Літературознавство
Літературознавство – комплекс наукових дисциплін про сутність та функціонування в суспільстві художньої літератури; система наукового знання про мистецтво слова. Традиційно виділяють основні і допоміжні літературознавчі дисципліни. до перших зараховують теорію, історію літератури та літературну критику. допоміжними вважають бібліографію, текстологію та літературознавчу історіографію. Логіко-гносеологічний аналіз Л. ставить і розв’язує питання про його науковий статус, про характер науковості Л., тобто про місце і співвідношення
У такому разі до Л. відносять тільки історію літератури і теорію літератури. Літературна критика трактується як окремий вид творчої діяльності, в якій переважає оцінний (значною мірою суб’єктивний) момент. Однак і при такому досить умовному
Це ж стосується і теорії літератури, яка не тільки узагальнює здобутки історії літератури і літературної критики, а й конструює свої системи, враховуючи нові філософсько-естетичні ідеї. Текстологія та літературознавча історіографія також потребують відповідної теоретико-методологічної бази, не можуть бути чисто описовими, емпіричними науками. Найбільш безсторонньою видається на перший погляд бібліографія.
Але й нею успішно і продуктивно займається людина широких гуманітарних зацікавлень. Л. – молода наука, воно виділилось у відносно окрему галузь знання наприкінці XVIII – на початку XIX ст. і видозмінюється з процесом поглибленої диференціації та інтеграції науки (див.: Теорія літератури, Історія літератури, Літературна критика, Літературознавча методологія, Компаративістика, Семіотика, Інтеграція наук при вивченні художньої літератури).
Related posts:
- ОСНОВНІ Й ДОПОМІЖНІ ЛІТЕРАТУРОЗНАВЧІ ДИСЦИПЛІНИ Літературознавство як наука, що вивчає художню літературу, розвивалася з найдавніших часів, спершу – в річищі філософії та естетики, а з кінця XVIII століття – як самостійна дисципліна. Зачатки літературознавчих уявлень знаходимо вже в окремих стародавніх міфах. Перші стрункі літературознавчі концепції дали давньогрецькі мислителі Платон і Арістотель. Сучасне літературознавство як наука про художню літературу об’єднує три […]...
- Літературознавство і критика Літературознавство і критика У зв’язку з пожвавленням літературного життя в Україні зароджується літературознавство. Саме на ці роки припадає бурхливий розвиток літературної критики, яка в 60-ті роки стає окремою галуззю літературної діяльності. В умовах переслідування української культури, заборони української мови та української видавничої справи провідна роль у розвитку цих напрямків суспільної діяльності належала російській критиці, яка […]...
- ВЗАЄМОЗВ’ЯЗКИ ЛІТЕРАТУРОЗНАВЧИХ ДИСЦИПЛІН Теорія літератури, історія літератури та літературна критика як основні літературознавчі дисципліни тісно між собою пов’язані. Кожна з них неодмінно використовує здобутки інших двох дисциплін. Теорія літератури розвивається завдяки узагальненню та філософсько-естетичному осмисленню фактів і відомостей про окремі художні твори, діяльність письменників, зміну літературних течій і напрямів. Стан розробки теоретичних проблем може бути задовільним лише тоді, […]...
- Літературознавча історіографія Літературознавча історіографія – допоміжна літературознавча дисципліна, яка описує, систематизує, аналізує й оцінює літературознавчі праці. Від бібліографії відрізняється своєрідним критицизмом, оскільки покликана дати уявлення про зміст і характер, жанр літературознавчих праць, визначити їх вартість стосовно піднятих у них проблем, аналізованих творів, з урахуванням рівня науки часу, коли ті праці з’явилися, і часу, коли створюється нова історіографічна […]...
- ЛІТЕРАТУРОЗНАВСТВО Й МОВОЗНАВСТВО РОЗДІЛ І. ЛІТЕРАТУРОЗНАВСТВО ЯК НАУКА 1. ЛІТЕРАТУРОЗНАВСТВО Й МОВОЗНАВСТВО Літературознавство* – одна з двох найголовніших філологічних дисциплін. Інша філологічна наука – це мовознавство, або лінгвістика (від лат. lingua – мова). Обидві науки об’єднує спільна спрямованість на вивчення словесності. Однак завдання в них специфічні. Якщо лінгвістика досліджує мову, її функції, універсальні характеристики, структуру та історичний розвиток, […]...
