ДІАЛЕКТИЗМИ
Діалектизми (від грец. διάλεκτοζ – говір, наріччя) – це слова, вживання яких характеризується територіальною обмеженістю і більш-менш різко контрастує з прийнятими в літературній мові нормами. Наприклад: трепета – осика, блават – волошка (південно-західні говори); конопляник – горобець, клювак – дятел (північні говори); баклажан – помідор, калачики – кукурудза (південно-східні говори). Поряд з поняттям діалекту існує поняття говірки. Обидва поняття досить часто вживаються в синонімічному значенні, але інколи їх розділяють:
Діалекти української мови поділяються на три основні групи: північну, південно-східну та південно-західну. За сукупністю мовних ознак розрізняються фонетичні, граматичні та лексичні діалектизми. У довіднику сучасної української мови вони класифікуються
Фонетичні діалектизми відрізняються від літературної норми вимовою певних звуків: Кирниця – криниця, Гил-тати – глитати, Вашко – важко, Зора, зорйа – зоря, Дієд – Дід, Куень, куєнь – кінь.
Граматичні діалектизми різняться від літературної норми оформленням певних граматичних форм: Співаєть – співає, Буду ходив – буду ходити, Я му ходити – ходитиму, Їсиш – їси, Руков – рукою.
Лексичні діалектизми поділяються на три групи – Власне лексичні, етнографічні та Семантичні. Власне лексичні – це діалектні синоніми до загальнонародних слів: вуйко – дядько, кибель – відро, киря – сокира, маржина – худоба, шаркан – буря. Етнографічні діалектизми – це назви місцевих реалій, що не використовуються на решті національної території: Крисаня (різновид чоловічого капелюха), Трембіта (духовий інструмент), Галагани (вид печива), Каварма (страва), Ковганка (вид посуду).
Семантичні діалектизми – слова, що в діалекті мають значення, відмінне від загально-мовного: Пироги (вареники), Базар (майдан), Збір (ярмарок), Врода (урожай).
Діалектні слова та говірки найчастіше вводяться до тексту твору з метою індивідуалізації й типізації мовлення героїв, їхньої мовленнєвої характеристики, з метою підкреслення мовного колориту зображуваного, належністю героя до певного побутового середовища, інколи з метою створення комічного враження тощо. Наприклад: “Мама звелася і поволіклася на постіль. – Семенку, а тепер файно вмийси, і Катруся, і Марія най си вмиють, і побігни в збанок води начерпнути, але не впадь у керни-цу, не хилєйси дуже…” (В. Стефаник, “Кленові листки”).
У XVIII-XIX століттях, тобто в час формування української літературної мови, письменники часто використовували діалектизми без будь-якого спеціального художнього розрахунку, стихійно, як природну для того чи іншого автора форму висловлювання думок, або ж внаслідок недостатньої обізнаності письменника зі встановленими літературними нормами (так звані немотивовані діалектизми). Наприклад: “Чирячка змолоду не раз сиділа у куні, позводила на той світ аж трьох мужиків і усю худобу попереводила на зілля та корінці та на усякі ліки та лічить людей чи від лихоманки, чи від гризі і від заушниць, бо вона змолоду давила зінське щеня; зніма остуду, переполох вилива, злизує від уроків, соняшниці заварює… І чого вона не знала?” (Г. Квітка-Основ’яненко, “Конотопська відьма”). Літературна мова різних націй, зрештою, і постає на окремих етапах історичного розвитку мови внаслідок відбору та закріплення в певній нормативно-граматичній системі ознак одного або кількох діалектів з подальшим розвитком цієї системи, підпорядкованим суспільно – та економічно-значущим комунікативним потребам, які з’являються у процесі історичного становлення нації. За визначенням Б. Томашевського, “літературною мовою називається те нормальне мовлення, яке використовується в писемності й виступає як мова спілкування освіченої частини суспільства.
Саме норми “правильності” та “чистоти” є визначальними для літературної мови. Ці норми обов’язкові. Володіння цими нормами, їх знання та вміння використовувати і складає грамотність.
