Літературознавча методологія
Літературознавча методологія (грецьк. methodos – шлях дослідження; logos – слово) – система методів, які використовуються в науці про літературу; теоретичне осмислення суті цих методів, їх евристичних можливостей, умов ефективного використання. Л. м. тісно пов’язана з теорією літератури, історично змінюваним розумінням природи і специфіки художньої літератури. Перефразовуючи відому тезу Г.-В.-Ф. Гегеля, що метод – це теорія, повернута до практики, можна твердити, що літературознавчі методи – це теоретико-літературні знання, на які
У зв’язку з цим кожна літературознавча школа, яка опирається на літературу свого часу і відповідні її суті засади, швидко виявляє власну обмеженість (її випереджує художня практика)
Складалася затяжна ізоляція, зокрема українського літературознавства, від різноманіття теоретичних шкіл. І. Фізер з цього приводу в 1990 слушно зауважив: “Щоб мислити по-сучасному, треба бути знайомим з тими поняттями, категоріями, концептуальними засобами, які властиві сучасній науці. Кінець науки починається тоді, коли одну понятійну систему проголошується універсальною в часі і просторі. Тоді вона стає міфом, догмою чи псевдорелігією і як така, у кращому випадку, веде до цензури, а в гіршому – до інквізиції [… }”.
Теорія виконує методологічну роль, коли стає адекватним інструментарієм і наполягає на прямих та опосередкованих кореляціях між концепціями і сприйняттям літератури, вважає свої логічно сформульовані та інтуїтивно осягнуті положення засобами в оцінці, аналізі, осмисленні, декодуванні та систематизації досліджуваних явищ.
Related posts:
- Літературознавча історіографія Літературознавча історіографія – допоміжна літературознавча дисципліна, яка описує, систематизує, аналізує й оцінює літературознавчі праці. Від бібліографії відрізняється своєрідним критицизмом, оскільки покликана дати уявлення про зміст і характер, жанр літературознавчих праць, визначити їх вартість стосовно піднятих у них проблем, аналізованих творів, з урахуванням рівня науки часу, коли ті праці з’явилися, і часу, коли створюється нова історіографічна […]...
- ІСТОРІОГРАФІЯ ЛІТЕРАТУРНА Історіографія літературна (від грец. Ι&;#963;&;#964;&;#959;&;#961;&;#943;&;#945; – розповідь про минуле і &;#947;&;#961;&;#940;&;#966;ω – пишу) – допоміжна літературознавча дисципліна, яка займається дослідженням історії розвитку та нагромадження знань з основних літературознавчих дисциплін – теорії літератури, історії літератури й літературної критики. Матеріалом цієї науки є також літературні джерела, присвячені творчості письменників і літературознавців. Солідні літературознавчі праці починаються, як правило, […]...
- Літературознавство Літературознавство – комплекс наукових дисциплін про сутність та функціонування в суспільстві художньої літератури; система наукового знання про мистецтво слова. Традиційно виділяють основні і допоміжні літературознавчі дисципліни. до перших зараховують теорію, історію літератури та літературну критику. допоміжними вважають бібліографію, текстологію та літературознавчу історіографію. Логіко-гносеологічний аналіз Л. ставить і розв’язує питання про його науковий статус, про характер […]...
- Що вивчає поетика? Поетика як розділ літературознавчої науки вивчає сам феномен художнього твору. Ця дисципліна існує і в теорії (теоретична поетика), і в історії літератури (історична поетика). Перша досліджує художній світ твору: звуковий – фоніку, ритміку, строфіку, метрику; словесний – особливості лексики, синтаксису твору; образний – персонажі, їх дії, вчинки, сюжет і композицію з метою зіставити усі ці […]...
- ОСНОВНІ Й ДОПОМІЖНІ ЛІТЕРАТУРОЗНАВЧІ ДИСЦИПЛІНИ Літературознавство як наука, що вивчає художню літературу, розвивалася з найдавніших часів, спершу – в річищі філософії та естетики, а з кінця XVIII століття – як самостійна дисципліна. Зачатки літературознавчих уявлень знаходимо вже в окремих стародавніх міфах. Перші стрункі літературознавчі концепції дали давньогрецькі мислителі Платон і Арістотель. Сучасне літературознавство як наука про художню літературу об’єднує три […]...
