Головна ⇒ 📌Українські твори ⇒ Відображення прагнення народу до національної самостійності, до волі в поемі “Мойсей”

Відображення прагнення народу до національної самостійності, до волі в поемі “Мойсей”

І. Я. Франко – один з тих видатних письменників, у творчості яких знайшли високохудожнє втілення світові теми й мотиви. Він часто звертався до інонаціональних джерел, переосмислюючи їх згідно зі своїми поглядами. Одним з найвеличніших міфологічних образів Франко вважав образ Мойсея,

Написаний у період піднесення визвольного руху на Україні, “Мойсей” став визначною віхою у творчості Каменяра, розкрив нові грані його поетичного генія, з великою силою засвідчив глибоку віру Франка у невичерпні сили народу, у світле майбутнє своєї

вітчизни. До створення “Мойсею” письменника привели глибокі роздуми над тяжкою долею поневоленого, але нескореного народу.

Тема народу – його минулого й майбутнього, його долі і історичного призначення серед інших народів, зокрема слов’янських, – одна з провідних у творчості Франка. Та особливо могутньо тема народу прозвучала у поемі “Мойсей”.

Поставивши в центр поеми проблему – народ і його проводир, взаємозв’язок між ними на шляху боротьби за кращу долю, розкриваючи суперечності між Мойсеєм і народом, в якій опиняється вождь, не признаний тими, кого він прагнув вивести з неволі, показуючи,

до чого призводить пасивність і зневіра, оспівуючи пробудження маси, усвідомлення нею своєї високої місії, Франко прагнув не лише висловити свої погляди на минуле рідного народу, замученого, розбитого, а спрямувати його – і це головне – на активні дії, на здобуття людських прав.

У поемі створено із живої плоті і крові образ народного проводиря Мойсея у різних життєвих ситуаціях, одержимого благородною ідеєю – вивести свій народ з рабства в обітовану заповітну землю, де б він зміг розкрити всі свої духовні сили:

Тих невільників підняв Вивів їх в пустиню дику, Водив блудом сорок літ, Та навчив їх здобувати, Збудувати новий світ. Для цієї ідеї він: І горів, і яснів, і страждав, І трудився для неї. Уже пролог засвідчує алегоричність твору, написаного на біблейський сюжет, який як живий духовний міст між минувшиною і сучасністю, як вистраждане у муках і болях слово до свого народу, як освячене безмежною Любов’ю до нього пророцтво.

Поет осмислює у вступі до поеми основні віхи історичного шляху народу, висловлює наболілі думки про його життя і боротьбу, розкриває свої сподівання на його майбутнє.

Франкові випала історична місія піднести на вищий ідейний і художній рівень зображення народу в українській літературі кінця XIX – початку XX століття.

Жагуче бажання добра своєму народові, віра в його щасливий прийдешній день відчувається навіть у рядках, сповнених тривожних сумнівів:

Невже тобі лиш не судилось діло

Що б виявило твоїх сил безмірність?

Невже задарма скільки серць горіло

До тебе найсвятішою Любов’ю,

Тобі офіруючи душу й тіло? Письменник будує струнку концепцію свого ставлення до народу, достойного пишатися “у красоті, свободі і здоров’ю”, народу волелюбного, талановитого, у слові якого іскриться. І сила й м’якість, дотеп, і потуга. І все, чим може вгору дух піднятися народу, в пісні якого дзвенить краса і сила, “надій і втіхи світляная смуга…”.

Так глибока печаль, пекучий біль переростають у мажорне утвердження багатих духовних сил народу:

О ні! Не самі сльози і зітхання

Тобі судились! Вірю в силу Духа

І в день воскресний твойого повстання.

Шлях до перемоги тяжкий, тернистий. Не всі досягають кінцевої мети. Та заключні рядки вселяють віру й надію на близьку перемогу народу, який по всій своїй землі задзвенить гомоном волі, стане господарем своєї долі.

