Тигролови – ІВАН БАГРЯНИЙ Скорочено
Дихаючи полум’ям і димом, летів на схід дракон. У вагонах-коробках він віз тисячі людей на каторгу. Інколи спецешелон зупинявся, і тоді сам начальник поїзда біг і перевіряв, чи на місці арештований Григорій Многогрішний. Коли приїхали на місце, до океану, виявилося, що арештант утік, і сотні вигнанців з вітчизни пораділи за свого мужнього товариша.
Цим же шляхом їхав блискучий і комфортабельний “Тихоокеанський експрес нумер один”, везучи привілейованих пасажирів, шукачів пригод, у казковий край, ельдорадо. Адже там водилися усурійські
Арсеньєв у знаменитому творі “Дерсу Узала”. Цим поїздом їхав майор Медвин, зверхньо поглядаючи на пасажирів, які, на його думку, рано чи пізно опиняться в нього “під слідством”. Тут йому повідомляють, що втік засуджений на 25 років авіатор Многогрішний, котрого майор допитував і мучив два роки, а все-таки не міг зломити, тому й ненавидів.
А перед утікачем була безмежна чотириярусна тайга. Він біг нею до знесилення, знаходив якісь корінці та ягідки, щоб підкріпитися. Довелося забрати в бурундучка горіхи – його запас на зиму, і це був єдиний злочин юнака.
Тільки на березі річки знайшов іржавий ніж. Почувши крик про допомогу, кинувся рятувати мисливця, на якого напав ведмідь, і втратив свідомість.
Коли Григорій Многогрішний прийшов до тями, то побачив себе у світлиці, схожій на ту, що була вдома; побачив дівчину, яку звали Наталкою, як і його сестру, й жінку, схожу на його матір. Це була родина тигроловів Сірків, вихідців з України. Він урятував Наталку, а Сірки виходили його, не питаючи, хто він і звідки.
Григорій дізнався, що Сірки ловлять тигрів живцем і здають їх у Хабаровськ. За це їм платять товаром – так і живуть. У цей край приїхали морем давно, потихеньку освоювали пущу. При роботящих руках тут роздолля – і ліс, і риба, і звір, і ягода, і хліб родить, – тільки працюй. Це була нова, щасливіша Україна, де селища розташовані за сотні кілометрів одне від одного, але називалися: Київ, Чернігівка, Полтавка, Катеринослав.
Сірчиха розпитувала про нинішню, справжню Україну, і Многогрішному не хотілося засмучувати її, розказувати, яке лихо там скоїлося й коїться.
Коли Григорій одужав, Сірки взяли його з собою полювати на ізюбрів (оленів), молоді роги яких були сировиною для цінних ліків. Юнак подружився з Грицьком, сином Сірка, закохався в Наталку. Але й він і вона були гордими, не признавалися в цьому навіть собі. Тільки змагалися між собою. Наталка володіла мисливськими навичками нарівні з чоловіками.
Григорій теж виявився вправним стрільцем, сміливим і допитливим мисливцем.
Настала осінь. Грицько і Григорій оселилися на дальній Сірковій заїмці, ловили рибу, стріляли качок і носили сіно, їли виноград. Аж тут Григорія вкусила гадюка, і ніяке лікування не допомагало. Та за чотири дні організм сам подужав отруту.
Тут приїхала Наталка. Побачивши, що хлопці живі-здорові, зробила навмисно байдуже лице.
Взимку Сірки й Григорій полювали на білок. Одного разу, блукаючи самотою, Григорій натрапив на стадо вепрів. Довелося залізти на дерево.
На морозі довго не всидиш. Пішов у завірюху, без сірників, без путньої зброї. І заблукав. Присів відпочити та й заснув.
Прокинувся від того, що його лизав Наталчин пес Заливай. Дівчина його відшукала. Пішли далі й заблукали вже вдвох. Довелося пересиджувати хуртовину в буряні під скелею.
Наталка біля нього задрімала, А він не втримався й поцілував її крадькома.