- БІБЛІОГРАФІЯ ЛІТЕРАТУРНА Бібліографія літературна (від грец. &;#946;Ι&;#946;&;#955;&;#943;&;#945; – книги і &;#947;&;#961;&;#940;&;#966;ω – пишу) – наукова галузь, що займається виявленням, обліком і систематизацією друкованих творів художньої літератури й літературознавства. Перелік творів та їх видань, покажчики монографій і статей про творчість окремих письменників чи з певних питань літературознавства, про літературу того чи іншого народу укладаються в певному порядку, який […]...
- ВЗАЄМОЗВ’ЯЗКИ ЛІТЕРАТУРОЗНАВЧИХ ДИСЦИПЛІН Теорія літератури, історія літератури та літературна критика як основні літературознавчі дисципліни тісно між собою пов’язані. Кожна з них неодмінно використовує здобутки інших двох дисциплін. Теорія літератури розвивається завдяки узагальненню та філософсько-естетичному осмисленню фактів і відомостей про окремі художні твори, діяльність письменників, зміну літературних течій і напрямів. Стан розробки теоретичних проблем може бути задовільним лише тоді, […]...
- Літературна критика Літературна критика (грецьк. critita – судження) – відносно самостійний вид творчої діяльності, спирається на практичний тип мислення задля поцінування художньої своєрідності нових літературних творів, їх естетичної вартості, виявлення провідних тенденцій літературного процесу. Зважаючи на здобутки теорії та історії літератури, обслуговуючи поточний літературний процес, Л. к. традиційно вважається складником літературознавства. Л. к. дає специфічне “знання літератури”, […]...
- Аргументація Аргументація (лат. argumentum – логічне доведення, argumentatio – наведення аргументів) – обгрунтування будь-якого положення, судження. В літературознавстві, передусім у теорії літератури, в історико-літературних працях, вимоги, розроблені логікою щодо істинності суджень, діють тільки частково, оскільки мистецтво істотно відмінне від науки. Тим більше своєрідною є А. в літературній критиці. Якщо в науці головним аргументом є думка, істинність […]...
- Літературознавче джерелознавство Літературознавче джерелознавство – допоміжна літературознавча дисципліна, яка визначає методологічні прийоми збирання, класифікації, вивчення та використання рукописних та друкованих матеріалів для дослідження певного літературного явища, процесу чи творчості окремого автора, з’ясовує походження та вірогідність кожного джерела наукової студії. Л. д. має тісний зв’язок із палеографією, історіографією, лексикографією, історичною граматикою і т. п. Предметом Л. д. можуть […]...
- Ідеологія Ідеологія (грецьк. idea – першообраз, logos – вчення) – система політичних, правових, морально-етичних, релігійних, естетичних і філософських поглядів, ідей, теоретичних засад, які кристалізуються на теоретичному рівні суспільної свідомості. Від І. відрізняють соціальну психологію як сукупність соціальних почуттів, настроїв, думок, уявлень, які виникають у сфері буденної свідомості під впливом довкілля і способу життя людей. І., як […]...
- ГОРЛЕНКО ВАСИЛЬ ГОРЛЕНКО ВАСИЛЬ (псевд. і крипт. – В., Глаголь, Черкасин, Г-ко, В. Г. та ін.; 13.01.1853; с. Ярошівка, тепер Українське Талаліївського р-ну Чернігівської обл. – 27.04.1907, Петербург, похований у Ярошівці) – літературний критик, мистецтвознавець та етнограф. Походив з відомого старшинського роду. Навчався в Ніжинському ліцеї та Сорбонні. Зазнав впливу французького теоретика літератури і мистецтвознавця І. Тена. […]...
- Міф Міф (грецьк. mythos – слово, Переказ) – Розповідь про богів, духів, героїв, надприродні сили і ін., які брали участь у створенні світу. М. – витвір наївної віри, який складає філософсько-естетичний комплекс давньої епохи, яка грунтується на заміні об’єктивності сприймання суб’єктивним апріорним переконанням. У давні часи М. створював уявлення про світ, впливаючи на процес пізнання, був […]...
- Романтизм – визначення Романтизм (франц. romantisme) – літературний напрям, що виник наприкінці XVIII століття в Німеччині та існував у літературі Європи й Америки в першій половині XIX століття. Термін “романтизм” упроваджують безпосередньо його перші представники – німецькі романтики. Причому поняття романтизму, або ж романтичного мистецтва, означало сучасну літературу й мистецтво (зокрема в теоретичних працях А. В. Шлегеля). До […]...
