Центральний персонаж роману Ф. М. Достоєвського “Брати Карамазовы”
Смердяков слуга поміщика Федора Павловича Карамазова, його незаконнонароджений син від міський юродивой Лизавети Що Смердить (звідси відбувається й прізвище, що визначило в якімсь ступені головні моральні риси цього персонажа). Дослідники Творчості Достоєвського вважають, що Смердяков як персонаж “Братів Карамазових” з’явився тоді, коли Достоєвський звернувся до давніх записів, озаглавленим “Слівця”, у пошуках характерних виражень для мовлення героїв роману
Даючи загальну характеристику людям, тільки-но приобщившимся
У творчості Достоєвського Смердяков має своїх попередників. Деякі з рис тієї “лакейської” психології, закінченим втіленням якої став С., були відбиті Достоєвським в образах лакея Видоплясова з
Про своє бажання створити російський варіант “enfant trouve” (незаконнонароджений, “підкидьок”, як визначив це Достоєвський у своєму записному зошиті 1876-1877 р. за травень місяць) письменник розповідає у зв’язку з відвідуванням виховного будинку для незаконнонароджених дітей: “Поезія іноді стосується цих типів, але рідко. До речі, мені пригадався детектив Javert з роману Victor’a Hugo “Les Miserables” – він народився від матері з вулиці, чи ледве не в затишному куточку… і все життя ненавидів цих жінок. За ними доглядав як поліцейський і був їхнім тираном.
Він все життя обожнював міцний порядок, даний лад суспільства, багатство, майно, родоначальность, власність, і не як лакей, про, зовсім ні” (“Щоденник письменника” за 1876 р., травень).
Введення в оповідання четвертого брата, С., якому була доручена роль батьковбивці, дозволило психологічно й філософськи поглибити характер іншого Карамазова – Івана: існування справжнього батьковбивці тільки збільшує моральну провину Івана. Тому Достоєвський надавав величезного значення психологічної вмотивованості трьох побачень героїв і кожної із цих зустрічей присвятив окрему главу (“Перше побачення зі Смердяковим”, “Другий візит до Смердякову”, “Третього, і останнє, побачення зі Смердяковим”). К. В. Мочульский відзначав, що С. – це втілена спокуса й уособлений гріх Карамазових.
В образі С. Достоєвський виразив російський варіант “enfant trouve”, що належить до “середини й бездарності” і тому “негідника”.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)