“Книга пісень” Г. Гейне – шедевр романтичної лірики

Є у німецького поета Генріха Гейне чудові філософські слова, які визначають місце поета у Всесвіті: “Увесь світ надірваний саме по середині. А оскільки серце поета – центр світу, то за нашого часу воно теж має найболючішим чином надірватися. У моєму серці пролягла велика світова тріщина”.

Ця тріщина час від часу кровоточила, однак не заважала поетові створювати поетичні шедеври, якими зачитувалися його сучасники і на які писали музику найвідоміші композитори.

Саме поранене серце поета, на мою думку, створило його знамениту “Книгу

пісень”, сповнену такої сили лірики і таких вселенських почуттів, що часом здається, ніби і твоє серце якщо не кровоточить, то безмежно сумує під потужною хвилею смутку:

Коли розлучаються двоє,

За руки беруться вони,

І плачуть, і тяжко зітхають,

Без ліку зітхають, смутні.

З тобою ми вдвох не зітхали,

Ніколи не плакали ми;

Той сум, оті тяжкі зітхання

Прийшли до нас згодом самі.

(Переклад М. Ставинського)

Твори Гейне легко читаються. Він умів багато про що розповісти просто і лаконічно, легко переходив від однієї теми до іншої. Творчий спадок Гейне великий і різнобічний, але справжню

популярність і світову славу принесли авторові поетичні твори – задушевні і ліричні, часом сумні, але завжди такі, що торкаються найпотаємніших струн серця читача:

Чому троянди немов неживі,

Кохана, скажи мені?

Чому, скажи, в зеленій траві

Фіалки такі мовчазні?

Чому так гірко дзвенить і співа

Жайворонком блакить?

Чому в своєму диханні трава

Тління і смерть таїть?

(Переклад Л. Первомайського)

Здається, вся природа, увесь навколишній світ сумують разом з ліричним героєм Гейне. Адже і “неживі” троянди, і “мовчазні” фіалки, і те, що не жайворонок, а небесна блакить “гірко дзвенить і співа” – більш красномовні, ніж слова ліричного героя. Єднання з навколишнім світом і почуття поета у цьому єднанні – ось характерна ознака романтизму. Гейне охоче перекладали і переспівували російські та українські поети. Він був взірцем для слов’янських романтиків:

Не знаю, що стало зо мною,

Сумує серце моє, –

Мені ні сну, ні спокою

Казка стара не дає.

Повітря свіже – смеркає,

Привільний Рейн затих,

Вечірній промінь грає

Ген на шпилях гірських.

(Переклад Лесі Українки)

“Книга пісень” вмістила поезії, написані Гейне впродовж 1816-1827 років. Більшість із них написана за мотивами народних пісень, про що свідчить назва збірки. “Книга пісень” складається з п’яти частин: “Страждання юності”, “Ліричний інтермецо”, “Знову на батьківщині”, “З подорожі на Гару”, “Північне море”. Час, коли писалися ці геніальні вірші, був далеко не безхмарним у житті Гейне: невдала спроба зайнятися комерцією, період навчання у трьох великих містах, переслідування євреїв пруським урядом, прийняття лютеранства, яке аж ніяк не пом’якшило офіційного ставлення до поета, нещасливе кохання до кузини, а згодом до її сестри.

Все це надривало серце Гейне і вилилось у такі неперевершені за змістом і звучанням вірші поета.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

“Книга пісень” Г. Гейне – шедевр романтичної лірики