Літературна мова звичайно протиставляється діалектам, тобто місцевим обласним говорам, і так званому просторіччю, тобто такій формі мови, яка є еквівалентом діалекту в мовленні людей, що користуються літературною мовою: водночас з літературною мовою в родинних, фамільярних, інтимних стосунках користуються ще не нормалізованими формами мовлення, не нормалізованою лексикою, не нормалізованими зворотами, які в цілому називаються просторіччям. Літературне мовлення, на відміну від інших форм, таких як просторіччя або діалекти, є нормалізованим мовленням, до того ж ці норми мають особливий характер. Це те, чому навчають у школах.
Коли відзначають правильне або неправильне мовлення, то мають на увазі його правильність або неправильність з точки зору… літературної мови”. Важливо усвідомлювати при цьому, що сама протиставленість двох мовних типів – літературного і діалектно-просторічного – не є жорсткою: “Термін “літературна мова” у тому розумінні, в якому він використовується, означає не особливу, самостійну мову, протиставлену загальнонародній, а лише певний прошарок мови, підпорядкований особливим нормам. За своїм характером ці норми сильно відрізняються від тих природних норм, які визначають, наприклад, граматичну систему обласних діалектів.
Ми приписуємо нормам літературної мови властивості особливої “правильності” і “обов’язковості”, на відміну від норм, якими керуються діалекти та просторіччя. Лише літературна мова визначається граматичною, сталою, в той час як мови “народні” вважаються продуктом повного свавілля мовців і саме тому змінюються від місцевості до місцевості та з покоління в покоління. Літературна мова є мовою взірцевою, обробленою, такою, що виступає узагальненням увиразнювальних можливостей загальнонародної мови”.
Українська літературна мова сформулювалася на основі наддніпрянських та східнополтавських діалектів.
Related posts:
- Діалектизми Діалектизми (грецьк. dialektos) – слова або словосполучення у літературній мові, що не входять в її лексико-семантичну систему, а належать лише певному говорові (діалектові) загальнонаціональної мови. д. є лексичними (бульба, бараболі, крумплі – “картопля”), словотвірними (веселиця, веселівка – “райдуга”), семантичними (босий кінь – “непідкований”, жолоб – “ущелина в горах”), фразеологічними (тиць, пиць – і розвиднілося, “приший […]...
- Поняття української національної і ЛМ Літ. Мова – унормов. мова сусп. спілкування, форма нац. мови, зафіксована в письмовій та усній практиці, протиставлена діалектам, просторіччю, жаргонам. ГОзнаки: 1. наддіалект. х-р, об’єднує всіх носіїв мови, нац. спільноту; 2. стабільні літ. норми в граматиці, лек-ці, правописі.; 3. функт-но-стильова розгалуженість. ЛМ обслуговує основні сфери діяльності, культурні потреби народу, художньої літератури, публіцистичних творів, періодичних видань, […]...
- Невласне-пряма мова Невласне-пряма мова – своєрідний тип мови, проміжний між прямою і непрямою мовою. Н.-п. м. зближує з прямою те, що в ній зберігаються лексичні й синтаксичні риси чужого висловлювання, манера мовлення і настрій персонажа, але Н.-п. м. подається ніби від імені автора, в мову якого вплітається мова дійової особи. Відтак створюється двоплановість висловлювання: передається “внутрішнє мовлення” […]...
- Станьмо на сторожі слова! Т. Г. Шевченко поставив своє вогненне слово на сторожі “малих отих рабів німих”. Важко навіть уявити, якими б ми були без його поетичного слова… Та минули роки, пронеслись бурі, і нам тепер необхідно поставити слово на сторожі., самого слова, як літературного, так і говіркового. Ну, літературна мова – це зрозуміло, – скажете ни. А навіщо […]...
- Говірний вірш Говірний вірш – інтонаційний тип вірша, який, на відміну від наспівного чи ораторського, відтворює своєрідність живого мовлення, спираючись на відносну свободу та неврегульованість ритмомелодики, темпу, павзної системи інтонації мовлення. При цьому простежується широка варіативність поєднання довгих та коротких, повних та неповних речень, довільні лексичні сполуки, фразеологічні звороти, еліптичні форми експресивного характеру. Г. в. широко застосовував […]...
