Теоретика-літературні поняття – Давня українська література
ІІ. Давня українська література
Теоретика-літературні поняття
Художній образ – узагальнена картина людського життя і навколишнього світу. (людина, природа, предмет, подія, явище), втілена в індивідуальну мистецьку форму творчою уявою художника. Ця картина створюється за допомогою естетичного сприйняття, тобто з погляду прекрасного.
У широкому розумінні образ – специфічна, відмінна від повсякденної, форма відображення та пізнання дійсності в мистецтві.
У вузькому розумінні образ – специфічна форма буття художнього
“Образ – це конкретна і водночас узагальнена картина людського життя, що створена за допомогою вимислу й має естетичне значення” (Л. Тимофєєв).
Класифікація образів за об’єктом змалювання:
– образи-персонажі: Мавка, Лукаш (Леся Українка “Лісова пісня”);
– образи-пейзажі: поле (М. Коцюбинський “Intermezzo”);
– образи – предмети: груша (І. Нечуй-Левицький “Кайдашева сім’я”);
– образи-емоції: моя втома (М. Коцюбинський “Intermezzo”);
– образи-поняття: ганьба, честь, обов’язок тощо;
– образи-події:
Оскільки в цілому кінцевим результатом образного мислення, що реалізує себе в ході відображення дійсності, є художній твір, то будь-який естетично значущий його елемент, будь-яке життєве явище, у ньому відтворене, може бути назване образом.
У літературному творі образами називають як окремі словесні уявлення, так звані “мікрообрази”, чи словесні образи (під якими найчастіше розуміють тропи та різноманітні синтаксичні фігури), так і більш значні смислові одиниці твору або його “макрообрази”, до яких відносять зображених у творі людей, тварин і т. д. (образи – персонажі, оповідачі, розповідачі), їхнє природне (образи-пейзажі) та речове (образи – інтер’єри) оточення.
В особливу групу образів літературно-художнього твору виокремлюють образи автора й читача.
Літературний тип – яскравий художній образ-персонаж, у якому багатство індивідуальних рис і властивостей органічно поєднане з відтворенням характерних рис людей певної групи.
Типізація є властивим для літератури способом проникнення в закономірності явищ і яскравого показу діяльності людей, їх думок, почуттів і переживань у формі живих образів.
Специфіка літературного типу залежить від світогляду, життєвого досвіду письменника.
Прототип (від грец. protos – перший і typos – відтиск) – реальна особа, письменницьке уявлення про яку стало першоосновою під час створення літературного типу, образу людини – героя твору.
Реальна людина, ставши предметом художнього відображення, перестає бути рівною собі, бо перетворюється, переосмислюється, доповнюється.
Тема художнього твору (від грец. “основа, положення”) – основний предмет розповіді, те, про що йдеться у творі.
Мотив у художньому творі (від італ. “привід, спонукання”) – тема ліричного твору (іноді другорядні теми, що доповнюють основну); найменший елемент сюжету.
Ідея твору (від грец. “вигляд, первообраз”) – ядро авторського задуму, основна думка про змальовані у творі явища, висвітленню якої підпорядковані всі образи і художні засоби твору (ідеали і переконання, які автор прагне донести до читача через свій твір).
Конфлікт (від грец. “суперечка, сутичка”) – суперечність, зіткнення, що лежить в основі боротьби між персонажами і зумовлює розвиток подій у творі (сюжет).
Проблематика – сукупність проблем, порушених у творі.
Композиція (від грец. “складання, поєднання, створення, побудова”) – зумовлена змістом побудова художнього твору, розміщення і співвідношення всіх його частин, порядок розгортання подій і розстановка персонажів. (Упорядковане розміщення логічно зв’язаних складових частин художнього твору.) |
Складові частини композиції
– портрет (змалювання зовнішнього вигляду персонажа);
– монологи, діалоги (розмови й роздуми героїв);
– сюжет (система подій у творі);
– пейзаж (опис природи);
– інтер’єр (опис обстановки, в якій діють персонажі в приміщенні);
– екстер’єр (поза приміщенням);
– авторські відступи (висловлення автором у прямій формі свого ставлення до зображуваного);
– заголовок;
– присвята;
– епіграф;
– вставні епізоди.
Сюжет (від франц. “тема, предмет”) – це художньо осмислена конкретна система пов’язаних між собою подій, у яких розкриваються характери персонажів і зміст твору. (Сюжет ще визначають як конфлікт, що рухається, розвивається.) |
Сюжетні елементи:
Експозиція (від лат. “виклад, опис, пояснення”) – місце у творі, де читач знайомиться з часом, місцем подій, персонажами ще до початку конфлікту; введення в ситуацію, в якій розкривається конфлікт.
