Металінгвістика
Металінгвістика (грецьк. meta – через, після; фр. lingvistique, від лат. lingua – мова) – наука, яка досліджує діалогічні відношення в літературі та інших сферах спілкування. Вона трактує висловлення як індивідуальну, авторську і конкретну значеннєву позицію того, хто говорить чи пише, виражаючи своє світоглядно-духовне ставлення, та досліджує вислови мовця стосовно висловів інших мовців. Предметом М., зокрема, є відношення, які складаються поміж висловлюваннями типу: запитання – відповідь; підтвердження – заперечення; схвалення – відмова;
Вони відрізняються від абстрактних і системних логічних, граматичних і предметних відношень тим, що виражають особистий, суб’єктивний стосунок до цілісності сенсу і водночас схоплюють його крізь, призму впливу на себе і взаємопроникнення. Діалогічні відношення можуть виникати також у середині
Діалогічні відношення споріднені з явищами включення у висловлення чужої мови, що супроводжується вираженням свого ставлення до неї. Діалогічні стосунки характеризують розмаїті різновиди іронії, полеміки, пародії, наявні також у ліриці. М., крім того, займається орієнтацією слова на адресата, явищами фамільярності і дистанційності слова, а також двоголоссям.
Одним із творців М. у цьому значенні слова був М. Бахтін (1895-1975).
Related posts:
- Репліка Репліка (лат. replico – повертаю назад, відбиваю) – вислів одного з учасників драматичного діалогу або розмови, суперечки чи сварки, який є реакцією на чуже висловлювання і перебуває з ним у тематичному і значеннєвому зв’язку. Р. може бути висловом композиційно замкнутим, внутрішньо організованим і зв’язним або набувати форми т. зв. тиради, характерної для діалогів класицистичної драми. […]...
- Діалог Діалог (грецьк. dialogos – розмова, бесіда) – один із типів організації усного мовлення (поряд з монологом), який за своєю формою є розмовою двох або декількох (полілог) осіб. Кількість осіб у д. – питання неістотне, бо діалогічність мовлення закладена у самій природі мови як засобу спілкування. д. може вести одна особа, (т. зв. внутрішній д. – […]...
- Пряма мова Пряма мова (лат. oratio recta) – дослівне відтворення чужого висловлення, супроводжуване реплікою-коментарем мовця (словами автора). П. м., на відміну від синтаксично організованої непрямої мови, будується за принципом паратаксису – вільного розташування конструктивних частин без граматично вираженого їх зв’язку (“Усміхнеться неня: “Ну і басурман!”” О. Близько). П. м. буквально відтворює усі форми чужого висловлення із властивими […]...
- Квазісудження Квазісудження (польськ. quasisad, від лат. quasi – ніби, майже, немовби; sad – висловлення, думка, судження) – тип висловлення в літературному творі, найпростішим зразком якого є речення такої структури, як S є Р, або вислів типу: “існує S”. Незважаючи на те, що такі висловлення мають форму пізнавальних суджень у логічному сенсі і стосуються об’єкта з позалітературної […]...
- Суб’єкт у літературі Суб’єкт у літературі – літературний суб’єкт, наратор (оповідач, розповідач), ліричний суб’єкт або персонаж. С ул. характеризують: 1) він створений письменником згідно з вимогами літературного роду і жанру, а також відповідно до авторських естетичних засад; 2) складає певний аспект твору – основний чи другорядний, – де вступає у зв’язок з іншими його складниками; 3) побутує у […]...
- Твір на тему: Культура мови Часто ми чуємо розмови про те, що в кожної культурної людини має розвиватися обов’язково й культура мови. Зрозуміло, що ці речі взаємопов’язані, бо важко уявити освічену людину, яка на примітивному рівні володіє рідною мовою. То що ж таке культура мови? Насамперед – це вільне володіння нормами літературної мови, залежно від ситуації – уміння використовувати мовні […]...
- Орієнтовний план характеристики художнього образу-персонажа Вступ. Місце персонажа в системі образів твору. Основна частина. Характеристика персонажа як певного соціального типу. 1. Соціальне і матеріальне становище. 2. Зовнішній вигляд. 3. Своєрідність світосприймання і світогляду, коло розумових інтересів, схильностей і звичок: А) характер діяльності і основних життєвих поривань; Б) вплив на оточуючих (основна сфера, види і типи дії). 4. Область відчуттів: А) […]...
- Кіноповість – визначення Кіноповість (грецьк. kineo – рухаю) – твір кіномистецтва, сюжет якого порівняно складний, базується на цілій низці подій і в якому досягається епічна широта охоплення зображуваної дійсності. Разом із тим у другій половині XX ст. набуло поширення інше значення цього терміна: наголос переноситься із слова “кіно” на слово “повість”. Так, кіноповістю називають сценарій, зумисним чином перероблений […]...