Народові своєму, який неодмінно здобуде свободу, найповніше виявить свої невичерпні духовні сили, поєднається – як рівний серед рівних – з іншими вільними народами. Франко присвячує свій спів, “хоч тугою повитий, та повний віри, хоч гіркий, та вільний”, його світлій будущині, його генію дарує “скромний дар весільний”.

Дорогоцінним даром народові є не лише поема “Мойсей” – вся його невмируща творчість, яка стала надбанням світової культури як неперехідна художня цінність.

Варіант 2.

Однією з високохудожніх перлин української літератури є написана в 1905 році глибокопатріотична поема І. Франка “Мойсей”, у кожному рядку якої відчувається зболена душа автора за стражденну долю України, його любов, віра і надія на те, що прийде час, і наш народ “…огнистим видом засяє у народів, вільних колі… і гляне, як хазяїн домовитий, по своїй хаті і по своїм полі”.

Тобто побудує власну самостійну державу. Перенісши біблійний сюжет на рідний Грунт, І. Франко створив багатопроблемний філософський твір, який, зазначає Мікулаш Неврлий, “сягає корінням історичної долі українського народу, зачерпнувши при цьому страдницької долі свого геніального творця”. Поема є дороговказом і пересторогою для української нації сьогодні, коли вона виходить на шлях своєї державності.

Свою поему “Мойсей” І. Франко писав для українського народу під впливом біблійної легенди про Мойсея, яку він прагнув переосмислити в аспекті проблеми визволення трудового народу від гніту. Під подертими наметами древніх ізраїльтян, “синів пустині”, письменник бачив своїх знедолених земляків.

Сорокарічне блукання єврейського табору по пустині в пошуках обіцяної Палестини в художньому мисленні поета асоціювалось із сумними сторінками літопису українського народу, який звивистими стежками-дорогами історії шукав свою вітчизну. А здобуття Єрихона і завоювання обіцяного краю в уяві автора воскрешало героїчну боротьбу рідного народу за волю, зміцнювало віру в його краще майбутнє.

І. Франко добре знав менталітет свого народу, його рабську психологію і передбачав, які катастрофи чекають його на шляху визволення і створення своєї державності. Тому найперша заповідь його – бути одностайними у священній боротьбі за державність, невідступно вірити в реалізацію своєї ідеї, пройти для цього весь шлях до кінця. Цю ж думку підтверджує “пролог” до поеми, який є і звертанням до народу і заповітом йому.

І. Франко розкриває читачеві свій задум: писав він з думою про минуле, сучасне і “будуще” вітчизни, з глибокою вірою, що український народ позбудеться соціального та національного гніту і займе гідне місце серед інших народів. Із перших строф прологу стає зрозуміло, кому І. Франко адресував свого “Мойсея”:

Народе мій, замучений, розбитий,

Мов паралітик той на роздорожжу,

Людським презирством,

Ніби струпом, вкритий!

Вступ наповнений болючою думкою про рабський стан рідного люду, що палить душу поета пекучим соромом. Та не дарма цей край був увесь политий кров’ю борців. Головною думкою другої частини прологу є надія і тверда віра в майбутнє українського народу.

Історія української культури багата на героїв-лицарів честі, патріотів, пророків, які можуть піднести й очистити душі, запалити їх священною любов’ю до України, її народу. Таким є Мойсей, який під ревіння бурі і завивання шакалів продирається крізь хащі на гору Нево, щоб хоч краєм ока поглянути на ту священну землю, до якої довгим мученицьким шляхом вів свій народ.

Аналіз наприкінці життя своїх здобутків і втрат наштовхує пророка на думку, що ті, задля кого він увесь вік жив і трудився, аби витягти їх із рабства й піднести до себе, чи хотіли цього, чи розуміли його святі наміри? І чи спроможна маса піднятися до рівня пророків своїх? Так, прийде час, коли народ знайде в собі сили боротися до кінця за нове життя.

