“Вишні” Богдана-Ігоря Антонича: роздуми поета про джерела своєї творчості

Лірика Б.-І. Антонича, в основу якої покладено багатошарову метафору, складна для розуміння широкими колами читачів. її сприйняття потребує великих інтелектуальних зусиль та неабиякої уяви. Вірш Антонича “Вишні” був не надто схвально сприйнятий читачами і критиками після його опублікування. Читачі не знайшли в цій поезії звичних атрибутів класичного вірша: строфи, риму, розміру.

Не зрозумілі їм були й метафори поета: Антонич був хрущем і жив колись на вишнях, На вишнях тих, що їх оспівував Шевченко. Образ поета-хруща на шевченківській

вишні не зрозуміли ні читачі, ні критики. Тому авторові самому довелося його розтлумачувати. Він писав: “Антонич така сама частина природи, як трава, вільхи, зозулі…, частина, органічно зв’язана з загальним біологічним ростом… образ зі славним уже хрущем до деякою міри має джерело в подібному відношенні до природи…” Далі Антонич пояснює своє “перевтілення” в “хруща”, як входження у світ шевченківської лірики, де він, на його думку, посідає місце скромне, а тому уособлене в образі саме хруща. В його рядках “Цвітуть натхненні вишні кучеряво й п’янко”, “як за Шевченка” чітко просліджується
зв’язок із відомими усім ще з дитинства рядками Шевченка: “Садок вишневий коло хати, хрущі над вишнями гудуть”.

У своєму роз’ясненні до вірша “Вишні” Антонич пише: “Вірш “Вишні”, що в ньому виступає цей образ (хруща), висловлює зв’язок з традицією нашої національної поезії, а зокрема із шевченківською традицією. У цій традиції поет почуває себе одним дрібним тоном (малим хрущем), але зате врослим у неї глибоко й органічно, наче б сягав корінням ще шевченківських часів”.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

“Вишні” Богдана-Ігоря Антонича: роздуми поета про джерела своєї творчості