Інтуїтивізм
Інтуїтивізм (лат. intuitio – уява, споглядання) – в літературознавстві – напрям, що абсолютизує інтуїцію як момент безпосереднього осягнення світу в діяльності творчої фантазії, в акті його естетичного сприймання й оцінки. Основоположником І. був французький філософ А-Бергсон (1859-1941), який у працях “Матерія і пам’ять” (1896), “Сміх” (1900), “Творча еволюція” (1907) та ін. розробив концепцію мистецтва, художньої творчості. За А. Бергсоном, у всесвіті є дві протилежні тенденції руху життя і матерії.
Трактуючи життя як порив, що
Наукове пізнання, на його думку, має фрагментарний чи “кінематографічний” (механічно склеєний із окремих знімків дійсності) характер, тому не може осягнути, а тим паче відтворити в поняттях безперервні зміни дійсності чи внутрішній світ людини, яка являє собою найбільш повне і безпосереднє вираження довгочасності. На бергсоніанстві виріс італійський філософ, літературознавець Б. Кроче (1866-1952), який обстоював самодостатність мистецтва, що є індивідуальним актом і не відтворює дійсності. У Росії проповідниками інтуїтивізму були філософи М, Лосський (1878-1935), С. Франк (1877-1950), Є. Трубецькой (1863-1920) і частково М. Бердяєв (1874-1948). Авангардисти В. Кандинський (1866-1944) і К. Малевич (1878-1935) будували свою теорію безпредметного мистецтва й абстракціонізму на тезі, що мистецтво – самовираження.
Його завдання – втілювати душевний стан художника. В Україні ідеї А. Бергсона знайшли відгомін у творах Б. Лепкого, В. Пачовського, С. Твердохліба, 0. Луцького, М. Рудницького. Українське літературознавство (Г.
В’язовський, А. Войтюк, Р. Піхманець та ін.) виходить з того, що не слід абсолютизувати, містифікувати роль несвідомого в творчому процесі.
Related posts:
- Дар (обдарованість) Дар (обдарованість) – система психо-фізіологічних якостей людини, які визначають її схильність до творчої діяльності в певній галузі. Різна міра обдарованості виявляється у поняттях талант і геній. Синонімом д. є “хист”. д. акцентує увагу на вроджених чи успадкованих якостях людини. Проблему д. досліджують психологи, естетики, філософи. для літературознавства вона має значення у зв’язку із вчасним виявленням […]...
- Дар Дар (обдарованість) – система психо-фізіологічних якостей людини, які визначають її схильність до творчої діяльності в певній галузі. Різна міра обдарованості виявляється у поняттях талант і геній. Синонімом Д. є “хист”. Д. акцентує увагу на вроджених чи успадкованих якостях людини. Проблему Д. досліджують психологи, естетики, філософи. Для літературознавства вона має значення у зв’язку із вчасним виявленням […]...
- Художній образ – визначення Художній образ – особлива форма естетичного освоєння світу, за якої зберігається його предметно-чуттєвий характер, його цілісність, життєвість, конкретність, на відміну від наукового пізнання, що подається у формі абстрактних понять. Формою мислення у мистецтві виступає художній образ. Це основа будь-якого виду мистецтва, а спосіб творення художнього образу – головний критерій приналежності до різних видів мистецтва. Образи […]...
- Принципи аналізу літературного твору Принципи аналізу літературного твору – основні положення прийнятої літературознавцем концепції художньої літератури, які спрямовують його літературно-критичну рефлексію щодо конкретних літературних творів. П. а. л. т. ефективно виконують евристичні функції, якщо вони узагальнюють істотні особливості художньої літератури як мистецтва слова з її родо-жанровим розмаїттям, а не випливають лише зі світоглядних позицій літературознавця. Трактування літератури як образного […]...
- Тенденційність у літературі Тенденційність у літературі (лат. tendentia, від tendo – прагну, прямую) – ідейна спрямованість літературно-художніх творів, яку письменник свідомо втілює в систему створених для цього образів. Соціальна та національна заангажованість є конкретними проявами Т., яка випливає з аксіологічної (ціннісної) природи мистецтва. Отже, проблемою для дослідника не є визнання або невизнання Т., а спосіб її художньої реалізації. […]...
