Зображення життя та побуту українського селянства в повісті “Маруся” – І варіант – ГРИГОРІЙ КВІТКА-ОСНОВ’ЯНЕНКО
9 клас
ТВОРИ З УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ
І варіант
“Маруся” – повість, що за своїми філософськими мотивами та літературними ознаками належить до сентименталізму, літературної течії, що панувала наприкінці XVIII – початку XIX століття. Після довгих часів класицизму й раціоналізму мистецтво знову звернулося до почуттів, доводячи цінність звичайного життя й щастя. Чисті почуття письменники і поети шукали у представників народу, типовими тоді вважалися селяни. Водночас з’явилась цікавість до фольклору, етнографії, народного
Усі ці риси притаманні повісті “Маруся”.
Автор розгортає трагічну історію невтішного кохання на фоні старанно змальованого селянського побуту.
Проста хата, у подібних жили тисячі сімей, таких як сім’я Дротів, повсякденні клопоти, тяжка праця не заступають чистих та глибоких почуттів – несподіваного великого кохання, вірності, турботи про рідних (адже у Марусі хвора мати, яка веселішає, дивлячись на веселу, моторну, роботящу доньку).
З любов’ю змальовує Г. Квітка-Основ’яненко найдрібніші деталі старожитнього побуту. Отак дівчата одягались, отак прикрашали сорочки, отакі стрічки
А одяг селян описаний з такою докладністю, що зараз можна виготовити подібний тільки з опису письменника. Він дуже добре знає те, про що з любов’ю пише, для нього немає дрібниць. Святковий наряд Марусі допомагає побачити ніжну, тендітну, чуйну, роботящу дівчину. У ті часи дівчата повинні були самі прясти, ткати, шити та вишивати сорочки.
Ось який одяг на Марусі: “Сорочка на ній біленька, тоненька, сама пряла і пишнії рукава сама вишивала червоними нитками… Запаска шовкова, морева; каламайковий пояс… панчішки сині, суконні, і червоні черевички”.
Але не тільки народні традиції, але й реалії того часу не обминає у повісті Г. Квітка-Основ’яненко. Перше сватання Василя до Марусі нещасливе, хоч вони кохають одне одного. Василь – сирота, а це за часів царювання Миколи І означало, що його віддадуть у солдати на двадцять п’ять років.
Батько Марусі не може не думати про те, як буде жити його дочка без чоловіка: “Ні жінка, ні вдова; звісно, як солдаток шанують… Худобу розтаскають, хто її защитить? Діточки без догляду, без науки, у бідноті без всього помруть…” Василь зумів заробити грошей, щоб найняти замість себе людину, посватався до Марусі ще раз. Батьки погодилися, але за законами сентиментальної літератури щастя героям не дається.
Маруся застудилася під час зливи в борі біля озера, там, де вони зустрічались із Василем, і померла.
Сторінки, що присвячені похорону Марусі, найпроникливіші в повісті. Детальне, з дрібними подробицями змалювання народних звичаїв та обрядів водночас допомагає письменникові передати трагізм загибелі молодого життя та великого кохання. Померлу до весілля дівчину вдягають у весільне вбрання, призначають, як на весілля, дружок, світилок, бояр. Придане роздають бідним людям.
Коли везуть труну до церкви, попереду іде світилка, далі, як у весільному поїзді, гості, але замість подружжя – покійниця.
Повість “Маруся” закінчується трагічно. Цього вимагали закони сентиментального жанру. Але читача все одно приваблює цей твір, зокрема глибоке знання автором народного побуту, справжнього селянського життя, любов до України, її звичаїв та традицій. І зараз з великою цікавістю читаємо ми “Марусю”, бажаючи знати, як жили і кохали, працювали та відпочивали наші не такі вже й далекі предки.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)