- Кіноповість Кіноповість (грецьк. kineo – рухаю) – твір кіномистецтва, сюжет якого порівняно складний, базується на цілій низці подій і в якому досягається епічна широта охоплення зображуваної дійсності. Разом з тим у другій половині XX ст. набуло поширення інше значення цього терміна: наголос переноситься із слова “кіно” на слово “повість”. Так, К. називають сценарій, зумисним чином перероблений […]...
- Мотивування Мотивування – один із проявів закону детермінації в художній творчості, діє в різних аспектах: як обгрунтування появи мотиву в художньому творі чи комбінації мотивів, що рухають фабулу і сюжет; як обгрунтування, пояснення поведінки персонажів, будь-яких змін у внутрішньому світі, мовленні, портреті персонажів, оповідача, ліричного суб’єкта. У першому випадку звертають увагу на послідовність розвитку тематики твору, […]...
- Твір:”Без поваги, без любові до рідного слова не може бути людської вихованості?” Іноді доводиться чути, ніби мова – найлегший предмет у школі. Мовляв, це щось загальновідоме, само собою зрозуміле, тому її викладати може будь-хто, не те, що математику. Але яка це прикра помилка, якої великої шкоди такий погляд завдає освіті й вихованню! Насправді ж викладання мови – найважча справа. Викладати цей предмет повинні найздібніші й найталановитіші. Бо […]...
- Тавтологія Тавтологія (грецьк. tаutos – те саме і logos – слово) – спеціальне або непередбачене повторення тих самих, спільнокореневих або близьких за значенням слів. Т. як стилістичний засіб увиразнення належить до стилістики, як спосіб організації віршованого мовлення – до віршування, як прояв мовленнєвої неохайності – до культури мовлення. Як риторична, стилістична фігура Т. спостерігається в художній […]...
- Парадигма Парадигма (грецьк. parаdeigma – приклад, взірець) – 1. Ряд об’єднаних певною спільною ознакою мовних одиниць, кожна з яких визначається через відношення протиставлення до інших, тобто через парадигматичні відношення (див.: , ). Спочатку термін “П.” зі значенням “взірець словозміни, система словоформ, які утворюють одну лексему” (наприклад, правда, правди, правді, правдою і т-п.) застосовувався у морфології, а […]...
- Канва Канва – рівень у структурі драми, який відповідає її підтекстові. Термін запроваджений у теорію драми К. Станіславським. Понятійний зміст і функціональне призначення К. окреслені М. Поляковим. Поняття і термін “К.” – більш органічні і специфічні саме для драми, сутність якої визначається орієнтацією на театральну виставу. Внаслідок цього п’єса як літературна основа драми обмежена часом і […]...
- Пунктуація Пунктуація (лат. punctuatio, від punctum – крапка) – 1. Система графічних позаалфавітних знаків (розділових), які складають разом із графікою та орфографією основні засоби писемної мови; головне призначення П. – членування та графічна організація писемного (друкованого) тексту. 2. Правила, які кодифікують норми пунктуаційного оформлення писемного тексту; складаються історично для кожної мови. 3. Розділ мовознавства, який вивчає […]...
- Евфемізм Евфемізм (грецьк. euphemismos, від еu – добре maphemi – кажу) – благозвучне слово або вираз, вжите для заміни непристойних, небажаних чи заборонених. Має давнє міфологічне коріння, коли не дозволялося називати певний тотем; власне – різновид табу, стилістичний прийом, близький до перифразу, витворений культурою народного світобачення (так, “ведмідь” досі має евфемічну назву “вуйко”). Досить часто Е. […]...
- ПРОБЛЕМИ КЛАСИФІКАЦІЇ ТИПІВ ЛІРИЧНИХ ТВОРІВ Як і епос та драма, лірика має розвинуту систему фольклорних і літературних жанрів. Проблема, однак, полягає у тому, що в ліриці процес жанрової еволюції сьогодні привів до того, що дедалі частіше з-під пера особливо обдарованих поетів виходять твори, які не відповідають жодному з відомих жанрових параметрів. Унаслідок цього дослідники пропонують взагалі відмовитися від традиційного жанрового […]...
- Пафос – СТРУКТУРА І ЕЛЕМЕНТИ ЗМІСТОВОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ ЛІТЕРАТУРНО-ХУДОЖНЬОГО ТВОРУ РОЗДІЛ ІІІ. ЛІТЕРАТУРНО-ХУДОЖНЯ ТВОРЧІСТЬ 4.СТРУКТУРА І ЕЛЕМЕНТИ ЗМІСТОВОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ ЛІТЕРАТУРНО-ХУДОЖНЬОГО ТВОРУ. 4.4. Пафос Пафосом (грец. ? – пристрасть, почуття) називається тип емоційного світовідчуття, що окреслюється у творі й мотивує ідейну визначеність авторського ставлення до зображуваного, а також впливає на свідомість читача, спонукаючи його до співпереживання авторові твору або його героям. Пафос – це те, що, […]...