- Естетичні категорії Естетичні категорії – визначальні, найзагальніші ціннісні поняття, що виражають посутні характеристики сприйняття, переживання, пізнання та поцінування людиною явищ дійсності і мистецтва, творення нового одуховленого світу за законами краси. Е. к. дістали різне, часом відмінне тлумачення залежно від певної філософської концепції. Так, одні представники (І. Кант, Б. Кроче та ін.) розглядали їх як властивість свідомості, прояв […]...
- Завбачення в літературі Завбачення в літературі – здійснення прогностичної функції художньої творчості. Приклади передбачення митцями майбутніх подій, відкриттів чи тенденцій розвитку (від чобіт-скороходів до швидкісних потягів), які беруться з фольклору, пригодницько-фантастичної, аналітико-реалістичної літератури, свідчать лише про те, що в художньообразному мисленні письменників так чи інакше відбивається здатність людини виходити бодай у мріях поза межі видимого. Пізнання невіддільне від […]...
- Концепція Концепція (лат. conceptio – поєднання, сукупність) – розгорнута система поглядів, викладена з наміром уникнути логічних суперечностей при тлумаченні якоїсь складної проблеми, явища, У цьому сенсі літературознавець може мати власну естетичну концепцію художньої творчості або викладати чужі, запозичені погляди. Те ж стосується й письменників, які мають свої концепції дійсності, героя, творчості. Термін “К.” вживається і для […]...
- Парнас Парнас – гора в Греції, де, за еллінськими міфами, мешкали музи на чолі з богом поезії та сонця Аполлоном. Слово П. вживається як символ мистецтва (поезії зокрема), як найвищий рівень художньої досконалості, хоч подеколи автори вкладали в нього і дещо відмінний зміст, як-от М. Зеров, котрий писав у сонеті “Pro domo”: Класична пластика і контур […]...
- Літературно-естетичні погляди Г. Сковороди Літературно-естетичні погляди Г. Сковороди I. Г. Сковорода – філософ-просвітитель XVIII століття. II. Основні проблеми філософії та творчості Г. Сковороди. 1. Проблема сутності людини. 2. Проблема людського щастя. 3. Пошуки шляху до всенародного щастя. III. Основні положення вчення філософа. 1. Пізнання себе. 2. Вибір “сродної праці”. (Суспільство, в якому кожна людина знайшла своє місце у світі […]...
- Самототожність (самтожність) письменника Самототожність (самтожність) письменника – теоретико-методологічне поняття, підпорядковане ідентичному прочитанню й тлумаченню літературно-художньої творчості й твору в єдності з їх автором. Йдеться про пізнання неповторно-індивідуального закону творчості письменника, де принципи, вироблені чи осягнені, “вгадані” талантом через відповідний соціальний та естетичний досвід протягом свого літературного шляху, реалізовані з більшою чи меншою повнотою в цілому творчому доробкові. Концептуальна […]...
- Художній метод Художній метод (грецьк. mеthodos – шлях дослідження) – зумовлений закономірностями раціональний спосіб осягнення та перетворення дійсності засобами мистецтва. добре відомий з античної доби, зокрема у вигляді аристотелівської концепцї мімезису, використовуваний передовсім митцями раціоналістичних уподобань. Основна категорія радянського літературознавства, яке розглядало творчий процес не за його іманентною основою, а за спрощено міметичною схемою: відбір життєвих явищ, […]...
- Література Література (лат. littera – буква, літера) – сукупність писаних і друкованих творів певного народу, епохи, людства; різновид мистецтва, власне, мистецтво слова, що відображає дійсність у художніх образах, створює нову художню реальність за законами краси; результат творчого процесу автора, зафіксований у відповідному тексті за допомогою літер. Л. за своїм змістом розмежовується на філософську, політичну, природничу (біологічну, […]...
- Філософська лірика Філософська лірика – поезія, спрямована на філософське осмислення світу, людини, є виявом філософських поглядів ліричного героя. Ф. л. і філософія мають спільний предмет осягнення – загальні закономірності життя, природи, розвитку суспільства. Проте наука базується на узагальненнях логічного порядку, а поезія – на асоціативних роздумах. Характерними особливостями Ф. л. є художня настанова на пізнання сутнісних проблем […]...
