Любов до Батьківщини в поезіях “Сонце заходить, гори чорніють…” та “І виріс я на чужині…”

З дитячих років Великий Кобзар глибоко співчував людському стражданню. Чуйна й людяна дитина він переймався нещастями покривджених. Ще юна

Ком Тарас жадібно вслухався в сумні оповіді про минуле українського народу, про кривди, які чинили над ним, про його одвічний душевний біль.

Вже в зрілі роки, перебуваючи в засланні, Тарас Шевченко написав хвилюючий вірш “І виріс я на чужині…”. У ньому Кобзар згадує сумну подорож на Україну, до рідного свого села. І довелося побачити Кобзареві пригнічений народ, що стогнав під ярмом неволі.

Дорогі серцю місця вражають поета в саме серце:

У тім хорошому селі

Чорніше чорної землі

Блукають люди. Повсихали

Сади зелені…

Цей драматичний пейзаж викликав у Шевченка гострий біль і жорстокий осуд. Кобзар впевнився, що “скрізь на славній Україні людей у ярма запрягли пани лукаві”. Шевченко побачив, що становище селян нестерпне. Поет вважав, що єдиним шляхом здійснення заповітної мрії трудящих є шлях знищення гнобителів народу. На Україні не повинно залишитися й сліду панського.

Цей вірш Шевченко писав, криючись від наглядачів, і, мабуть, тому кожен його рядок сповнений праведним гнівом

і щирістю.

“Сонце заходить, гори чорніють…” – одна з найчарівніших поезій Великого Кобзаря. Тарас Шевченко з натхненною майстерністю передав глибокі почуття ліричного героя, які народжені розлукою з рідним краєм і нелюдськими умовами солдатчини. Читача захоплює картина вечора. На небі з’явилися зірки:

Сонце заходить, гори чорніють,

Пташечка тихне, поле німіє.

Картини природи глибоко хвилюють поетичну уяву Кобзаря. Яке різноманіття почуттів за зовні простими рядками цього вірша! Шевченко “серцем лине в темний садочок на Україну”. І “ніби серце одпочиває” від цих спогадів. Вечірня зоря навертає поета до печалі – важкої, аж до сліз:

Ой зоре! Зоре!

Чи ти зійшла вже і на Украйні?

Чи очі карі тебе шукають

На небі синім?

Кобзаря дуже хвилює, чи згадують його любі земляки, покинуті Богом на милій Україні.

Непереможна любов Тараса Григоровича Шевченка до народу й Батьківщини є взірцем щирого патріотизму. Поета карали, забороняли писати, малювати, навіть жити в Україні, але Кобзар не переставав мріяти про щастя й свободу Вітчизни.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Любов до Батьківщини в поезіях “Сонце заходить, гори чорніють…” та “І виріс я на чужині…”