- ЗАВДАННЯ КУРСУ “ТЕОРІЯ ЛІТЕРАТУРИ” Навчальний курс “Теорія літератури” читається на випускних курсах філологічних спеціальностей педагогічних інститутів та університетів. Він має своїм завданням узагальнити й закріпити набуті студентами у вузі знання з літературознавства й теорії літератури зокрема, оволодіти правильним розумінням суті літератури як одного з видів мистецтв, умінням розбиратися в літературному процесі, знати методи і прийоми аналізу літературних творів різних […]...
- Сучасна українська література, її особливості Сучасна українська література побудована на фундаменті вікових традицій і водночас це якісно новий продукт сучасного глобалізованого інформаційного світу. Основною ознакою сучасної літератури є її транснаціональний характер, що виявляється в спробі письменників-сучасників розв’язати глобальні вселюдські проблеми. Сучасні українські письменники намагаються подолати “провінційність”, “окремішність” нашої літератури. Тому оцінки художніх творів українських митців слова часто неоднозначні, іноді діаметрально […]...
- Історія літератури Історія літератури – галузь науки про літературу, яка досліджує її розвиток у зв’язку з розвитком суспільства та його культури, прагнучи виявити внутрішні закономірності літературного процесу. Спираючись на здобутки філософії, естетики, теорії літератури, ретельно простежуючи всю сукупність художніх творів, їх сприймання читачами і критичні оцінки, історики літератури описують динаміку літературно-мистецького життя, літературних напрямів і течій, виявляють […]...
- Формальний метод у літературознавстві Формальний метод у літературознавстві – один із методів вивчення художньої літератури, зокрема аналізу літературно-художніх творів як органічної єдності змісту і форми, спрямований переважно на дослідження їх форми. Ф. м. у л. виник як реагування на поширення формалізму в мистецтві слова, на обмеженість і недоліки психологічної і культурно-історичної шкіл у літературознавстві. Формувався у західноєвропейському мистецтвознавстві (Г. […]...
- Заангажована література Заангажована література (фр. litterature engagee, від engager – запрошувати, наймати) – література, перейнята пафосом суспільно-політичної, громадянської чи національної проблематики. З. л. – прояв соціальної відповідальності митця за результати своєї творчості. Ідею заангажованості особи в суспільстві висунули персоналісти ще в 20-30-х XX ст., щодо художньої літератури її застосували екзистенціалісти після 2-ої світової війни (зокрема Ж.-П. Сартр). […]...
- РОЗВИТОК УКРАЇНСЬКОГО ЛІТЕРАТУРОЗНАВСТВА В СЕРЕДИНІ XIX СТОЛІТТЯ РОЗДІЛ ІІ. ВІД АРІСТОТЕЛЯ ДО СЬОГОДЕННЯ Короткий огляд розвитку літературознавчої думки 11. РОЗВИТОК УКРАЇНСЬКОГО ЛІТЕРАТУРОЗНАВСТВА В СЕРЕДИНІ XIX СТОЛІТТЯ Прихід до літератури та літературознавства нових сил у 40-ві – 60-ті роки XIX століття (М. Костомаров, Т. Шевченко, П. Куліш, П. Гулак-Артемовський, Л. Боровиковський, М. Шашкевич, Я. Головацький, І. Вагилевич та ін.) остаточно закріпив у громадській […]...
- Висновки, Історія української літератури XIX ст. століття Найважливішим підсумком більш як півстолітнього періоду розвитку нової української літератури було те, що в середині XIX ст. основним літературним напрямом в Україні стає поряд із романтизмом реалізм. Особливо інтенсивно процес його утвердження проходить з початку 40-х років. Прискорений розвиток літератури, швидка зміна в ній окремих ідейно-художніх напрямів і стильових систем пояснюються сукупністю багатьох причин суспільно-політичного […]...
- РОЗВИТОК УКРАЇНСЬКОГО ЛІТЕРАТУРОЗНАВСТВА В СЕРЕДИНІ ХІХ СТОЛІТТЯ Прихід до літератури та літературознавства нових сил у 40-ві – 60-ті роки XIX століття (М. Костомаров, Т. Шевченко, П. Куліш, П. Гулак-Артемовський, Л. Боровиковський, М. Шашкевич, Я. Головацький, І. Вагилевич та ін.) остаточно закріпив у громадській свідомості думку про право українського народу на власну літературу. Згодом це право було підтверджене у виступах прогресивних російських критиків […]...