- ЛІТЕРАТУРОЗНАВСТВО Й МИСТЕЦТВОЗНАВСТВО Предметом літературознавства є художня література, яка у свою чергу є частиною мистецтва, дослідженням якого займається мистецтвознавство. Отож, літературознавство і мистецтвознавство мають багато спільного. Насамперед обидві ці науки вивчають літературні твори, які образно відображають дійсність. Однак мистецтвознавець звертається, крім літературних, ще й до творів живопису, скульптури, архітектури, музичного мистецтва, яким також притаманне образне відображення дійсності. Живопис, […]...
- Постмодернізм Постмодернізм (лат. post – префікс, що означає наступність; фр. modernе – сучасний, найновіший ) – загальна назва окреслених останніми десятиліттями тенденцій у мистецтві, що виникла після модернізму та авангардизму. Хоч цей термін з’явився раніше (вперше згадується у 1917), він поширився наприкінці 60-х спершу для означення стильових тенденцій в архітектурі, спрямованих проти безликої стандартизації та програмового […]...
- Неокласицизм та неокласики в українській літературі Неокласики – група українських поетів та письменників-модерністів початку XX століття. На відміну від інших груп, “неокласики” не дбали про своє організаційне оформлення й не виступали з ідейно-естетичними маніфестами. Проте їхня присутність у літературному житті була досить вагомою, що позначилося не лише на творчому рівні, а й під час літературних дискусій 1925-1928 рр. Неокласицизм (з грецької […]...
- Естетика Естетика (грецьк. aisthesis – чуття, почуття, aistheticos – чуттєвий) – наука про прекрасне, художнє освоєння дійсності, про загальні закони краси і художньої творчості. Як окрема наука з окресленим предметом дослідження Е. відгалузилася від системи філософського знання у XVIII ст., що зумовлено творчістю німецьких філософів О. Баумгартена, І. Канта, Г.-В.-Ф. Гегеля. Проте її традиції сягають у […]...
- Живопис Живопис (малярство) і література. Проблема порівняльного аналізу Ж. і л. з метою увиразнення специфіки кожного з цих видів мистецтва, дослідження взаємовпливу має тривалу історію, починаючи з античності, особливо активно розроблялася в епохи Ренесансу і Просвітництва. Відомий афоризм “поезія – сліпий живопис, живопис – німа поезія” робив акцент на подібності Ж. і л. у відтворенні конкретно-чуттєвого, […]...
- Ідея художньою твору Ідея художньою твору (грецьк. idea – першообраз) – емоційно-інтелектуальна, пафосна спрямованість художнього твору, яка приблизно може бути охарактеризована як провідна думка, ядро задуму автора. Уже етимологія слова “І.” вказує, що воно виникло тоді, коли духовний світ людини мав синкретичний характер, а в індивідуальній і суспільній свідомості не було виразної диференціації художньо-образного і логічно-понятійного мислення, мистецтва […]...
- Теорія наслідування, або Мімезис Теорія наслідування, або Мімезис (грецьк. mimesis – наслідування) – естетична теорія, яка пояснює походження і сутність, мистецтва наслідуванням людиною природи. Ще Аристотель у “Поетиці” писав, що людині від народження властиве наслідування, яке дає їй насолоду. Наслідуючи довкілля задля насолоди в розмаїтий спосіб, людина творить різні види мистецтва і три роди поезії (епос, лірику, драму). Ідею […]...
- Типологія і естетика реалізму – ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ЛІТЕРАТУРИ ХІХ ст. РЕАЛІЗМ ЯК НАПРЯМ У СВІТОВІЙ ЛІТЕРАТУРІ ЧАСТИНА ПЕРША З літератури реалізму ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ЛІТЕРАТУРИ ХІХ ст. РЕАЛІЗМ ЯК НАПРЯМ У СВІТОВІЙ ЛІТЕРАТУРІ Типологія і естетика реалізму У ХІХ ст. визначальною рисою реалізму вважалася “правдивість” – у розумінні “вірності дійсності”, яку відображає митець. У зв’язку з цим варто зазначити, що справжнє мистецтво завжди є правдивим, адже незмінно прагне відображати істини й цінності […]...
- Деформація Деформація (лат. deformatio, від deformo – перекручую, спотворюю) – природне або штучне відхилення форми будь-якого предмета від нормальної, звичайної. Д. у художній творчості – одна із граней творчого процесу, що грунтується на уявному порушенні форм предметів і явищ об’єктивної дійсності, від яких відштовхується митець, творячи власний художній світ. У кожному художньому образі більшою чи меншою […]...