- Лексико-синонімічні засоби увиразнення мовлення РОЗДІЛ ІІІ. ЛІТЕРАТУРНО-ХУДОЖНЯ ТВОРЧІСТЬ 6. ЗОВНІШНЯ ФОРМА ХУДОЖНЬОГО ТВОРУ 6.2.Художньо-мовленнєва організація літературного твору 6.2.2.Лексико-синонімічні засоби увиразнення мовлення Засобами лексико-синонімічного увиразнення є слова та форми слів у лексичному запасі національної мови, що відступають від узвичаєної норми слововживання та словопозначення, наприклад: хмариночка, замість – хмара, злото – замість золото; іроплан – замість літак; пика – замість обличчя […]...
- Повторення слів Збиток інформативної насиченості мовлення наносить і повторення слів. Лексичні повтори нерідко сполучаються з тавтологією, плеоназмами й звичайно свідчать про невміння автора чітко й канонично сформулювати думка. Наприклад: Гуртожиток, у якому студенти живуть п’ять довгого років свого студентського життя. Який буде це життя залежить від самих жителів гуртожитку. Але може стать і стилістичний прийом, що підсилює […]...
- Боротьба І. Франка за єдину українську літературну мову Боротьба І. Франка за єдину українську літературну мову Комплекс питань щодо мови й нації в аспекті світобачення Франка розглядаємо на тлі тих національно-мовленевих процесів, що були характерні для України наприкінці XIX ст. На початку літературної діяльності Франка у Східній Україні вже було закладено міцні основи української літературної мови. У Галичині ж точилася “азбучна війна” між […]...
- Правильність мовлення Неправильність мовлення вживання слів веде за собою помилки в області думки й потім у практиці життя. Дм. Писарєв. Вимога правильності мовлення ставиться не тільки до лексики воно поширюється й на граматику, словотвір, вимову, наголос, а в письмовому мовленні на орфографію й пунктуацію, Дотримання норми головна умова культури мовлення. Нормою називаються язикові варіанти, найпоширеніші із числа […]...
- Стилістична фігура Стилістична фігура (лат. stilus – грифель для писання та figura – образ, зовнішній вигляд) – незвичні синтаксичні звороти, що порушують мовні норми, вживаються задля оздоби мовлення. С. ф. досить поширені в поезії, покликані не лише індивідуалізувати мовлення автора, а й збагатити його емоційними нюансами, увиразнити художнє зображення. С. ф., яка ще називається фігурою поетичного мовлення […]...
- Розмовна мова Розмовна мова – різновид літературної мови, вживаний у повсякденному спілкуванні, у неофіційних життєвих ситуаціях, відмінний від книжної літературної мови. Характеризується спонтанністю висловлювань без попереднього відбору мовного матеріалу. Форма функціонування Р. м. переважно усна, діалогічна. Порозуміння за допомогою засобів Р. м. полегшується використанням інтонації та допоміжних позамовних комунікативних засобів – міміки, жестів, урахуванням реакції співрозмовника. Р. […]...
- Мова, наша мова Люди в процесі суспільної діяльності мають постійну потребу вступати в різні стосунки з іншими людьми, погоджувати з ними свої дії, ділитися власним досвідом і запозичати собі досвід інших членів колективу, давати поради й розпорядження і одержувати їх; інакше кажучи, люди завжди мають потребу в спілкуванні з іншими членами суспільства. Спілкування між людьми відбувається за допомогою […]...
- Твір-роздум: Мова, наша мова Люди в процесі суспільної діяльності мають постійну потребу вступати в різні стосунки з іншими людьми, погоджувати з ними свої дії, ділитися власним досвідом і запозичати собі досвід інших членів колективу, давати поради й розпорядження і одержувати їх; інакше кажучи, люди завжди мають потребу в спілкуванні з іншими членами суспільства. Спілкування між людьми відбувається за допомогою […]...