- Життєпис Ірми Друкера Ірма ДРУКЕР Друкер Ірма Хаїмович народився 15 грудня 1906 року в місті Чорнобилі на Київщині в сім’ї вчителя. Навчався в єврейській релігійній школі, та коли йому минуло 12 років, полишив домівку й подався шукати кращої долі. Прибився до Києва, поневірявся по нічліжках, жив випадковими підробітками. Не бачачи ніякого просвітку, перебрався до родичів в Одесу. Там […]...
- Аналіз літературного твору Аналіз літературного твору (грецьк. analysis – розклад, розчленування) – логічна процедура, суть якої полягає у розчленуванні цілісного літературного твору на компоненти, елементи, в розгляді кожного з них зокрема та у взаємозв’язках з метою осягнення, характеристики своєрідності цього твору. А. л. т. опосередковується розумінням специфіки художньої літератури і структури літературного твору, його безпосереднім естетичним сприйняттям. Мета, […]...
- “Поетика” і “Риторика” Ф. Прокоповича У добутках українських авторів М. Довгалевский помітив “фантасмагоричні” вірші, які є боковим вівтарем барочної літератури. Правда, відомий літературознавець сучасності Г. Грабович негативно в порівнянні з поетикою Ф. Прокоповича оцінює працю М. Довгалевского: “Трактат Довгалевского “Hortus poeiicus” 1736 ілюструє в той же час і традиціоналізм, і статичність якщо не закостенілість нашої літератури й літературної теорії цього […]...
- Інтеграція наук при вивченні художньої літератури Інтеграція наук при вивченні художньої літератури (лат. integratio – поповнення, відновлення) – процес взаємодії різних галузей знань і відносно самостійних гуманітарних та природничих наук у вивченні сутності художньої літератури і функціонування завершених творів у житті суспільства. Значення І. н. при в. х. л. усвідомилося після виділення літературознавства в окрему наукову галузь, з поглибленням диференціації методологічного […]...
- Компаративістика Компаративістика (лат. соmраго – порівнюю, фр. la litterature соmраreе – літературна компаративістика, порівняння) – порівняльне вивчення фольклору, національних літератур, процесів їх взаємозв’язку, взаємодії, взаємовпливів на основі порівняльно-історичного підходу (методу). К. у фольклористиці, літературознавстві і взагалі у філології складалася впродовж XIX ст. під впливом філософії позитивізму. Велике значення для її виникнення і розвитку мали праці німецького […]...
- ТЕОРІЯ ЛІТЕРАТУРИ Вивчення світової літератури не може бути плідним без урахування великої кількості загальних понять про окремі властивості та особливості художніх творів, літературного процесу в цілому. Дослідження, узагальнення та систематизацію загальних літературознавчих понять здійснює теорія літератури (від грец. θεω&;#961;&;#943;&;#945; – спостереження, дослідження). Вона розвивається як узагальнююча наукова дисципліна, оскільки поставлені нею проблеми можуть бути розроблені тільки на […]...
- Дортмундська група 61 “Група 61”, або “Дортмундська група 61” – об’єднання західнонімецьких письменників, які тяжіли до гострої соціальної критики та документалізму, створене 1961. До складу входили М. фон дер Грюн, Ф.-Й. Деренгардт, Х.-Г. Вальраф, К. Гайслер, Ф. Х’юзер, Д. Зюверкрюп. Вони культивували малі форми: оповідання, нарис, замальовка, вірш, п’єса (сцена) для вуличного театру. 1970 “ліві” представники “Г.61” виокремилися […]...
- Історична школа у фольклористиці Історична школа у фольклористиці – один із ступенів розвитку теоретичної думки у європейській фольклористиці. З’явилася після перших двох попередніх етапів – міфологічної та міграційної теорій у першій половині XIX ст. Представники І. ш. у ф. основну увагу зосереджували на історичному аспекті фольклору (де і коли виник твір, які історичні події вплинули на його зміст тощо), […]...
- Життя й революція “Життя й революція” – щомісячний журнал (1925-34). Виходив у Києві спочатку як “журнал громадського життя, літератури й науки”. У перших п’яти номерах за 1925 переважали статті економічного та політичного характеру. Далі журнал стає літературно-мистецьким, громадсько-політичним, науково-популярним місячником. Центральне місце в ньому посідають відділи літератури, культури, мистецтва тощо. Редакційна колегія часто змінювалася. У її складі працювали: […]...