Наталка прокинулася, спалахнула й пішла геть, а юнак довго мучився, картав себе, думаючи, що образив дівчину.
Йшли додому безупинно день і ніч, щоб устигнути на Різдво. І таки встигли, відсвяткували, додержуючись усіх зворушливих і поетичних народних обрядів.
Після свят Гриць із Григорієм вирушили до Хабаровська – поздавати хутро, поновити контракти, набрати боєприпасів та оформити дозвіл на зброю. У вагоні зустріли українських заробітчан, тисячі яких зірвано з місця й кинуто по всіх світах. Поряд їхали ешелони з репресованими, і Григорія обсіли чорні думи.
Від Сіркового знайомого охотінспектора дізналися, що багато начальників заарештовано, і сюди, на край світу, дійшла хвиля арештів. Хлопці навезли Наталці цукерок, “духів” та гребінців, а вона назвала їх дурнями й сказала, що краще 6 привезли пістолет того, хто намагався на них напасти. Сірки вирушили на ловлю тигрів. Григорій замінив їм їхнього загиблого сина Миколу. Йшли з легким вантажем, просуваючись де верхи, а де на лижах.
Натрапили на “лісову газету”. На снігу було написано “Фійона Медвину привіт передавала”. Григорія аж струснуло – невже тут той самий слідчий, який катував на допитах? І пригадав розмови про те, що в тайзі збудовано силу військових об’єктів, енкаведисти нишпорять скрізь, “очищаючи тил від ворогів народу”.
На Зміїній паді розпочалося захопливе й небезпечне полювання на живого тигра. Від швидкості і вправності кожного мисливця залежить життя інших. Сіркам вдалося впіймати “кішку”. Для неї зробили дерев’яну клітку, яку поставили на лижі.
Коли повернулися в свій намет, виявили, що хтось забрав шкурку соболя й спирт. Це міг бути ільки хтось чужий, бо наважився порушити тайговий закон і взяти уже. Григорій знайшов на снігу недопалок, і серце його стиснулося – такі цигарки завжди курила одна людина. Він кинувся в погоню і здогнав сани.
Коні шарпнулися, і з них вивалилося двоє військових. Многогрішний вистрелив у “товаріща слєдоватєля” і написав на снігу, що це зробив він, щоб нікому іншому не довелося відповідати.
Григорій зрозумів, що за одним разом втратив і ворогів, і друзів, і спокій. Аж раптом… Наталка!
Юнак сказав їй, що зробив те, що повинен був зробити, – убив дракона. Вона нічого не бачила… Він піде далеко звідси, а вона потім розкаже своїм.
Наталка з болем, жалем і любов’ю в голосі спитала, куди ж він піде… можна переховатися в нетрях. Григорій заперечив: це великий собака. Він відбивав безвинним людям печінки, ламав кості, видряпав би й серце, якби дістав.
Його він мучив два роки, потім відправив до божевільні. І все лише за любов до своєї батьківщини. Йому, Григорієві, вдалося втекти, його знову впіймали й мучили, потім засудили на 25 років каторги. Він знову втік – вистрибнув на ходу зі скаженого поїзда. І, на щастя, потрапив до них, Сірків. Як каже їхня мати, сміливі завжди мають щастя.
Наталка припала до нього й залилася плачем, поцілувала його, вклавши в цей поцілунок усю душу. Віддала свою зброю, показала дорогу й пішла.
Григорій хотів одразу йти в Біробіджан, але не попрощатися з Сірками не міг. У старих все валилося з рук. Сірко подумки порівнював Григорія з гордим тигром.
Аж ось і їхній названий син. Став на коліна перед Сірчихою, як перед власною матір’ю, прощаючись навіки. Зблідла Наталка вискочила з хати, прочитавши в очах юнака відповідь на своє німе питання. Ввійшла знову, одягнена, як на полювання, взяла за руку Григорія і попросила батьків їх благословити, бо вона йде з ним.
Батьки зрозуміли, що це щастя дочки, й благословили дітей.
