Герой роману Э. Хемингуэя “Прощай, зброя!”


Фредерик Генрі герой роману Э. Хемингуэя “Прощай, зброя!” (1929). Образ Ф. Г. виявляє собою розвиток ліричного героя Хемингуэя й типологически пов’язаний з такими персонажами, як Никнув Адамові (“У наш час”, 1925), Джейк Барнс (“Фиеста /И сходить сонце/”, 1926). (В американському літературознавстві “wounded hero”, тобто “поранений герой”.) В образі Ф. Г. сильні автобіографічні мотиви – сам Хемингуэй з романтичних спонукань добровольцем потрапив на фронт в Італію, розчарувався в колишніх ідеалах, одержав поранення й у госпіталі

м. Милана мав роман із сестрою милосердя Агнесою фон Куровски.

Фредерик Генрі, будучи американським громадянином і беручи участь у подіях, що відбуваються в Європі, як і Джейк Барнс, а пізніше й Роберт Джордан, являє собою розповсюджений в американській літературі тип “американця за кордоном”. Але стрижнем образа Ф. Г. є те, що це герой антивоєнного роману, не приймаючий “чужу” війну, що приходить кпацифизму.

У Фредерик Генрі. немає спогадів про довоєнне життя. Війна відучила його вірити ідеалам і “високим” словам, залишивши віру тільки в самоцінність особистості й у прості речі. Хемингуэй показує

Ф. Г. цинічним індивідуалістом, скептиком.

Але десь у глибині особистості Ф. Г. зберігається природна першооснова оцінки миру: по-людському високе залишається високим, а низьке – низинним. Для Ф. Г. війна увесь світ перетворила в чуж і ворожий, залишивши йому тільки втеча від несправедливості й насильства. Він містить “сепаратний мир”, але й у невоюючій Швейцарії його наздоганяє смерть (від пологів) єдино близької людини, руйнуючи залишки віри в життя й у які б те не були ідеали.

Ф. Г.- герой втрати, кандидат у співтовариство “загубленого покоління”. Критика обвинувачувала дезертира Ф. Г. у споглядальності й антигражданственности, однак йому властиві активність дії й гуманізм. Відмова від участі в безглуздій бойні – тому свідчення

Ф. Г. ставиться також до літературного типу героя любовного роману. Любов, що йому подарувала війна, пробила пролом у броні його індивідуалізму, позбавила від розпачу. Критика писала про створений Хемингуэем Ромео й Джульетте часів війни, про “пісню пісень” Ф. Г. і його подруги.

Образ Ф. Г. переконливо демонструє творчу й життєстверджуючу силу любові, самодосить існуючу навіть там, де немає іншої основи для життя людини. Але мир, що включає в себе тільки любов до жінки, довго існувати не може. У Ф. Г. він валить із її загибеллю. У якімсь змісті це “щасливий” кінець.

Залишися героїня жити, ця любов не була б, імовірно, довгої. Пізніше в образі Роберта Джордана Хемингуэй показав, що високе почуття любові до жінки в особистості, що знайшла опору в собі самої, не вмирає навіть зі смертю героя

Фредерик Генрі втративши улюблену, вертається в порожнечу, створену в його душі війною. У критику існувала думка (У. Глясер), що Ф. Г. поступово переймався духом християнської віри. Однак фінал роману показує зворотне – Фредерик Генрі повний розпачу й безвір’я.

На відміну від Джейка Барнса Ф. Г. навіть не замислюється, як і для чого жити. “Рано або пізно тебе вб’ють. У цьому можеш бути впевнений

Сиди й чекай, і тебе вб’ють”. Ці думки Ф. Г. виражають свідомість людини, отруєного “чужою війною” Фредерик Генрі прийшов до читача в один рік з героями романів “Смерть героя” Р. Олдингтона й “На західному фронті без змін” Э. Ремарка, разом з ними вставши в ряд героїв, що відкидають війну. До них примикає бравий солдат Швейк, що своєї “идиотичностью” демонстрував идиотичную суть “чужої” війни.

Традиція цих героїв збереглася в літературі й після другої світової війни: Дитер Нуль в “Пригоді Вернера Хольта” писав про долю хлопчиськ, відправлених на фронт гітлерівською Німеччиною; Курт Воннегут, що описала мандрівки Біллі Пілігрима в романі із символічною назвою “Бойня номер п’ять”.



Герой роману Э. Хемингуэя “Прощай, зброя!”