- Дійсність Дійсність – філософська категорія, яка означає все суще, не залежне від людини, тому частіше вживається у словосполученні “об’єктивна дійсність”. У традиційному літературознавстві з Д. співвідноситься художня література як “образне відтворення дійсності”, а образ трактується як суб’єктивна картина об’єктивного світу. Але це мало що дає літературознавцеві. Філософські та естетичні категорії не можуть замінити літературознавчих понять, які […]...
- РОЛЬ КНИЖКИ В СУЧАСНОМУ ЖИТТІ – СВІТОВА ЛІТЕРАТУРА СВІТОВА ЛІТЕРАТУРА – ДУХОВНА СКАРБНИЦЯ ЛЮДСТВА РОЛЬ КНИЖКИ В СУЧАСНОМУ ЖИТТІ Народе мій, дитино ясночола, Живи й орудуй мовами всіма, Бо кожна мова – твого духу школа, Твоєї правди золоти сурма. Дмитро Павличко Чи замислювалися ви колись, для чого ми читаємо книжки?.. Звичайно для того, щоб про щось дізнатися, долучитися до того, чого ніколи не […]...
- РОЛЬ КНИЖКИ В СУЧАСНОМУ ЖИТТІ СВІТОВА ЛІТЕРАТУРА – ДУХОВНА СКАРБНИЦЯ ЛЮДСТВА РОЛЬ КНИЖКИ В СУЧАСНОМУ ЖИТТІ Народе мій, дитино ясночола, Живи й орудуй мовами всіма, Бо кожна мова – твого духу школа, Твоєї правди золоти сурма. Дмитро Павличко Чи замислювалися ви колись, для чого ми читаємо книжки?.. Звичайно для того, щоб про щось дізнатися, долучитися до того, чого ніколи не […]...
- “НЕОКЛАСИКИ” – Літературне угруповання “НЕОКЛАСИКИ” На відміну від інших груп, “неокласики” не дбали про своє організаційне оформлення і не виступали з ідейно-естетичними маніфестами. Проте їхня присутність у літературному житті була доволі вагомою, що позначилося не лише на творчому рівні, а й під час літературних дискусій 1925-1928 рр. Неокласицизм – течія в літературі та мистецтві, що з’явилась значно пізніше занепаду […]...
- Художня правда Художня правда – основне поняття теорії реалізму, яке характеризує ізоморфність створеного митцями світу з реальною дійсністю (відтворення життя у формах життя). Х. п. сумірна з правдою історії, але не є її копією. Відтворені чи витворені уявою письменника предмети, людські постаті, події є узагальненими, типовими образами, але залишаються правдивими чи правдоподібними. Більша чи менша віддаленість Х. […]...
- Види мистецтва Види мистецтва – структуровані прояви художньої творчості, мистецтва, об’єктивовані в певний матеріал (камінь, метал, дерево, фарбу, звуки, слово, пластику людського тіла, письмо). Синкретизм первісної практично-духовної діяльності та її результату – мистецтва – поступово під впливом осмислення смаків, уявлень людей, їх естетичних та пізнавальних потреб, удосконалення вмінь диференціювався на В. м.: малярство, скульптуру, музику, поезію, танець, […]...
- ТЕОРІЯ ЛІТЕРАТУРИ Вивчення світової літератури не може бути плідним без урахування великої кількості загальних понять про окремі властивості та особливості художніх творів, літературного процесу в цілому. Дослідження, узагальнення та систематизацію загальних літературознавчих понять здійснює теорія літератури (від грец. θεω&;#961;&;#943;&;#945; – спостереження, дослідження). Вона розвивається як узагальнююча наукова дисципліна, оскільки поставлені нею проблеми можуть бути розроблені тільки на […]...
- ЛІТЕРАТУРОЗНАВСТВО ТА ІНШІ НАУКОВІ ДИСЦИПЛІНИ Художня література є одним із багатьох видів мистецтва. Саме тому літературознавство постійно взаємодіє з естетикою, наукою, яка впродовж кількох тисячоліть займається розробкою теоретичних проблем мистецтва. Методологічною базою для літературознавства є філософія, в річищі якої воно розвивалося впродовж багатьох століть; автори перших літературознавчих праць (насамперед Арістотель – “Поетика”) були філософами. Літературознавство має чимало спільного в предметі […]...
