В. Шевчук – творець романів філософського значення
I. Трансформація традиційних міфологічних образів та мотивів. (Визначальна роль у розширенні сучасної прози належить зростанню філософсько-інтелектуального потенціалу літератури, який не мислиться без оригінальної постаті В. Шевчука – одного з найцікавіших письменників XX століття. Це творець нового для української літератури типу роману з філософським насиченням, який об’єднує глибинні пласти фольклору та міфології. Особливо важливим є використання письменником традиційних міфологічних образів у руслі сучасних ідейно-естетичних
1. Художній міфологізм. (Світова література активно звертається до архетипів народного світогляду, народного міфологічно-фольклорного мислення. Художній міфологізм у сучасній прозі – проблема складна. Сам термін визначають як безпосереднє звернення до міфотворчості, тобто створення узагальнюючих образів, подібних чимось до міфу.)
2. Фольклорно-міфологічна умовність. (Ця умовність виступає носієм філософської напруженості й художнього лаконізму, здійснює безпосередній вплив на жанрово-композиційну структуру твору. Адже це розширює можливості епічного письма, видозмінює художню конструкцію
II. Поетика міфологізації В. Шевчука. (Питання своєрідних міфологічних вкраплень у творах В. Шевчука є важливим елементом. Письменник часто вдається до “нежиттєподобних” джерел образності, використовує циклічну ритуально-міфологічну повторюваність для конструювання самої оповіді. У романах письменника сюжетним виявом циклічності є те, що подія, випадок, епізод з життя одного героя обов’язково варіюється, множиться, відображається у долі іншого.
Фольклорна основа у багатьох творах В. Шевчука пов’язана з вивченням язичництва, що дає можливість зрозуміти культуру народу в минулому.)
1. Дуалістичне поняття темного і світлого. (У свідомості людини дуже рано сформувалося питання, пов’язане з віковічною боротьбою добра і зла. Вчені-фольклористи давно помітили, що система народних забобонів, обмежень та заборон – своєрідний первісний моральний кодекс людини. Вміння бачити ці оживлені символи не однозначно, а стихійно-діалектично – одна з визначальних рис народного світобачення В. Шевчука. Демонологічні образи починають ставати втіленням того чи іншого стану людини, частиною живого “я”, отого доброго чи темного, що зосереджене в людському єстві і перебуває у постійному змаганні.)
2. Слов’янські фольклорі мотиви. (В. Шевчук як добрий знавець епохи українського Відродження художньо опрацьовує фантастичні народні образи та сюжети, творчо використовуючи засоби поетики фольклорної фантастики, наприклад, поширені у слов’янському фольклорі мотиви прикликання нечистої сили (“Відьма”, “Перелесник”), закладання душі дияволу (“Швець”, “Чорна кума”). Це є своєрідний народний демонізм. Він не є страшним, психологічно руйнівним через те, що сама розповідь пом’якшує, розряджає той демонізм.)
3. Міфологічні образи. (У багатьох романах В. Шевчука багато міфологічних образів: домовиків, чортів, лісовиків, відьом, потерчат, перелесників, чаклунок, до того ж кожен із них майстерно інтерпретований й органічно вплетений у канву творів. Але найбільшим досягненням письменника є те, що він не замикається в межах відтворення, реконструкції фольклорної символіки, а намагається проникнути в глибинний зміст давніх уявлень народу, осмислити усталені фольклорі образи, наповнюючи їх сучасним змістом.)
ІІІ. Сучасна трансформація міфологічних образів. (Трансформація міфологічних образів не завершена й досі. Розвиток багатьох із них продовжує проза В. Шевчука.
Його принцип: не руйнувати фольклорно-міфологічні образи й сюжети, не трансформувати їх бездумно в неорганічну атмосферу сучасного стилю модної проблематики, а залишити за ними їхню таємничу силу, символічну загадковість, смислову багатозначність. Це постійний пошук сьогоденних болючих проблем з вічними народними цінностями. Для письменника дуже важливо співвіднести сучасний земний час із доісторичним, щоб зрозуміти, якою Складною була людська еволюція, мораль, культура.)
(1 votes, average: 5.00 out of 5)