Учнівський твір – Особливості японської лірики
Те, що не висказав я, Сильніше того, що сказав. З японського вірша
Захід і Схід… Не секрет, що ці поняття звичайно різко протиставляють один одному. У чому ж причина? Тільки чи в географії? І що мав на увазі Кіплінг, коли говорив, що “…разом їм не зійтися”? У пошуках відповідей на ці питання спробуємо визначити границю між Заходом і Сходом.
Для одних нею можуть бути Уральські гори або якийсь певний меридіан. Для тих же, хто так чи інакше стикнувся із самобутньою східною культурою, філософією поглядів на мир, відповідь може бути іншим:
Спільність певних естетичних принципів властива буквально всім представникам японської художньої творчості. Так, наприклад, відомий японський п’ятивірш (танка) характером своєї поетики, особливостями віршування сходить до народної пісні. Поетичним каноном для багатьох поколінь
Виражаючись традиційно, можна сказати, що центральне місце в японській ліриці займають любов і природа. Попрощавшись із тобою, я побрів самотньо, сумно через ліс – але потім, на пагорок зійшовши, побачив хмари весняні в небі…
Що ж, у танка дійсно присутній ліричний герой з його любовними переживаннями. Але і його глибоке почуття, і весняні хмари є як би проявом чогось загального на більше глибинних рівнях існування. Адже відповідно до древніх японських вірувань все живе має душу. Тому природний мир для поета є таким же визначальним фактором його життя, як і почуття до улюбленого:
Я в дощову ніч так скучив по півоніях, що, ліхтар прихопивши, вийшов у сад побродити небагато і квіти заодно провідати.
З названих прикладів танка можна зробити й ще один висновок, що стосується японського вірша: “Японське мистецтво не терпить квапливості, бездумного ковзання по поверхні… Прекрасне створення мистецтва як би шукає того, хто здатний до співтворчості, і лише перед ним розкривається до кінця”. Автор цієї цитати В. Маркова не випадково вживає слово “співтворчість”. Воно принципово важливо для розуміння особливостей японського національного мистецтва взагалі. Російський майстер може з мармуру ліпити статую, із глини ліпити глечик.
Японський же входить у незриме спілкування з живим матеріалом, як би прислухаючись до самої природи. І тоді саме дерево, наприклад, підказує теслі форму, кольори й обсяг предмета, що виготовляє.
Особливість сприйняття японської лірики багато в чому визначена її поетичним ладом. Так, танка має строгий складовий обсяг (5+7+5+7+7 построчно). Причому в перших трьох рядках укладена головна думка, у двох останніх – висновок.
Не менш відомий жанр японської поезії, що виділився у свій час із танка, – хоку, або хайку. Це вірш, що складається із трьох рядків, має ще більший лаконізм і виразність. Тематика знов-таки стосується злиття людини й природи:
Верба схилилася й спить; і здається мені, що соловей на гілці – це її душу. Подих осіни, відчуття її свіжості й у той же час легкий смуток присутні в хоку про “сумовиту пору” року: “Осінь уже прийшла!” – Шепнув мені на вухо вітер, Підкравшись до подушки моєї. Одна з особливостей японського вірша – заглибленість у побут.
На перший погляд може здатися дивним, що три рядки можуть уміщати в себе все різноманіття життя, будучи зацикленими на побуті. Відповідь на це питання дає принцип що відкрив можливість “просвітління” в умовах повсякденного життя. Будь-яка подія, явище повсякденності заслуговує на пильну увагу, оскільки воно може стати поштовхом до “осяяння”.
Цікаво в цьому змісті вірш відомого ченця, врачевателя Мацуо Басі за назвою “Кішечка кричить”:
Кішечка кричить. Каша їй не по нутру, або закохана?
До речі сказати, цей великий майстер хоку за все своє життя не написав на папері жодної рядка (п’ять збірників його віршів змогли “матеріалізуватися” завдяки його учням). Таке поводження поета як би підтверджує найбільш крайню позицію вищезгаданої естетики щоб зображувати явища максимально подібними до природи, краще їх взагалі не зображувати…
Закономірний і зрозумілий той факт, що читач, як правило, знайомив відразу з поруч випливали один за одним тривіршів (священне число 10, іноді 8 хоку). Адже багато подібних творів важко зрозуміти поза контекстом. Так, цикл “Залишаючи гостинний будинок” уже своєю назвою робить зміст цілком зрозумілим (хоча, звичайно, можливі асоціації): Із серцевини півонії Повільно виповзає бджола…
ПРО, з яким небажанням!
Чим були зв’язані почуття Струми Дземмаро, зрозуміти А от зі складніше:
Ноги з ліжка спустив,
Але тапочок там не намацав – і знову завалився спати…
Тільки чи про тапочки, а також їхній хазяїнові-соні мова йде? Може бути, це про нашу інертність?..
Зрозуміло, що японський вірш надає читачеві можливість самому випливати за власними ж асоціаціями. Але що б не говорили про вибірковість глядача, на яку розраховане японське мистецтво, деякі його елементи цілком зрозумілі й співзвучні сучасному європейцеві (знов-таки з позиції того ж європейця):
Чи то жити треба, щоб працювати, Чи то працювати – щоб жити? Ніяк не зрозумію…
Дуже багато чого можна прочитати в танка й хоку, якщо врахувати, що японський лірик як би бере мир пригорщами й любується кожним проявом життя, знаходячи в ньому неповторність, красу:
Усі бачили на світі мої очі – И повернулися до вас, білі хризантеми.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)