- Ідіолект Ідіолект (англ. idiolect, від грецьк. idios – свій та dialectos – розмова, говір, наріччя) – індивідуальне мовлення, що пояснюється місцем проживання, віком, фахом, соціальним станом, загальним рівнем культури певної людини. І. як мовна характеристика особистості не тільки окреслює особливе, а й розкриває розмаїті аспекти мови як загальнонаціонального феномена, її невичерпний потенціал. Літературний І. в сучасній […]...
- Життя літературне Життя літературне – сукупність суспільних явищ, що зумовлюють певну літературну епоху. Ж. л. охоплює всі суспільні Інституції літературної епохи, котрі є підгрунтям творчої діяльності й спілкування письменників, критиків, видавців, читачів. Ж. л. визначає рівень літературної культури епохи, панівні в даному середовищі смаки, уподобання, вартості, суспільне становище письменника, підтримку його з боку суспільних організацій, приватних осіб […]...
- Діалог на тему ” Функції мови” – Васю! – Що, брате? – Я думаю, як мені все набридло в місті! Гомін, гамір, самі дурні балачки скрізь! Хочу кудись на океанський острів, де самі аборигени. Щоб нікого не розуміти та ні з ким не розмовляти рік! – Хочеш добровільно мову втратити? А ти замислювався, яку велику роль вона грає в твоєму житті? […]...
- Консонантизм Консонантизм – система приголосних фонем певної мови. На відміну від вокальних фонем при творенні приголосних окремі органи мовлення наближаються одні до одних. Це спричинює виникнення перешкод, породжує шум. К. української літературної мови складають 32 фонеми – 22 твердих і 10 м’яких: /в/, /й/, /л/, /м/, /н/, /р/; /б/, /п/, /д/, /т/, /дз/, /ц/, /дж/, /ч/, […]...
- Засоби словотворчого увиразнення мовлення РОЗДІЛ ІІІ. ЛІТЕРАТУРНО-ХУДОЖНЯ ТВОРЧІСТЬ 6. ЗОВНІШНЯ ФОРМА ХУДОЖНЬОГО ТВОРУ 6.2. Художньо-мовленнєва організація літературного твору 6.2.1. Засоби словотворчого увиразнення мовлення До засобів словотворчого увиразнення належать слова або форми слів, наявність яких у тій чи іншій мовлення національній мові не фіксована словниками й контекстом загального вживання і які створюються прозаїком або поетом у процесі індивідуальної мовної творчості, […]...
- З історії української мови Про походження нашої мови, час, місце виникнення в науці є різні гіпотези. Більшість мовознавців світу, спираючись на свідчення античних авторів, на пам’ятки давніх східно – та західнослов’янських літератур, а також на здобутки археології, схиляється до думки, що українська мова, очевидно, виділилася з індоєвропейської прамови в ІV-V ст. н. е. і пройшла довгий шлях розвитку, в […]...
- Літературний період, або Літературна доба (епоха) Літературний період, або Літературна доба (епоха) – фрагмент історико-літературного процесу, окреслений певними вирішальними моментами в історії літератури (у зв’язку чи поза зв’язком з епохальними моментами історії краю), котрі виразно відрізняють його від попереднього і наступного (позитивістський, або реалістичний, Л-п. від модерністського тощо). Л-п. – вихідне поняття в історико-літературній періодизації. Характеризують Л-п. його ознаки: літературні напрями […]...
- “Пристрій рідної мови” Гуманітарна область займає у Творчості Ломоносова значне місце. У ній має сенс виділити три основних елементи: мовознавство, літературу й історію. Що стосується мовознавства, те його можна з повним правом розглядати як один з найважливіших напрямків наукової діяльності Ломоносова. На цю обставину перетворив у свій час увага відомий російський історик С. М. Соловйов. Він писав: “Улюбленим […]...
- Деякі зауваження про мову творів Григорія Сковороди Академік Д. Багалій відзначав: “Г Сковорода належить до найвидатніших людей свого часу. Він бувукраїнський поет, філософ, муж доброчинний із християн у цілковитому значенні слова. Йому призначено було залишити по собі глибокий слід у спогадах сучасників”. Щоб достоту зрозуміти склад мови Г. Сковороди, треба зважати насамперед на історичні умови, в яких, як зауважує І. Пільчук, Сковорода […]...