- ІСТОРІОГРАФІЯ ЛІТЕРАТУРНА Історіографія літературна (від грец. Ι&;#963;&;#964;&;#959;&;#961;&;#943;&;#945; – розповідь про минуле і &;#947;&;#961;&;#940;&;#966;ω – пишу) – допоміжна літературознавча дисципліна, яка займається дослідженням історії розвитку та нагромадження знань з основних літературознавчих дисциплін – теорії літератури, історії літератури й літературної критики. Матеріалом цієї науки є також літературні джерела, присвячені творчості письменників і літературознавців. Солідні літературознавчі праці починаються, як правило, […]...
- ЛІТЕРАТУРОЗНАВСТВО Й МИСТЕЦТВОЗНАВСТВО Предметом літературознавства є художня література, яка у свою чергу є частиною мистецтва, дослідженням якого займається мистецтвознавство. Отож, літературознавство і мистецтвознавство мають багато спільного. Насамперед обидві ці науки вивчають літературні твори, які образно відображають дійсність. Однак мистецтвознавець звертається, крім літературних, ще й до творів живопису, скульптури, архітектури, музичного мистецтва, яким також притаманне образне відображення дійсності. Живопис, […]...
- ЛІТЕРАТУРОЗНАВСТВО ТА ІСТОРІЯ Твори художньої літератури – це завжди частина культурної спадщини певного народу. Написані в конкретно-історичних умовах доби, вони є частиною історичної пам’яті даного народу. Наука про літературу не може не враховувати міцний взаємозв’язок художньої творчості з розвитком окремого народу. В такому розумінні літературознавство постає як історична наукова дисципліна, що допомагає історії вивчати суспільне буття певного народу. […]...
- Літературознавство і критичний реалізм У зв’язку з пожвавленням літературного життя в Україні зароджується літературознавство. Саме на ці роки припадає бурхливий розвиток літературної критики, яка в 60-ті роки стає окремою галуззю літературної діяльності. В умовах переслідування української культури, заборони української мови та української видавничої справи провідна роль у розвитку цих напрямків суспільної діяльності належала російській критиці, яка не обходила увагою. […]...
- УКРАЇНСЬКЕ ЛІТЕРАТУРОЗНАВСТВО XX СТОЛІТТЯ: ЗДОБУТКИ ТА ВТРАТИ РОЗДІЛ ІІ. ВІД АРІСТОТЕЛЯ ДО СЬОГОДЕННЯ Короткий огляд розвитку літературознавчої думки 13. УКРАЇНСЬКЕ ЛІТЕРАТУРОЗНАВСТВО XX СТОЛІТТЯ: ЗДОБУТКИ ТА ВТРАТИ Як чітко окреслена наукова дисципліна теорія літератури в Україні сформувалася тільки у XX столітті, яке ознаменувалося значними досягненнями і позначене не менш відчутними втратами на ниві науки про літературу, пов’язаними з драматичними подіями вітчизняної історії: спробою […]...
- УКРАЇНСЬКЕ ЛІТЕРАТУРОЗНАВСТВО І ЕСТЕТИКА В ПЕРШІ ДЕСЯТИРІЧЧЯ ХІХ СТОЛІТТЯ Літературно-теоретична думка в Україні першої третини XIX століття продовжувала розвиватися в річищі естетики, хоча в цю добу накреслився поворот “від старої “риторичної” теорії до нової, “естетичної””. Один із дослідників тих часів у цьому зв’язку зазначав: “Звертаючи увагу на розвиток теорії прози і поезії у давніх і нових письменників, вбачаємо, що перша, розпочавшись з правил вітійства, […]...
- УКРАЇНСЬКЕ ЛІТЕРАТУРОЗНАВСТВО І ЕСТЕТИКА В ПЕРШІ ДЕСЯТИРІЧЧЯ XIX СТОЛІТТЯ Літературно-теоретична думка в Україні першої третини XIX століття продовжувала розвиватися в річищі естетики, хоча в цю добу накреслився поворот “від старої “риторичної” теорії до нової, “естетичної”” (17, 51]. Один із дослідників тих часів у цьому зв’язку зазначав: “Звертаючи увагу на розвиток теорії прози і поезії у давніх і нових письменників, вбачаємо, що перша, розпочавшись з […]...
