ЛЮЛЬКА ЗГОДИ – ГЕНРІ ВОРДСВОРТ ЛОНГФЕЛЛО
ЧАСТИНА П’ЯТА ПОЕТИЧНЕ БАЧЕННЯ СВІТУ
ГЕНРІ ВОРДСВОРТ ЛОНГФЕЛЛО
Він писав вірші й подорожні нотатки, художньо обробляв фольклорний матеріал. Чимало письменник зробив для популяризації літературних і культурних надбань інших країн. Він перекладав європейську поезію з вісімнадцяти мов, випускав збірки зарубіжних авторів.
Завдяки його зусиллям американські читачі долучилися до найзначніших досягнень світового письменства.
У своїх поетичних творах Лонгфелло часто звертався до теми минулого Америки, змальовуючи картини
Літературознавча довідка
Поема – великий за обсягом віршований твір з ліричним або оповідним сюжетом.
Консультація професора філологова
З історичних джерел відомо, що вождь ірокезів1 Гайавата існував насправді. Він жив у XVI ст. й уславився, зокрема, тим, що об’єднав у міцний союз декілька ворогуючих племен. Однак у своїй поемі Лонгфелло змальовує не історичного Гайавату, а образ, створений
Подібно до багатьох міфічних персонажів, цей герой не є смертною людиною: його бабуся – донька нічних світил, а батько – Володар вітрів. Колись Володар вітрів покинув матір Гайавати, і вона померла від горя, тож хлопчика виростила бабуся. Змужнівши, Гайавата вирішив помститися батькові й вступив з ним у нерівний бій.
Перемоги він не здобув, але Володар вітрів, високо оцінивши хоробрість сина, провістив йому життя, сповнене великих звершень.
У поемі Лонгфелло йдеться про численні подвиги Гайавати, який уособлює силу духу, непідкупність, мудрість та інші чесноти.
На початку твору Владика Життя, Гітчі-Маніто, збирає вождів різних племен на раду, під час якої закликає їх до миру та єднання. Цей заклик набуває в поемі значення узагальненої думки про те, що братерська любов, злагода і єдність є запорукою могутності й благополуччя нації.
1Ірокези – група корінних американських народів, що складалася з п’яти споріднених племен.
ЛЮЛЬКА ЗГОДИ
(З “Пісні про Гайавату”)
На верхів’ї Скель Червоних,
Скель Великого Нагір’я,
Там стояв Життя Владика,
Гітчі-Маніто могутній,
І з верхів’я Скель Червоних
Він до себе звав народи,
Звідусіль людей скликав він.
Від червоного бескета
Одломив рукою камінь
І зліпив із нього люльку,
І оздобив візерунком.
А над річкою він вирвав
Очеретяну стеблину
І цибух1 зробив для люльки.
І червоною корою
Із лози набив він люльку,
І дихнув на ліс зелений.
І від подиху у лісі
Загойдались раптом віти
І, зустрівшись, зайнялися,
І на горах, на високих,
Запалив їм Люльку Згоди
Гітчі-Маніто могутній
На ознаку, що на раду
Всі народи він скликає.
З лісової Тоскалузи,
Від Скелястих Гір далеких,
Від озер Країни Снігу –
Звідусіль усі народи
Дим угледіли на небі,
Дим, що йшов із Люльки Згоди.
По річках, лугах збігались
І збиралися народи:
Йшли Чоктоси і Команчі,
Йшли Гурони і Мендени,
Делавери і Могоки,
Йшли Шошони і Омоги,
1Ц и б у х – порожнистий стрижень люльки.
Пони йшли і Чорноноги,
Оджибвеї і Дакоти1
До Великого Нагір’я
Перед світлі божі очі.
В зброї всі, в яскравих фарбах,
Як дерева в час осінній,
Наче небо на світанні,
Всі зійшлись вони в долині
З ворожнечею у душах.
В їх очах – смертельний виклик,
В їх серцях – звіряча лютість,
Вікове бажання помсти –
Заповіт страшний від предків.
Але тихо і ласкаво
Подивився милосердний,
Гітчі-Маніто могутній,
Наче батько, подивився
На дитячу ворожнечу
І простяг над ними руку,
Тінь руки простяг над ними,
Щоб серця їх заспокоїть,
Втихомирити їх душі.
І ясний величний голос,
Як потік, що з гір несеться,
Як потік, що пада в прірву,
Пролунав до всіх народів:
“Діти! Слухайте уважно
Мудре слово і пораду,
Що вам скаже, нерозумним,
Той, хто дав життя всім людям.
Я стомивсь від ваших сварок,
Від незгод і суперечок,
Від кривавих війн народів,
Молитов про помсту люту.
Ваша сила тільки в згоді,
А безсилля – в ворожнечі!
Помиріться ж, мої діти,
Будьте друзями, братами!
1Чоктоси, Команчі… Дакоти – назви індіанських племен Північної Америки.
Окуніться ж ви в джерело,
Що сріблиться перед вами,
Змийте фарби, фарби бою,
Змийте з тіла плями крові,
Закопайте свою зброю,
Люльки висічіть з каміння,
Очерету наламайте,
Цибухи зробіть із нього
І, оздобивши їх пір’ям,
Запаліть люльки на згоду,
І живіть віки братами!”
Так сказав Життя Владика.
І покидали на землю
Вояки ганебну зброю,
Поскидали всі убрання
Із оленячої шкури
І до берега побігли
Змити фарби – плями бою;
Від слідів Творця лилася
Річка хвилею ясною,
Обмивала фарби бою,
І, обмивши, багряніла,
І збігала вниз червона,
Мовби змішана із кров’ю.
Змивши фарби, плями бою,
Вояки на берег вийшли
І у землю закопали
Свої палиці і зброю.
І дітей своїх Владика,
Гітчі-Маніто могутній,
Стрів усмішкою ясною.
Із червоного каміння
Всі зробили мовчки люльки,
Очерету наламали,
Цибухи зробили з нього,
І оздобили їх пір’ям…
І у дверях світлих неба
Гітчі-Маніто сховався,
Оповитий білим димом,
Білим димом Люльки Згоди.
Запитання і завдання до прочитаного уривка
1. Які деталі свідчать про те, що Гітчі-Маніто є володарем природного світу?
2. Якими постали перед Владикою Життя індіанці? Із чим у перекладі поеми порівнюються їхні розфарбовані тіла? Поміркуйте, які саме кольори переважають у бойовій розкрасці воїнів.
3. Для чого Гітчі-Маніто скликав народ? Як він розмовляв із ворогуючими племенами?
4. Як змінилася вода в річці після того, як індіанці змили в ній “фарби бою”? Що ця зміна означає?
(1 votes, average: 5.00 out of 5)