Адам Міцкевич в українській літературі
У 1855 році в статті “Адам Міцкевич в українській літературі” Іван Франко після коротких згадок про перші переклади польського поета українськими письменниками зауважив: “Від тих перших променів відродження української літератури тягнеться аж до нашого часу, як нитка червона, вплив Міцкевича на поетичну творчість українських поетів”. Звернення до “кримських” творів українських письменників XІX-XX століть розпочалося на уроці з виразного читання. Цікавий літературний матеріал учитель знайде в антології “Наче з арфи золотої…”
У творчому доробку М. Костомарова (літературний псевдонім ієремія Галка) також
Українська поетеса Леся Україна також створює в Євпаторії кілька віршів. На уроці можна зачитати з “Кримських спогадів” Лесі Українки поезію “Байдари”:
Дорога довга. Чагарі, долини, На небі палкому ніде ні хмари.
Ми їдемо, спочинку ні хвилини. Коли зненацька чую: ” Ось байдари!” Дивлюся: брама, сиві дві скелини…
О, що се? Чудо чи потужні чари? Немов заслона впала і відкрила Натури дивні, краснії дари, Що досі від людських очей ховались.
Щоб тута жити, треба мати крила! Воює люди, певне, від тії пори Тут не живуть, як з раєм попрощались. Мов невидимая рука тут положила
Границею отсіїдві гори, Що високо до неба поздіймались. Один зелений бескид, другий – темний.
Здалека море хвилі золотії Шле, наче провість волі і надії… Чи се той світ, загублений, таємний,
Забутий незабутній рай наземний, Що так давно шукають наші мрії? (с. 105-106)
Український поет М. Бажан написав поему “Міцкевич в Одесі”, у якій є такі рядки: …Ждати із Литви луни, Хоч відгомону пісні світезянки. Хоч віддиху улюблених озер, Хоч спомину, хоч тіні сподіванки, Такої доконечної тепер.
Виставка “Кримські сонети” Адама Міцкевича”
На виставці була представлена картина “Міцкевич на скелі Аю-Даг” видатного білоруського художника першої половини XІX століття Валентія Ваньковича (1800-1842). В історії європейської літератури ім’я Ваньковича пов’язане творчими узами з іменами А. Міцкевича і О. Пушкіна. Жодна з картин художника не збереглася на його Батьківщині – вони були вивезені дворянами на початку XX ст. з країни. Зараз знаходяться в музеях Кракова, Парижа, Вільнюса, СанктПетербурга, а в музеї художника зберігається велика кількість фотоматеріалів, копій картин і документів. Найкращий випускник факультету В. Ванькович у 1824 році був відправлений до Петербурга для продовження навчання в Імператорській Академії мистецтв.
Там він отримав Малу і Велику срібні медалі за малюнки з натури і Велику золоту медаль у конкурсі на кращу історичну композицію за картину “Подвиг молодого киянина під час облоги Києва печенігами в 968 році”.
Художник також мріяв написати два портрети – А. Міцкевича та О. Пушкіна. Портрет польського поета “Міцкевич на скелі АюДаг” був створений у 1827- 1828 роках відповідно до традиції романтичного живопису як ілюстрація до сонета “АюДаг”. Поет зображений у “байронічній” позі – він спирається на скелю, а його плечі вкриті буркою кримських горців.
Саме такий Міцкевич, на думку дослідників його творчості, став для багатьох поколінь поляків “іконою Романтизму”. Портрет “Адам Міцкевич на Скелі АюДагу ” мав таку надзвичайну популярність у Росії, що сам Ванькович на замовлення виконав кілька авторських копій та багато літографій цієї картини. Друга картина художника – “Міцкевич імпровізує на березі моря”.
На ній зображено натхненного Міцкевича – поета, зодягнутого в романтичні шати, із рукою, здійнятою в драматичному жесті. Доля портрета О. Пушкіна дотепер невідома.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)