- “Автор першої книги XXI століття” М. Павич М. ПАВИЧ, П. ЗЮСКІНД – ІЗ ЛІТЕРАТУРИ КІНЦЯ XX – ПОЧАТКУ XXI СТОЛІТТЯ. СУЧАСНИЙ ЛІТЕРАТУРНИЙ ПРОЦЕС 11 клас ІЗ ЛІТЕРАТУРИ КІНЦЯ XX – ПОЧАТКУ XXI СТОЛІТТЯ. СУЧАСНИЙ ЛІТЕРАТУРНИЙ ПРОЦЕС М. ПАВИЧ, П. ЗЮСКІНД “Автор першої книги XXI століття” М. Павич Милорада Павича недарма називали “автором першої книги XXI століття”: його творчість була незвичною, дивувала, літературознавці називали її “новим словом”. Не секрет, що сучасний світ дуже технологізований, комп’ютеризований. Постійно точаться суперечки щодо […]...
- Народність літератури Народність літератури – органічна якість художніх творів кожної національної літератури, яка виражає ментальність народу в його етнологічних та історичних виявах і вимірах, зумовлена органічним зв’язком письменника зі своїм етнонаціональним середовищем. Н. л. невіддільна від мови народу, представником якого є письменник як творець художнього твору, носій національної ментальності і мови народу. Таке розуміння Н-л. з’явилося в […]...
- Література перехідної доби Література перехідної доби – умовне визначення української літератури кінця XIX – початку XX ст. У цей час намітився перехід від усталеної, традиційної, витриманої в переважно реалістичному дусі, міметичної (наслідувальної) манери до нових форм і методів художнього зображення, коли українське письменство вписувалося у європейський контекст. Тоді ж продовжувала працювати старша генерація (П. Куліш, Ганна Барвінок, Панас […]...
- Естетичний метод у літературознавстві Естетичний метод у літературознавстві – метод наукового поцінування творів, обстоюваний класицистами, обгрунтований у трактаті “Мистецтво поетичне” (1674) Н. Буало. Полягав у абсолютизуванні античної літератури та критичної рецепції, викладеної у “Поетиці” Аристотеля, “Науці поезії” Горація та ін., на основі раціоналістичної філософії Декарта, у тлумаченні розуму як універсальної категорії. Е. м. канонізував бінарність “доброго” та “поганого” смаку, […]...
- Бібліографія Бібліографія (грецьк. biblion – книга і grаpho – пишу) – галузь науково-практичної діяльності, яка полягає в підготовці і поширенні науково-систематизованої інформації про книги та інші видання з метою впливу на їх використання. Продукцією бібліографічної діяльності є бібліографічні посібники і будь-яка їх сукупність або вид бібліографічних матеріалів. Відповідно до функцій Б. поділяється на підрозділи: державна (національна) […]...
- Структуралізм у літературознавстві Структуралізм у літературознавстві – один із наукових підходів до вивчення літератури як мистецтва слова у системному аспекті. Засади структурної поетики складалися у сфері лінгвістики на основі ідей Ф. де Соссюра, значний внесок у їх розробку і застосування зробили члени празького лінгвістичного гуртка (Р. Якобсон, Я. Мукаржовський та ін.), які висунули тезу “бінарних опозицій” (подвійних протиставлень), […]...
- Семіотика (семіологія) Семіотика (семіологія) (від грецьк. semion – знак) – наука про функціонування інформаційних знакових систем, за допомогою яких здійснюється спілкування в людському середовищі (природна мова, система мистецьких та наукових, у т. ч. формалізованих, засобів передачі думок та почуттів, система жестових, світлових, тактильних, звукових, речових та ін. сигналів побутового, обрядового, сакрального характеру тощо), а також спілкування тварин. […]...
- Що таке модернізм? Модернізмом називають різноманітні нереалістичні течії в літературі й мистецтві XX століття. До них відносять символізм, експресіонізм, сюрреалізм, футуризм, акмеїзм, кубізм, абстракціонізм, дадаїзм, поп-арт та інші. Для символізму, що виник у 70-х роках XIX століття у Франції, а згодом поширився в усіх європейських країнах, характерно те, що він перетворює художній обра і на символ, ЯКИЙ відображає […]...
- Літературознавство і критика Літературознавство і критика У зв’язку з пожвавленням літературного життя в Україні зароджується літературознавство. Саме на ці роки припадає бурхливий розвиток літературної критики, яка в 60-ті роки стає окремою галуззю літературної діяльності. В умовах переслідування української культури, заборони української мови та української видавничої справи провідна роль у розвитку цих напрямків суспільної діяльності належала російській критиці, яка […]...