- Інтеграція наук при вивченні художньої літератури Інтеграція наук при вивченні художньої літератури (лат. integratio – поповнення, відновлення) – процес взаємодії різних галузей знань і відносно самостійних гуманітарних та природничих наук у вивченні сутності художньої літератури і функціонування завершених творів у житті суспільства. Значення І. н. при в. х. л. усвідомилося після виділення літературознавства в окрему наукову галузь, з поглибленням диференціації методологічного […]...
- Літературознавча методологія Літературознавча методологія (грецьк. methodos – шлях дослідження; logos – слово) – система методів, які використовуються в науці про літературу; теоретичне осмислення суті цих методів, їх евристичних можливостей, умов ефективного використання. Л. м. тісно пов’язана з теорією літератури, історично змінюваним розумінням природи і специфіки художньої літератури. Перефразовуючи відому тезу Г.-В.-Ф. Гегеля, що метод – це теорія, […]...
- Сучасне західне літературознавство про проблему жанру Західне літературознавство значною мірою відрізняється від вітчизняного. Найбільше широко жанри досліджені в концепції Р. Уэллека й О. Уоррена. Вони говорять, що літературний жанр – це не фікція; літературними жанрами, на їхню думку, можна вважати “установлені правила, які одночасно визначають і визначаються манерою письменника”. Ці два дослідники порівнюють літературні жанри з інститутом у тому розумінні, у […]...
- Літературна критика Літературна критика (грецьк. critita – судження) – відносно самостійний вид творчої діяльності, спирається на практичний тип мислення задля поцінування художньої своєрідності нових літературних творів, їх естетичної вартості, виявлення провідних тенденцій літературного процесу. Зважаючи на здобутки теорії та історії літератури, обслуговуючи поточний літературний процес, Л. к. традиційно вважається складником літературознавства. Л. к. дає специфічне “знання літератури”, […]...
- Мовознавство (лінгвістика) Мовознавство (лінгвістика) – наука, об’єктом дослідження якої є властивості, функції, будова та історичний розвиток мови. джерела М. сягають давньої Індії, Китаю, Греції. Тривалий час європейське М. розвивалось у складі логіки й філософії як частина філології. Лише у XIX ст. воно відмежовується у самостійну галузь знань, що пов’язувалося зі становленням і поширенням порівняльно-історичного М. із власною […]...
- Аргументація Аргументація (лат. argumentum – логічне доведення, argumentatio – наведення аргументів) – обгрунтування будь-якого положення, судження. В літературознавстві, передусім у теорії літератури, в історико-літературних працях, вимоги, розроблені логікою щодо істинності суджень, діють тільки частково, оскільки мистецтво істотно відмінне від науки. Тим більше своєрідною є А. в літературній критиці. Якщо в науці головним аргументом є думка, істинність […]...
- БІБЛІОГРАФІЯ ЛІТЕРАТУРНА Бібліографія літературна (від грец. &;#946;Ι&;#946;&;#955;&;#943;&;#945; – книги і &;#947;&;#961;&;#940;&;#966;ω – пишу) – наукова галузь, що займається виявленням, обліком і систематизацією друкованих творів художньої літератури й літературознавства. Перелік творів та їх видань, покажчики монографій і статей про творчість окремих письменників чи з певних питань літературознавства, про літературу того чи іншого народу укладаються в певному порядку, який […]...
- Бібліографія Бібліографія (грецьк. biblion – книга і grаpho – пишу) – галузь науково-практичної діяльності, яка полягає в підготовці і поширенні науково-систематизованої інформації про книги та інші видання з метою впливу на їх використання. Продукцією бібліографічної діяльності є бібліографічні посібники і будь-яка їх сукупність або вид бібліографічних матеріалів. Відповідно до функцій Б. поділяється на підрозділи: державна (національна) […]...
- Критерій оцінки літературного твору Критерій оцінки літературного твору (грецьк. kriterion – мірило, засіб судження) – система засобів (принципів, зразків, норм, канонів, аргументів) для визначення своєрідності художніх творів, оцінки їх естетичної досконалості чи недосконалості, належності до сфери мистецтва. Термін “К.” етимологічно і понятійно пов’язаний із терміном “критика”: критика – судження, оцінка, К. – засіб судження, мірило оцінки. Якщо предмети матеріальної […]...
- ЛІТЕРАТУРНА КРИТИКА Літературна критика (від грец. &;#954;&;#961;Ι&;#964;Ι&;#954;&;#942; – здатність судити, розглядати, оцінювати) як складова частина літературознавства має своїм завданням давати ідейно-естетичну оцінку творам письменників, показувати їхнє місце в літературному процесі доби, розкривати позитивні і негативні якості. Літературна критика призначена для письменників та читачів. Першим вона допомагає усвідомити вимоги дійсності до їхньої творчості, а другим – виробити певні […]...
