Тема Вітчизняної війни 1812 року у творчості Грибоєдова
Тема 1812 року освітлена Грибоєдовим у сугубо опозиційному, антикріпосницькому дусі. Позитивним героєм трагедії зроблений простий ратник-ополченець – кріпак, що виявився, не в приклад своїм панам-поміщикам, справжнім патріотом. Свідомість небезпеки, що нависла над батьківщиною, приводить його до геройського подвигу, до участі “у загальному ополченні без дворян”, тобто в партизанських загонах.
Разом з тим драматург хотів показати, що підйом патріотичного почуття будить у герої-ополченці й свідомість того, що він така ж людина, як
Примушений після закінчення війни повернутися в кріпосну неволю, зштовхнувшись із “колишніми мерзенностями”, грибоедовский герой повинен був пережити болісну трагедію. Він віддав перевагу смерті рабству й кінчає життя самогубством.
План і уривок із трагедії показують, що Грибоєдов мав намір показати “боягузтво служителів уряду” і антипатріотичне поводження більшості дворянств і особливо знаті. Один з персонажів трагедії викликує:
А нині знати, вельможі – де вони?.. …Зникли всі! Їх пишні хороми спорожніли Коли слила веселою Москва, Вони роїлися в ній.
Палати їх Блищали
Як ластівки, спурхнули з теплих гнізд И зрадили їхнім бурам врасхищенье.
Зміст трагедії дає додатковий важливий матеріал до розуміння й теми Москви в “Горі від розуму”, теми народу в сприйнятті Чацкого як патріота і як представника передової молоді того часу. В “Горі від розуму” сформульована ідея національної самостійності російського народу й рішуче відкинута думка про підпорядкування культурного розвитку Росії іноземному впливу. Різкий протест Чацкого викликає дворянське низькопоклонство перед всім іноземним, французьке виховання, звичайне в панському середовищі.
У ньому грибоедовский герой бачив прояв того ненависного йому аристократичного космополітизму, що виражався в рабському преклонінні дворян-“напівєвропейців” перед всьому іноземним, у зневазі до свого рідного, росіянинові.
У комедії відзначається пропасти між дворянско-крепостни-ческим суспільством і народом і проводиться думка про величезне значення розвитку національної культури. Викриваючи дворянський космополітизм, Чацкий говорить у своєму знаменитому монолозі про “французика з Бордоіль” про гарячу прихильність простого народу до своєї батьківщини, до своїх національних звичаїв і мови.
Разом з тим патріотизм Чацкого докорінно відрізняється від лжепатриотизма Фамусова, викликаного острахом впливу прогресивних ідей західноєвропейського просвітительства. Патріотичні ідеї Чацкого виражали декабристську ідеологію, революційний патріотизм декабристів, їхню боротьбу за національну самобутність російської культури. Так, наприклад, різкі протести Чацкого проти “нечистого духу”, “порожнього, рабського, сліпого подражанья” прямо перегукується з рилеевским закликом до літераторів “намагатися знищити дух рабського подражанья”, що панував у дворянському середовищі.
Звичайно, дворянинові Чацкому ще не могли бути властиві демократичні ідеї, що стали прапором, нового етапу визвольного руху. Але ще Гончарів помітив: “критика багато погрішила тим, що в суді своєму над знаменитими небіжчиками сходила з історичної крапки, забігала вперед і вражала їхньою сучасною зброєю. Не будемо повторювати її помилок – і не обвинуватимо Чацкого за те, що в його гарячих мовленнях, звернених до фамусов-ским гостей, немає спомину про загальне добро, коли вже й такий розкол від “шукань місць, від чинів”, як “заняття науками й мистецтвами”, уважався “розбоєм і пожежею” “. Разом з тим Чацкий, декабристи в боротьбі з “рабьим мовчанням” бачили одну зі своїх важливих суспільних завдань.
Декабрист Якушкин, розповідаючи про той ранній період російського визвольного руху, виразником якого і є Чацкий, повідомляє: “У цей час головні члени “Сполучника благоденства” цілком цінували наданий їм спосіб дії за допомогою слова істини, вони вірили в його силу й орудували їм успішно”.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)