- Твір на тему “Що для мене рідна мова” Для мене рідна мова – це мова, якою зі мною змалечку розмовляли батьки. Це українська. Вона співуча, багата, поетична. Це мова також моїх предків, але не всіх, бо серед них були також поляки та росіяни. Вони розмовляли іншими мовами. Рідною мовою я сказав своє перше слово: “Мама”. Цією мовою мати та бабуся співали мені колискові […]...
- “Моє ставлення до засмічення мови” У сучасному світі наша країна зіткнулася з проблемою засмічення рідної мови різними іноземними словами, що не несуть в собі смислового спрямування. Такі слова не тільки вносять плутанину в українську мову, а й паразитують на ній, збіднюючи лексикон наших співвітчизників, особливо молоді. Мені здається, що потрібно оберігати нашу мову від словесної експансії таких слів-паразитів. Потрібно пильно […]...
- Твір на тему: “Моє ставлення до засмічення мови” У сучасному світі наша країна зіткнулася з проблемою засмічення рідної мови різними іноземними словами, що не несуть в собі смислового спрямування. Такі слова не тільки вносять плутанину в українську мову, а й паразитують на ній, збіднюючи лексикон наших співвітчизників, особливо молоді. Мені здається, що потрібно оберігати нашу мову від словесної експансії таких слів-паразитів. Потрібно пильно […]...
- Мова персонажів п’єси М. Куліша “Мина Мазайло” як засіб їхньої характеристики Із твору видно, як у Куліша боліло те, що одна з наймилозвучніших у світі мов – його рідна українська – стала пасербицею у своєму домі. Чому українська мова на своїй землі опинилася на задвірках? У комедії він розкрив, що причиною незавидного стану української мови є русифікація, яка породила нігілізм, зневіру в престижність нашої мови. Його […]...
- Про викладання церковно-слов’янської мови в сучасній школі Церковно-слов’янська Мова постійно збагачує, розвиває народне мовлення, є невичерпним джерелом ідейного й художнього впливу на різні стилі. Завдяки йому російська літературна мова примикає до грецької античної й візантійської традицій. З нього в російське літературне мовлення ввійшло, за словами М. В. Ломоносова, “безліч висловів” з “грецького достатку” 9 . Грецизми символ, ка нон, ікона й багато […]...
- ЗАРОЗУМІЛА МОВА Зарозуміла мова (рос. “заумь”, “заумный язык”) – це специфічний різновид індивідуальної словотворчості, що вбирає в себе слова і словотворчі звороти, які характеризуються ослабленістю або й повною відсутністю предметних значень, буквально – мова, що лежить за межами раціонального розуміння (узвичаєних його норм), безпредметна мова. Основні принципи зарозумілої мови були вироблені на початку XX століття в поетиці […]...
- Мова – найважливіший засіб спілкування Hy що б, здавалося, слова… Слова та голос – більш нічого… А серце б’ється, ожива, Як їх почує… Т. Шевченко Мова – найважливіший засіб спілкування. Без мови не зможе існувати народ, не розвиватиметься його культура. Одним із найчарівніших скарбів, які були створені людиною, є саме мова. Вона має велике значення в житті кожного з нас. […]...
- Птицю пізнати по пір’ю, а людину по мові Ще в Біблії було відзначено наявність у світі величезної кількості мов. У легенді про Вавилонську вежу розповідається, що до її побудови людство говорило спільною мовою, а потім було розділено, оскільки Бог покарав їх, надавши кожному свою мову. Відтоді, на земній кулі нараховується більше шести тисяч “живих” мов, тобто тих, якими досі спілкуються. А скільки вже […]...
- Мова – найважливіший засіб спілкування – IІ варіант 8 клас II варіант Hy що б, здавалося, слова… Слова та голос – більш нічого… А серце б’ється, ожива, Як їх почує… Т. Шевченко Мова – найважливіший засіб спілкування. Без мови не зможе існувати народ, не розвиватиметься його культура. Одним із найчарівніших скарбів, які були створені людиною, є саме мова. Вона має велике значення в […]...