- Досвід Досвід – сукупність знань, навичок, здобутих людиною у житті і засвоєних, випробуваних на практиці. В літературознавстві Д.. конкретизується як художньо-естетичний Д. письменника, читача, дослідника літератури і відрізняється від їхнього життєвого Д. У структурі художньо-естетичного Д. взаємодіють знання історії мистецтва, навички художньої діяльності, розвинутий естетичний смак, враження від сприйнятих художніх творів, емоційна пам’ять, знання мови мистецтва, […]...
- За марксо-ленінську критику “За марксо-ленінську критику” – критично-літературний журнал, що виходив у Харкові (1932-34) замість свого попередника – часопису “Критика” як видання ДВОУ за редакцією В. Коряка. З 1934 і впродовж 1935 – орган СРПУ (редактор С. Щупак). Публікував нариси про творчість М. Коцюбинського, П. Грабовського, А. Головка, П. Панча, І. Микитенка та ін., рецензії на твори П. […]...
- Оцінка літературного твору Оцінка літературного твору – встановлення, фіксація, усвідомлення його художньої цінності (вартості). Цінність властива творові як об’єкту сприймання. О. л. т. дається реципієнтом на основі осягання цінності, неможлива без його безпосереднього сприймання. В структурі оцінного акту (Процесу) взаємодіють: суб’єкт оцінки (читач, критик); предмет оцінки (твір, компонент твору, творчість письменника); основа оцінки (естетична платформа, переконання, ідеали, навіть […]...
- Теорія літератури Теорія літератури (грецьк. theoria – спостереження, дослідження) – галузь наукового знання про сутність, специфіку художньої літератури як мистецтва слова, про засади, методи її вивчення, критерії оцінки літературних творів; одна з трьох основних ланок літературознавства (поряд з історією літератури і літературною критикою). Т. л. як абстрактна, узагальнювальна наука про літературу формується поступово на основі роздумів, аналізу […]...
- Біографізм Біографізм (грецьк. bios – життя і grаpho – пишу, зображаю) – комплекс літературнознавчих понять, що мають відношення до життєвого шляху письменника та його творчості. Включає власне біографію (життєпис), автобіографію (життєпис, належний самому автору), біобібліографію (поєднання біографії з бібліографією творів митця). Як методологічний інструмент науки про літературу та критику, Б. має давню історію, чи не найвиразнішою […]...
- Компаративістика Компаративістика (лат. соmраго – порівнюю, фр. la litterature соmраreе – літературна компаративістика, порівняння) – порівняльне вивчення фольклору, національних літератур, процесів їх взаємозв’язку, взаємодії, взаємовпливів на основі порівняльно-історичного підходу (методу). К. у фольклористиці, літературознавстві і взагалі у філології складалася впродовж XIX ст. під впливом філософії позитивізму. Велике значення для її виникнення і розвитку мали праці німецького […]...
- Очима учня. Покарання, яке стимулює До чого тільки не вдаються вчителі, щоб утримувати дисципліну в класі! Тут і зауваження, і нотації, і погроза викликати батьків, і глузування, і прочуханка на зборах, і карикатури в стіннівці. Та, як правило, всі ці прийоми не дають очікуваного результату, бо вони не наближають учня до успіху, а, навпаки, віддаляють його від нього. Адже вчитель […]...
- Антипод Антипод (грецьк. antipodes – протилежний) – художній образ, який своїм змістом, поглядами, рисами характеру, моральними якостями тощо контрастний, протилежний іншому. Наприклад, у народних казках яскравими образами-антиподами є персонажі-добротворці і злотворці; в українській бароковій літературі XVII-XVIII ст. – Божа Любов і Вражда; Надія, Спокій, Покора і Ненависть, Лють, Злоба (своєрідні персонажі-символи). У новітній літературі, з поглибленням […]...
- Емпіризм Емпіризм (грецьк. етреіrіа – досвід) – філософський напрям, представники якого вважають чуттєвий досвід єдиним джерелом знань (Гельвецій: “Все, що недоступне органам чуття, недоступне і розумові”). В літературознавстві Е. конкретизується терміном “емпіричне літературознавство”, яке збирає, описує й класифікує літературні явища без глибокого концептуального їх осмислення. Таких істориків літератури називають фактографами, які працюють як бібліографи і переважно […]...
- ОРНАМЕНТАЛЬНИЙ СТИЛЬ ОРНАМЕНТАЛЬНИЙ СТИЛЬ – стиль, характерний для літератури Київської Русі XII ст. Його основними ознаками є мозаїчність, використання старого матеріалу як прикраси нового твору, вільне зміщення в часі, смілива зміна теми, включення до оповіді численних відгалужень від основної теми, символічність відтворення дійсності тощо. Творам, написаним у XII ст., притаманні нагромадження прикрас, гіперболізація, протиставлення, ускладнений синтаксис, яскрава […]...
- ЗАВДАННЯ КУРСУ “ТЕОРІЯ ЛІТЕРАТУРИ” Навчальний курс “Теорія літератури” читається на випускних курсах філологічних спеціальностей педагогічних інститутів та університетів. Він має своїм завданням узагальнити й закріпити набуті студентами у вузі знання з літературознавства й теорії літератури зокрема, оволодіти правильним розумінням суті літератури як одного з видів мистецтв, умінням розбиратися в літературному процесі, знати методи і прийоми аналізу літературних творів різних […]...
- Дійсність Дійсність – філософська категорія, яка означає все суще, не залежне від людини, тому частіше вживається у словосполученні “об’єктивна дійсність”. У традиційному літературознавстві з Д. співвідноситься художня література як “образне відтворення дійсності”, а образ трактується як суб’єктивна картина об’єктивного світу. Але це мало що дає літературознавцеві. Філософські та естетичні категорії не можуть замінити літературознавчих понять, які […]...
- Сучасна українська література, її особливості Сучасна українська література побудована на фундаменті вікових традицій і водночас це якісно новий продукт сучасного глобалізованого інформаційного світу. Основною ознакою сучасної літератури є її транснаціональний характер, що виявляється в спробі письменників-сучасників розв’язати глобальні вселюдські проблеми. Сучасні українські письменники намагаються подолати “провінційність”, “окремішність” нашої літератури. Тому оцінки художніх творів українських митців слова часто неоднозначні, іноді діаметрально […]...
- Деконструкція Деконструкція – теоретична концепція, що знайшла широке поширення у літературознавстві та мистецтві” Базується на виявленні в текстах опорних понять і шару метафор, котрі вказують на несамтожність тексту, на перегук його з іншими, більш ранніми текстами. Виникла в річищі структуралізму, є опорною стратегією опозиційного до структуралізму напряму – постструктуралізму, котрий виник на межі 60-70-х XX ст. […]...
- Біографія Романа Горака Народився 17 січня 1942 р. у селі Городок Львівської області. Директор Львівського літературно-меморіального музею Івана Франка. Активний і непересічний діяч у справі вивчення, збереження і використання з науковою і освітньою метою спадщини І. Франка. Його перу належить понад 300 досліджень і статей про І. Франка та багатьох письменників. Окремими виданнями вийшли його твори: “Тричі мені […]...
- Евристика в літературознавстві Евристика в літературознавстві (грецьк. heurisko – знаходжу, відкриваю) – сукупність своєрідних методів та прийомів, які застосовуються передовсім у текстології, спрямовуються на атрибутування художніх творів, епістолярії тощо. Е. в л. базується на вивченні джерел (документи, автографи і т. п.). Бібліографічна узагальнює теорію і методику бібліографічних пошуків літератури з певного питання, порушує історіографічну проблематику, широко використовується в […]...
- Твір-роздум: “Дисципліна – це свобода чи необхідність?” Кожна людина хоче жити, як можна краще, але проблема в тому, що цього вдається досягти далеко не завжди. Всі ми знаємо і можемо прекрасно переконатися в тому, що багато людей мріють, ставлять собі певні цілі, але в кінцевому підсумку їх не домагаються. Тобто, їх життя так і не стає кращим. Хто б що ні говорив, […]...
- Літературознавче джерелознавство Літературознавче джерелознавство – допоміжна літературознавча дисципліна, яка визначає методологічні прийоми збирання, класифікації, вивчення та використання рукописних та друкованих матеріалів для дослідження певного літературного явища, процесу чи творчості окремого автора, з’ясовує походження та вірогідність кожного джерела наукової студії. Л. д. має тісний зв’язок із палеографією, історіографією, лексикографією, історичною граматикою і т. п. Предметом Л. д. можуть […]...