- Ідентифікація Ідентифікація (лат. idem – той самий, facere – робити) – уподібнення, ототожнення будь-яких об’єктів на підставі тих чи інших ознак. У соціальній психології – віднесення, зарахування особи до якоїсь групи подібних до неї людей. У цьому сенсі І. вживається в соціологічному літературознавстві. В дослідженнях читацького сприйняття І. – мимовільне або свідоме ототожнення реального читача і […]...
- Реалізм – визначення Реалізм (франц. realisme – матеріальний, предметний) – літературний напрям, який характеризується правдивим і всебічним відображенням дійсності на основі типізації життєвих явищ. Починаючи з 30-х pp. XIX ст. набуває розвитку у Франції, а згодом в інших європейських літературах. На відміну від романтизму, який зосереджував увагу на внутрішньому світі людини, основною для реалізму стає проблема взаємин людини […]...
- Які етапи розвитку реалізму? Історія реалізму надзвичайно багата. Залежно від епохи змінювалося уявлення про нього. Тому існує кілька підходів до визначення початків реалізму. Одні літературознавці вважають, що елементи реалістичного письма наявні вже в давні часи в таких жанрах народної творчості, як легенда, дума, а також у літописах. Інші (і це твердження є загальноприйнятим) формування реалізму як художньої системи в […]...
- Ідеалізація Ідеалізація (фр. idealisation, від ideal) – спосіб наукового пізнання, один із видів абстрагування, що полягає у створенні таких об’єктів, які не існують у реальному житті, але мають свої прообрази (точка в математиці, ідеальний газ у фізиці тощо). Подеколи у літературознавстві І. називають надміру прикрашене зображення життя. Проблема полягає в тому, за яким критерієм відрізняти І. […]...
- Лібортени, або Лібертини Лібортени, або Лібертини (лат. libertinus – вільновідпущений) – представники вільнолюбної тенденції у французькій літературі XVII ст., що вивільнялася з-під засилля-релігійної та світської догматики, захоплювалася повнотою земного життя, обстоювала принципи свободи особистості (поет Т. де Віо, філософ П. Гассенді, романісти Ш. Сорель, С. Сірано де Бержерак та ін.). Традиція Л. спостерігалася у творчості Ж.-Б. Мольєра, Ж. […]...
- УТВЕРДЖЕННЯ ТЕОРІЇ ЛІТЕРАТУРИ ЯК САМОСТІЙНОЇ НАУКОВОЇ ДИСЦИПЛІНИ Важливим етапом на шляху становлення теорії літератури як самостійної дисципліни стали наукові доктрини просвітителів, чиї ідеї сформувалися в Англії та Франції наприкінці XVII – у XVIII столітті (Бекон, Гоббс, Локк, Юм, Вольтер, Дідро, Гольбах, Руссо, Монтеск’є, Гельвецій та ін.) і поширилися в Європі. Сам термін “Просвітництво” утвердився після статті німецького філософа І. Канта “Що таке […]...
- Реалізм Реалізм (лат. realis – речовий, дійсний) – один із ідейно-художніх напрямів у літературі і мистецтві XIX ст. Починаючи з 30-х, набуває розвитку у Франції, згодом в інших європейських літературах. На відміну від романтизму, який зосереджував увагу на внутрішньому світі людини, основоположною для Р. стає проблема взаємин людини і середовища, впливу соціально-історичних обставин на формування духовного […]...
- Метажанри Метажанри (грецьк. meta – через, після; фр. genre – рід, вид) – типи змістово-формальних єдностей художніх творів, які співмасштабні всій історії культрури. Виділяються три М.: філософський, феноменологічний і типологічний як різновиди моделювання дійсності за основними жанровими носіями. Філософський М. – це твори, в яких відчутна художня настанова на пізнання сутнісних проблем буття, узагальненість часу і […]...
- Інтуїція Інтуїція (лат. intuitio, eid’intueor – уважно вдивляюсь) – здатність людини безпосередньо, раптово, без логічно розгорнутого дискурсивного мислення осягати сутність явищ або питань, які привертають її увагу чи були предметом тривалого зосередження. Без І. неможливе ні виникнення художнього твору, ні його повноцінне естетичне сприйняття. Сучасні дослідники, враховуючи історію вивчення суті і функцій І., називають такі її […]...