І, я знаю, ви рушите все,

Наче повінь весною.

Та у славнім поході своїм

Не питайте за мною!

Най наперед іде ваш похід,

Наче бистрії ріки!

Посіяні зерна віри в свободу не вмирають разом із Мойсеєм. Після смерті пророка естафету боротьби підхоплюють його учні й досягають успіхів. Не “момент” мине після смерті Мойсея, доки усвідомлять євреї, кого вони втратили, зрозуміють помилку і повернуть на той шлях, який веде до свободи. Смерть Мойсея повернула народові ідеал.

З натовпу легковірного й некерованого, він стає народом, монолітом, якому легко знести зі свого шляху тиранів і гнобителів.

Ще момент – і Єгошуї крик

Гіря сто тисяч повторить;

Із номадів лінивих ся мить

Люд героїв сотворить.

А коли народ єдиний у своїх прагненнях, в основі яких лежать свобода рідного краю, заповідана предками, то перемогу він здобуде. Пробудження прагнення до свободи і її перемога передані в поемі метафоричним образом:

Через гори полинуть, як птах,

Йордан в бризки розкроплять,

Єрихонськії мури, мов лід,

Звуком трубним розтоплять.

Звертаючись до біблійної теми про Мойсея, І. Франко геніально передбачив катаклізми, які чекають український народ на шляху до визволення і створення своєї державності, заповів бути одностайним у цій священній боротьбі і в основу свого заповіту поклав пророчу віру в перемогу.

Несхожим виступає народ на початку і в кінці поеми. У своєрідному композиційному обрамленні думка автора про те, що вожді приходять і зникають, а народ залишається й у своєму визвольному поході незмінно простує в майбутнє.

Погляди на історичну роль народу як могутньої творчої сили в розвитку суспільства І. Франко висловлює у казці про те, як дерева обирали собі короля “по своїй вольній волі”. Тут підноситься ідея безмежної відданості людини-керівника своєму народові. Справжній проводир, на думку поета, той, хто усвідомлює інтереси й прагнення людей, хто є їх обранцем і слугою.

У тяжких умовах поневолення українського народу, розшматованого між двома хижими монархіями, тільки Іван Франко міг так відважно відобразити прагнення українського народу до національної самостійності, до волі. Цей твір актуальний і нині, коли Україна утверджує свою незалежність. Великий Каменяр допоміг мені усвідомити, що дорога до незалежності нашої країни нелегка, сповнена труднощів, незгод і навіть жертв.

Прочитавши поему “Мойсей”, я зрозуміла, яким повинен бути народ, аби здобути державність. Не бидлом, якого поганяли, не сліпцем, що задовольняється лише шматком ковбаси, а духовним монолітом, об’єднаним єдиною метою – вибороти собі волю, свободу, “незалежність”.

Я думаю, що поему “Мойсей” треба уважно читати всім, особливо нашим вождям. Бо Іван Франко показує у своєму творі, яким повинен бути вождь народу: несхитним, терпеливим, цілеспрямованим, невідступно йти до мети, любити свій народ і, якщо треба, віддати за нього життя, так, як зробив це Мойсей:

Все, що мав у житті, він віддав

Для одної ідеї,

І горів, і яснів, і страждав,

І трудився для неї.

Читача будь-якої національності приваблюють у поемі ідеали людяності, свободи, справедливості. Особливо ж цінною є ідея утвердження права народу на незалежність, на свою державу.

Ми, українці, тільки будуємо її і нам так потрібен свій Мойсей. І я вірю, що ці часи скоро настануть, і, як писав Павло Тичина: “Воздвигне Вкраїна свойого Мойсея” і стане вільною – незалежною державою.

Відображення прагнення народу до національної самостійності, до волі в поемі “Мойсей”

« Головне джерело наших знань про древню Русь середньовічні літописи

Скорочено “Павутинка” Акутогавы »

Related posts: