піснях народних”) та неповторній поетичній збірці “Зів’яле листя”. Поет мріяв про велике кохання, про щиру і вірну подругу-однодум-ця на все життя. Тому так пристрасно звучать рядки поезій про палке, ніжне, але в основному нещасливе кохання:
Чого являєшся мені
У сні?
В життю ти мною згордувала,
Моє ти серце надірвала.
Із нього визвала одні
Оті ридання голосні –
Пісні.
Чимало прекрасних поезій збірки стали піснями. Серед них – “За що, красавице, я так тебе люблю”, “Зелений явір, зелений явір…”, “Ой ти, дівчино, з горіха зерня…”, “Червона калино, чого в лузі гнешся?”, “Чого являєшся мені у сні?” та інші. Неперевершеним шедевром лірики Івана Франка є вірш “Тричі мині являлася любов”, в якому ніжність і біль, радість і смуток, жага і страждання б’ють сильним ліричним струменем, чарують і заворожують.
Яскравим прикладом високої любові є драма-феєрія Лесі Українки “Лісова пісня” – поетичний і водночас трагічний твір про красу кохання, про високу мрію людини та її одвічний потяг до прекрасного, до гармонії з природою. Автор безсмертної “Лісової пісні”, страждаючи через своє приховане кохання до померлого С. Мержинського, з останніх сил знаходить мужні слова, котрі розкривають непереможну силу української жінки, здатної будити до життя інших.
В історії української літератури XX століття найяскравішим пам’ятником кохання стала поезія Володимира Сосюри:
Так ніхто не кохав. Через тисячі літ
Лиш приходить подібне кохання.
В день такий розцвітає весна на землі
І земля убирається зрання.
У вірші “Білі акації будуть цвісти” образ коханої зливається з образом Вітчизни:
В тебе і губи, і брови такі.
Як у моєї Вкраїни…
Ніжність і задушевність, динаміка та нестримна сила почуттів притаманні інтимній ліриці П. Тичини, М Рильського, А. Малишка, Д Павличка, І. Драча, В. Симоненка, Л. Костенко, М. Вінграновського, у поезії якого кохання. пахне всеосяжністю і водночас українським степом:
Йди ж, моя любове, доки твоя воля.
Коли навіть пройдеш і саму себе…
Зупинилась тиша й тихий вітер з поля.
Голубі пожежі голубих небес…
Любов рухає світом, живить філософію життя. Тому не дивно, що ця тема залишається невичерпною. Енергія серця, енергія мелодії кохання притаманна багатьом творам українських письменників.
Характерно, що однією з особливих ознак таких творів є наявність в них елементів пейзажної лірики з притаманним для неї відтворенням явищ природи, які своєю цілющою силою живлять душу закоханої людини.
Краса природи вселяє бажання жити, любити, породжує відчуття радості, викликає мрії. Так, у вірші Лесі Українки “Стояла я і слухала весну” відчуття любові зливається з відчуттям гармонії і краси, які передаються слуховими засобами, що створюють картину весняної чарівної ночі:
Вона мені співала про любов.
Про молодощі, радощі, надії,
Вона мені переспівала знов
Те, що давно мені співали мрії.
За допомогою зорових та слухових вражень передає глибину інтимного світу людини Олександр Олесь, у творчості якого багато прекрасних віршів про чисту і вірну людську любов:
Чи я люблю тебе, – не знаю, –
Спитай вночі у срібних зір, –
Весною вслухайсь в шелест гаю,
Вдивися в даль з зелених гір.
Спитай у чайки, що голосе,
Спитай у хмар, що сльози ллють.
Піди на спалені покоси.
Що в раз останній роси п’ють.
(“Нащо, нащо тобі питати…”)
Максимальна увага на музичність, що вражає новизною та естетичністю, відчутна в інтимній ліриці Миколи Вороного. Вона забирає нас в полон міцним чаром своїх емоцій, даючи відчуття гармонії, яке дарує людині природа:
То літньої ночі було на Дніпрі…
Чудової, теплої ночі!
Горіли брильянти в небеснім шатрі
І очі зоріли дівочі…
То літньої ночі було на Дніпрі…
Нерідко в інтимній ліриці поети використовують народнопісенні елементи. Так, у пісні Андрія Малишка “Ми підем, де трави похилі” зустрічаємо оригінальний паралелізм у стилі народної поетики:
За річкою голубою
Дві чайки у хмару зліта.
В краю придніпровськім
Ми стрілись з тобою,
Веселко моя золота.
“Невесело на світі жить, коли нема кого любить”, – писав Тарас Шеченко у своїй поемі “Княжна”. Зовсім по-іншому, з притаманним тільки їй відчуттям всесвіту передає свої почуття Ліна Костенко: “Моя любове! Я перед тобою.
Бери мене в свої блаженні сни”.
Неповторно і своєрідно сказано про це надзвичайно сильне людське почуття в творчості фактично кожного українського письменника, про що свідчать прекрасні літературні шедеври, створені їхнім талантом.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)