Однієї ночі на Маньчжурському кордоні зчинилася тривога. Ловили порушників кордону. Це були двоє на лижах і величезний пес.
Вони в одному кінці селища підпалили копицю сіна та колоду з набоями, прикордонники побігли туди, а втікачі спокійно перейшли кордон навпроти селища.
Закохані ‘дали волю своїм почуттям. Наталка нагодувала пса, прив’язала до його нашийника записку й відправила додому, щоб повідомити, що вони в безпеці.
В усіх газетах надрукували сенсаційне повідомлення про озброєну банду ворогів народу на чолі з Григорієм Многогрішним, яка вбила начальника особового відділу НКВД Медвина, “славного і доблесного чекіста, що в боротьбі з ворогами не знав жалості і що рука в нього не дрижала ніколи…”.
Незабаром прибіг схудлий і здичавілий Заливай із запискою Наталки. Пса виходили, і він побіг доганяти свою господиню, як веліло йому його вірне собаче серце, без усякої надії наздогнати, але “сміливі завжди мають щастя”.
Коментар
“Тигролови” І. Багряного за жанром – пригодницький роман, який утверджує здоров’я, силу, лицарство і любов до людини та до свого народу. Це багатоплановий твір, та насамперед – це своєрідний протест проти порушення елементарних людських прав. Найвиразніші теми роману: трагедія України в тоталітарному режимі; відображення впливу сталінського терору на долю окремої людини – молодого українського інтелігента, інженера-авіатора Григорія Многогрішного, нащадка славетного гетьмана запорозького; показ жорстокості й ницості прислужників режиму; змалювання побуту й традицій переселених у тайгу українців; романтичного кохання Григорія і Наталки.
Протягом усього сюжету роману йде двобій між життям і смертю, добром і злом. Хоч зло часто перемагає, є надія на краще майбутнє, бо його виборюють такі люди, як головний герой роману 1. Багряного “Тигролови” Григорій Многогрішний.
ІВАН БАГРЯНИЙ
(1906-1963)
Майбутній письменник народився в с. Куземин на Полтавщині (тепер Сумська обл.) у родині муляра. Навчався у церковно-парафіяльній школі в Охтирці, потім у вищій початковій школі та в Краснопільській художньо-керамічній школі. У 1920 році хлопець став свідком жорстокої розправи чекістів з його рідними.
Юнакові довелося і викладати малювання, і працювати на шахтах Донбасу, і редагувати газету. Побував у багатьох містах України і Росії, почав писати, вступив до організації селянських письменників “Плуг”.
Протягом 1926-1930 років. Іван навчався в Київському художньому інституті, але диплома не одержав через “політичну неблагонадійність” – писав ідеологічно сумнівні вірші, товаришував Із такими ж неблагонадійними письменниками. У 1928 році І. Багряний написав роман у віршах “Скелька”. Його, як і наступні твори, визнано ідеологічно шкідливим і вилучено з бібліотек та книгарень, а самого автора 1932 року заарештували в Харкові й засудили на п’ять років концтаборів БАМЛАГу. У 1936 році Багряний утік, переховувався в українців Зеленого Клину на Далекому Сході. Через два роки повернувся на батьківщину, був заарештований повторно.
Витерпів два роки нелюдські тортури, але не зламався. У 1940 році з відбитими легенями й нирками був випущений під нагляд. Оселився в Охтирці, працював декоратором у театрі, редагував газету; після початку війни потрапив до народного ополчення, працював в ОУН.
Випадково врятувався від німецького розстрілу. Не поділяючи погляди УПА, емігрував до Словаччини, потім до Німеччини. Новий Ульм, де він оселився, став завдяки йому центром українського культурного відродження.
Основні твори І. Багряного – романи “Тигролови”, “Сад Гетсиманський”, “Огненне коло”, “Людина біжить над прірвою” та ін.
Івана Багряного посмертно реабілітовано лише в 1991 році, відтоді з його творами познайомилися й широкі кола українських читачів.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)