- Мова роману Л. Костенко “Маруся Чурай” Читаючи роман “Маруся Чурай”, не можна не захоплюватися прекрасною мовою твору. Ця мова містить у собі усе багатство стильових різновидів живої української мови – від розмовної, офіційної до вишуканих взірців літературної. Лексичне багатство роману вражає: тут і високий стиль інтелектуальної мови автора, і суха суддівська мова, пересипана канцеляризмами та русизмами, і розмовна мова міщан, козаків. […]...
- ЛІТЕРАТУРНА КРИТИКА Літературна критика (від грец. &;#954;&;#961;Ι&;#964;Ι&;#954;&;#942; – здатність судити, розглядати, оцінювати) як складова частина літературознавства має своїм завданням давати ідейно-естетичну оцінку творам письменників, показувати їхнє місце в літературному процесі доби, розкривати позитивні і негативні якості. Літературна критика призначена для письменників та читачів. Першим вона допомагає усвідомити вимоги дійсності до їхньої творчості, а другим – виробити певні […]...
- Вокалізм Вокалізм (лат. vocalis – “голосний”) – система голосних фонем певної мови з усіма їх рисами, які виявляються у процесі артикуляції в мовленні. При вимові голосних (вокальних) звуків органи вимовляння не утворюють жодних перешкод, тому ці звуки артикулюються за участю одного лише голосу. В. української літературної мови творять шість фонем: /а/, /о/, /у/, /є/, /и/, /і/. […]...
- Мова роману “Маруся Чурай” Читаючи роман “Маруся Чурай”, не можна не захоплюватися прекрасною мовою твору. Ця мова містить у собі усе багатство стильових різновидів живої української мови – від розмовної, офіційної до вишуканих взірців літературної. Лексичне багатство роману вражає: тут і високий стиль інтелектуальної мови автора, і суха суддівська мова, пересипана канцеляризмами та русизмами, і розмовна мова міщан, козаків. […]...
- Спочатку було Слово Ця біблійна фраза говорить про те, що спочатку Бог виговорив слово, а потім уже відповідно до сказаного утворилася земна твердінь, вода й ін. Виходить, первинно – Слово Це наводить на роздуми про важливість мови, мовлення, людських слів. Недарма говорять, що словом можна вбити. Але словом можна й відродити. Тільки слова ці будуть різними. Або сказані […]...
- Твір-роздум “Що я можу зробити для рідної мови” Я шаную свою рідну мову. Вона для мене – скарбниця нових слів, гарних виразів, мудрих висловлювань. Я вчуся жити та пізнавати світ за її допомогою. Тому я добре ставлюся до своєї рідної мови та хотів би дбати про неї теж. Адже вона дарує меня багато зі своїх надбань. Звичайно, я можу небагато, оскільки я лише […]...
- Твір на тему: Мово моя українська! I. Рідна мова – найдорожчий скарб народу. II. Українська мова – дорогоцінна спадщина, що дісталася нам від минулих століть. 1. Роль мови у суспільстві (мова – основа духовної культури, знаряддя, за допомогою якого здійснюється зв’язок часів, поколінь; за допомогою мови люди обмінюються думками, висловлюють свої почуття, створюють духовні цінності). 2. Рідкісна краса української мови (милозвучність […]...
- Слово Слово – основна структурно-семантична одиниця мови, що є назвою предметів, їх властивостей, процесів, явищ дійсності. Йому притаманні семантичні, фонетичні, граматичні ознаки, специфічні для кожної мови. С складається з морфем, виступає компонентом речення і може становити собою сукупність словоформ (див.: ). У С. закріплюються результати пізнавальної діяльності людей, воно є засобом вираження, передачі та формування понять. […]...
- Мово моя українська! І. Рідна мова – найдорожчий скарб народу. ІІ. Українська мова – дорогоцінна спадщина, що дісталася нам від минулих століть. 1. Роль мови у суспільстві (мова – основа духовної культури, знаряддя, за допомогою якого здійснюється зв’язок часів, поколінь; за допомогою мови люди обмінюються думками, висловлюють свої почуття, створюють духовні цінності). 2. Рідкісна краса української мови (милозвучність […]...