Тема художнього твору
Мотив у художньому творі (від італ. “привід, спонукання”) – тема ліричного твору (іноді другорядні Теми, що доповнюють основну); найменший елемент сюжету.
Ідея твору (від грец. “вигляд, первообраз”) ядро авторського задуму, основна думка про змальовані у творі явища, висвітленню якої підпорядковані всі образи і художні засоби твору (Ідеали і переконання, які автор прагне донести до читача через свій Твір ).
Конфлікт (від грец. “суперечка, сутичка”) – суперечність, зіткнення, що лежить в основі боротьби між персонажами
Проблематика сукупність проблем, порушених у творі.
Композиція (від грец. “складання, поєднання, створення, побудова”) зумовлена змістом побудова художнього твору, розміщення і співвідношення всіх його частин, порядок розгортання подій і розстановка персонажів. (Упорядковане розміщення логічно зв’язаних складових частин художнього твору.)
Складові частини композиції
Портрет (змалювання зовнішнього вигляду персонажа);
Монологи, діалоги (розмови й роздуми героїв);
Сюжет (система подій у творі);
Пейзаж (опис природи);
Інтер’єр (опис обстановки,
Авторські відступи (висловлення автором у прямій формі свого ставлення до зображуваного);
Заголовок;
Присвята;
Епіграф;
Вставні епізоди.
Сюжет (від франц. “тема, предмет”) це художньо осмислена конкретна система пов’язаних між собою подій, у яких розкриваються характери персонажів і зміст твору. (Сюжет ще визначають як конфлікт, що рухається, розвивається.)
Основний предмет розповіді,
Сюжетні елементи:
Експозиція (від лат, “виклад, опис, пояснення”) місце у творі, де читач знайомиться з часом, місцем подій, персонажами ще до початку конфлікту; введення в ситуацію, в якій розкривається конфлікт.
Види експозиції; Пряма (на початку твору);
– затримана (у середині твору);
– зворотна (у кінці твору);
– розпорошена (фрагментарна) – подається фрагментами протягом твору. Зав’язка подія, з якої виростає, розпочинається основний конфлікт твору. Розвиток дій (перипетії) – кілька подій, що змінюють одна одну і в яких розгортається
Конфлікт, виявляються характери персонажів.
Кульмінація (від лат. вершина”) – найвища точка у розвитку конфлікту, вирішальне, найгостріше зіткнення сил, які ведуть боротьбу. Іноді трапляється Передку льмінація.
Розв’язка логічне завершення подій, що зазнали докорінного перелому в кульмінації. Сюжетне обрамлення
Пролог (передслово, передмова) окремий розділ твору, в якому автор знайомить читача з фактами, що мали місце задовго до початку змальованих подій, або створює загальний настрій, готує читача до сприймання твору.
Епілог (післяслово, післямова) заключна частина твору, в якій розповідається про долю героїв після розв’язки. Позасюжетні елементи: вставні епізоди (не пов’язані з основним ходом додій у творі);
Авторські відступи (форми розкриття й передачі почуттів та думок письменника з приводу зображеного, які виражають ставлення автора до персонажів, переживання, роздуми над долею героїв чи повідомляють про задум і завдання, пояснюють тему, позицію);
Ліричні відступи (уводяться в текст з метою надання зображеному схвильованості, задушевності тощо);
Публіцистичні відступи (міркування про актуальні суспільно-політичні проблеми епохи, сучасником якої є письменник);
Філософські відступи (філософські міркування з приводу зображуваного); Історичні відступи (розповіді про події минулого);
Художнє обрамлення (сцени, котрими починається і закінчується твір, що доповнюють його, надаючи додаткового смислу);
Присвята (короткий напис, окремий ліричний твір або лірична мініатюра в прозі, які присвячуються певним особам);
Епіграф (афоризм або цитата, уміщена перед текстом усього твору чи його розділів); Заголовок (стисла, глибоко змістовна і виразна назва твору, у якій завжди виражена тема або ідея).
Тропи – художньо-виражальні засоби Епітет (від грец. “додаток, прикладка”) – художнє означення, яке образно чи емоційно розкриває ознаки певного явища.
Постійні епітети епітети, що часто стоять при тих самих словах (найчастіше трапляються у фольклорних творах, наприклад: битий шлях, козак молоденький, ясні зорі). Порівняння – троп, що пояснює ознаки одного явища чи предмета за допомогою іншого. Метафора (від грец. “перенесення”) – троп, у якому ознаки одного явища переносяться на інше за подібністю між ними.
(Метафора ніби приховане порівняння. АЛЕ: тут не порівнюються два явища, а ознаки одного переносяться на інше.)
Персоніфікація – надання тваринам, предметам, явищам та поняттям властивостей людини, олюднення їх.
Алегорія (від грец. “інший” та “говорю”) – інакомовлення; троп, у якому абстрактне поняття яскраво передається за допомогою конкретного образу.
Метонімія (від грец. “перейменування”) – троп, для якого характерне перенесення назви з одного явища на інше, що перебуває з ним у певному зв’язку, наприклад; увесь Київ вийшов на демонстрацію (місто замість людей, які в ньому живуть), з’їв три тарілки.
Синекдоха (від грец. “співвіднесення”) троп, заснований на вживанні однини замість множини і навпаки, визначеного числа замість невизначеного, видового поняття замість родового і навпаки, наприклад: сто разів вам казав!
Гіпербола (від грец. “перебільшення) художнє перебільшення якихось рис людини, предметів або явищ з метою показати їхню велич, розмах, виявити до них захоплення або презирство, наприклад: Через тисячі літ лиш приходить подібне Кохання (В. Сосюра ).
Оксиморон (оксюморон) (від грец. “дотепно-безглузде”, “нісенітниця”) свідоме поєднання різко протилежних понять, які логічно ніби виключають одне одного, але насправді разом дають нове уявлення, наприклад: живий труп; На нашій не своїй землі (Т. Шевченко ).
Символ (від грец. “знак, натяк”) предметний або словесний знак, який опосередковано, умовно виражає сутність певного явища, наприклад: весна символ життя, молодості та ін.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)