Види експозиції:
– пряма (на початку твору);
– затримана (у середині твору);
– зворотна (у кінці твору);
– розпорошена (фрагментарна) – подається фрагментами протягом твору.
Зав’язка – подія, з якої виростає, розпочинається основний конфлікт твору. Розвиток дій (перипетії) – кілька подій, що змінюють одна одну і в яких розгортається конфлікт, виявляються характери персонажів.
Кульмінація (від лат. “вершина”) – найвища точка у розвитку конфлікту, вирішальне, найгостріше зіткнення сил, які ведуть боротьбу.
Іноді трапляється передкульміпація.
Розв’язка – логічне завершення подій, що зазнали докорінного перелому в кульмінації.
Сюжетне обрамлення:
Пролог (передслово, передмова) – окремий розділ твору, в якому автор знайомить читача з фактами, Що мали місце задовго до початку змальованих подій, або створює загальний настрій, готує читача до сприймання твору.
Епілог (післяслово, післямова) – заключна частина твору, в якій розповідається про долю героїв після розв’язки.
Позасюжетні елементи:
– вставні епізоди (не пов’язані з основним ходом подій у творі);
– авторські відступи (форми розкриття й передачі почуттів та думок письменника з приводу зображуваного, які виражають ставлення автора до персонажів, переживання, роздуми над долею героїв чи повідомляють про задум і завдання, пояснюють тему, позицію);
– ліричні відступи (уводяться в текст з метою надання зображуваному схвильованості, задушевності тощо);
– публіцистичні відступи (міркування про актуальні суспільно-політичні проблеми епохи, сучасником якої є письменник);
– філософські відступи (філософські міркування з приводу зображуваного);
– історичні відступи (розповіді про події минулого);
– художнє обрамлення (сцени, якими починається і закінчується твір, що доповнюють його, надаючи додаткового смислу);
– присвята (короткий напис, окремий ліричний твір або лірична мініатюра в прозі, які присвячуються певним особам);
– епіграф (афоризм або цитата, уміщена перед текстом усього твору чи його розділів);
– заголовок (стисла, глибоко змістовна і виразна назва твору, у якій завжди виражена тема або ідея).
Тропи – художньо-виражальні засоби
Епітет (від грец. “додаток, прикладка”) – художнє означення, яке образно чи емоційно розкриває ознаки певного явища.
Постійні епітети – епітети, що часто стоять при тих самих словах (найчастіше трапляються у фольклорних творах, наприклад: битий шлях, козак молоденький, ясні зорі).
Порівняння – троп, що пояснює ознаки одного явища чи предмета за допомогою іншого.
Метафора (від грец. “перенесення”) – троп, у якому ознаки одного явища переносяться на інше за подібністю між ними. (Метафора – ніби приховане порівняння. але: тут не порівнюються два явища, а ознаки одного переносяться на інше.)
Персоніфікація – надання тваринам, предметам, явищам та поняттям властивостей людини, олюднення їх.
Алегорія (від грец. “інший” та “говорю”) – інакомовлення; троп, у якому абстрактне поняття яскраво передається за допомогою конкретного образу.
Метонімія (від грец. “перейменування”) – троп, для якого характерне перенесення назви з одного явища на інше, що перебуває з ним у певному зв’язку, наприклад: увесь Київ вийшов на демонстрацію (місто замість людей, які в ньому живуть), з’їв три тарілки.
Синекдоха (від грец. “співвіднесення”) – троп, заснований на вживанні однини замість множини і навпаки, визначеного числа замість невизначеного, видового поняття замість родового і навпаки, наприклад: сто разів вам казав!
Гіпербола (від грец. “перебільшення”) – художнє перебільшення якихось рис людини, предметів або явищ з метою показати їхню велич, розмах, виявити до них захоплення або презирство, наприклад: Через тисячі літ лиш приходить подібне кохання (В. Сосюра).
Оксиморон (оксюморон) (від грец. “дотепно-безглузде”, “нісенітниця”) – свідоме поєднання різко протилежних понять, які логічно ніби виключають одне одного, але насправді разом дають нове уявлення, наприклад: живий труп; На нашій – не своїй землі (Т. Шевченко).
Символ (від грец. “знак, натяк”) – предметний або словесний знак, який опосередковано, умовно виражає сутність певного явища, наприклад: весна – символ життя, молодості та ін.
?
(1 votes, average: 5.00 out of 5)