Коцюбинський Михайло Михайлович
Коцюбинський Михайло Михайлович (1864-1915)
М. М. Коцюбинський народився 17 вересня 1864 р. у м. Вінниці в сім’ї дрібного урядовця. Дитинство та юність майбутнього письменника минули в містечках і селах Поділля, куди переводили батька по службі. Освіту здобував у Барській початковій школі (1875-1876) та Шаргородському духовному училищі (1876-1880).
Коцюбинський почав пробувати свої сили в літературі рано, брався за поезію, переклади, нариси, та швидко головним полем його письменницької діяльності, справжнім покликанням стає художня проза. З перших
Друкуватися Коцюбинський почав у 1890 р. – львівський дитячий журнал “Дзвінок” опублікував його вірш “Наша хатка”. У цьому ж році він побував у Львові, встановивши творчі контакти з місцевими літераторами та видавцями, зокрема Франком. Поїздка поклала початок постійному співробітництву Коцюбинського із західноукраїнськими виданнями.
На початку 1890-х рр. частина молодої української інтелігенції, перейнятої ліберально-просвітительськими
Роки перебування Коцюбинського на урядовій службі в Молдавії і Криму дали життєвий матеріал для його творів “Для загального добра” (1895), “Пекоптьор” (1896), “Посол від чорного царя” (1897), “Відьма” (1898), “В путах шайтана” (1899), “Дорогою ціною” (1901), “На камені” (1902), “У грішний світ”, “Під мінаретами” (1904). Одним із свідчень того, що Коцюбинський своїми творами молдавсько-кримського циклу виходив за межі локальних проблем, є те, що його повість “Для загального добра” була надрукована в перекладі російською мовою у журналі “Жизнь”.
Важливим моментом світоглядно-художньої еволюції Коцюбинського було оповідання “Лялечка” (1901). У “Лялечці” Коцюбинський постає визначним майстром психологічного аналізу. Зосередження уваги на психологічних колізіях стає визначальною рисою творчості Коцюбинського.
Дещо окремо в доробку Коцюбинського стоять твори на теми з минулого українського народу – “На крилах пісні” (1895) і “Дорогою ціною” (1901). їх єднає романтично-піднесена, героїчна тональність.
СЛОВНИК
Порівняння (лат. сотрага-tio) – словесний ви раз, у якому уявлення про зображуваний предмет конкретизується шляхом зіставлення його з іншим предметом; троп – пояснення одного предмета через Інший, подібний до нього. У творах художньої літера тури найчастіше використовуються прості (непоширені) порівняння, у яких додатковий предмет порівняння лише характеризується двома-трьома словами.
ЗВЕРНИ УВАГУ
У художній мові іноді письменники вдаються до нагромадження синонімів із метою надати висловлюванню переконливості, експресії, підкреслити те чи інше інтонаційне забарвлення мови. Наприклад: “Капало з стріх. Все частіше краплі стікали з дахів, з ринв, з стін. Вони грали, співали, дзвеніли, міняли темп, силу і голос” (М.
Коцюбинський, “Сон”).
Новела “Цвіт яблуні” була в українській літературі новаторською за темою: порушувалась проблема ставлення письменника до дійсності, говорилося, що митець за будь-яких обставин не може забувати про свій громадянсько-професійний обов’язок, повинен боліти чужим горем як власним.
До теми “Цвіту яблуні” Коцюбинський повертається ще не раз (цикл мініатюр “З глибини”, поезія в прозі “Пам’ять душі”, незавершений твір “Павутиння”, новели “Intermezzo” і “Сон”). Виражене у цих творах ідейно-мистецьке кредо декларується й у листі-відозві М. Коцюбинського і М. Чернявського 1903 р. до українських письменників. Наступний розвиток української літератури Коцюбинський бачив у розширенні її тематичних та ідейних обріїв, пошукові нових художніх форм.
Наприклад: “На високих місцях поріс, як джунглі, сивий полин і п’янив повітря гіркими пахощами, густими й задушливими” (М. Коцюбинський, “В дорозі”).
У художній мові наявні прості порівняння та розгорнені (поширені). З метою всебічного зображення предмета у тексті художнього твору письменники застосовують і два-три порівняння, наприклад: “У тому мороці, їй здається, стоїть біля неї невеличка дівчинка, личенько як кулачок, а очі як зірочки, і так вона сміється до неї ними приязно” (М. Коцюбинський, “Повія”).
У п’ятиліття перед революцією 1905-1907 рр. Коцюбинський написав і опублікував Оповідання ” Fata Morgana ” (Киевская старина, 1904), в якому вловив ті головні зрушення у свідомості селянства і нові тенденції в еволюції соціальної психології села, які на повну силу виявилися під час революції. Революція остаточно відкрила світові нове село, а Коцюбинський без будь-якого втручання в текст оповідання продовжив його як другу частину повісті.
Друга частина повісті “Fata morgana” (опублікована в квітневому номері “Літературно-наукового вісника” за 1910 р.) належить до найвизначніших творчих досягнень Коцюбинського, пов’язаних із подіями першої російської революції.
У 1906-1912 рр. крім другої частини “Fata morgana” М. Коцюбинський створює новели “Сміх”, “Він іде” (1906), “Невідомий”, “Intermezzo”, “В дорозі” (1907), “Persona grata”, “Як ми їздили до Криниці” (1908), “Дебют” (1909), “Сон”, “Лист” (1911), Подарунок на іменини”, “Коні не винні”, образки-етюди “Хвала життю!”, “На острові” (1912), а також повість “Тіні забутих предків” (1911).
Під час поїздок на острів Капрі письменник часто зустрічався з Горьким, взимку 1911-1912 рр. навіть жив у нього і написав там “Коні не винні” та “Подарунок на іменини”.
Художні нариси “Хвала життю!” і “На острові”, написані влітку 1912 p., – останні твори М. Коцюбинського. Пафосом торжества життя над смертю пройнятий нарис “Хвала життю!”. Лейтмотивом нарису “На острові” також є ідея безперервності, вічності людського буття.
Мовна практика Коцюбинського – один із яскравих прикладів широкого підходу до розвитку літературної мови. Не заперечуючи значущості різних стилів української літературної мови, слів-новотворів, оригінальних виразів, конструкцій, він головним джерелом збагачення мови літератури вважав загальнонародну мову.
Творчість Коцюбинського служить художнім прикладом уже не одному поколінню українських письменників.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)