- Консонантизм Консонантизм – система приголосних фонем певної мови. На відміну від вокальних фонем при творенні приголосних окремі органи мовлення наближаються одні до одних. Це спричинює виникнення перешкод, породжує шум. К. української літературної мови складають 32 фонеми – 22 твердих і 10 м’яких: /в/, /й/, /л/, /м/, /н/, /р/; /б/, /п/, /д/, /т/, /дз/, /ц/, /дж/, /ч/, […]...
- Правильність мовлення Неправильність мовлення вживання слів веде за собою помилки в області думки й потім у практиці життя. Дм. Писарєв. Вимога правильності мовлення ставиться не тільки до лексики воно поширюється й на граматику, словотвір, вимову, наголос, а в письмовому мовленні на орфографію й пунктуацію, Дотримання норми головна умова культури мовлення. Нормою називаються язикові варіанти, найпоширеніші із числа […]...
- Аналіз “Катерина” Шевченко ” Катерина ” Шевченко Аналіз – визначення теми, ідеї, жанру, головних героїв, розкриття сюжету, критика. ПАСПОРТ ТВОРУ Рід літератури “Катерина”: Ліро-епос. Жанр “Катерина”: ліро-епічна соціально-побутова поема з елементами романтичної поетики, Тема “Катерина”: Зображення трагедії жінки-покритки і дитини-безбатченка в умовах тогочасного суспільства. Ідея “Катерина”: Висловлення глибокого співчуття до жінки-покритки; засудження жорстокості, підступності, бездушності, розбещеності панів. Герої […]...
- Колискові пісні Колискові пісні – жанр народної родинної лірики, специфічний зміст і форма якої функціонально зумовлені присиплянням дитини в колисці. Визначальний у К. п. не смисловий, а звуковий (ритмомелодійний) компонент. Він твориться розміреним ритмом колисання, розспівуванням асонансних груп “а-а-а”, “е-е-е”, різних варіантів слів “люлі-люлі”, “люлесі”, “люлечки”, “гойда-гойда”, “баю-баю”, асемантичних звукосполучень типу “чуч-беле”, “гайчі”. Все це разом з […]...
- Етимологія Етимологія (грецьк. etymologia, від etymon – справжнє значення слова і logos – слово, вчення) – встановлення походження слова; науково-дослідна процедура розкриття походження й історії розвитку звукової форми та значення слова чи морфеми, а також результат цієї процедури; розділ історичного мовознавства, предметом вивчення якого є лексика з метою виявлення первісної будови та давніх значень слів однієї […]...
- Кларнетизм – світоглядно-естетична концепція Павла Тичини Кларнетизм – світоглядно-естетична концепція Павла Тичини, унікально виражена за допомогою багатьох поетичних засобів: звукових (асонанс, алітерація, звуконаслідування, анафора й епіфора), зорових (епітет, метафора, індивідуально-авторські слова), формальних (розміщення строф і рядків у них) тощо. Термін, запропонований Ю. Лавріненком та В. Баркою для позначення стильової якості синтетичної лірики раннього П. Тичини й походить від назви його збірки […]...
- Акцент Акцент (лат. accentus – наголос) – у мовознавстві: 1) виділення силою і тривалістю вимови складу в слові (наголос граматичний) або слова у реченні ( наголос логічний, смисловий), а також графічний знак, яким позначається це виділення; 2) сукупність особливостей вимови, характерної для певної мови або діалекту. У літературознавстві термін А. вживається при визначенні ритмічної структури вірша […]...
- Вокалізм Вокалізм (лат. vocalis – “голосний”) – система голосних фонем певної мови з усіма їх рисами, які виявляються у процесі артикуляції в мовленні. При вимові голосних (вокальних) звуків органи вимовляння не утворюють жодних перешкод, тому ці звуки артикулюються за участю одного лише голосу. В. української літературної мови творять шість фонем: /а/, /о/, /у/, /є/, /и/, /і/. […]...
- Значення слова Значення слова – відображення в слові певного явища дійсності (предмета, якості, відношення, дії). Розрізняють лексичне (індивідуальне) і граматичне (узагальнене, абстраговане) З. с. Граматичне З. с. регулярно виражається в мові за допомогою спеціальних відповідних засобів, співіснує в слові завдяки єдності з його конкретним (лексичним) значенням, наприклад, значення жіночого роду іменника “література” чи минулого часу дієслівної форми […]...
- Дадаїзм Дадаїзм – авангардистська літературно-мистецька течія, виникла 1916, назву отримала завдяки румунському поетові Т. Тцарі, котрий віднайшов слово “дада” у словнику Ларруса, де воно мовою негритянського племені кру означало “хвіст священної корови”, а італійською – “дитячий дерев’яний коник” і водночас – “годувальниця”. Поставши при цюріхському “клубі Вольтера”, де групувалися німецькі письменники (Г. Баль, Р. Гюльзенбек, Г. […]...
- МОВА АВТОРА ТА МОВА ДІЙОВИХ ОСІБ УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА СЛОВО ДАВНЄ І СЬОГОЧАСНЕ У казках і оповіданнях письменники описують події, розповідають про героїв (персонажів), про їх вчинки, настрої та почуття. Така мова називається авторською, або мовою автора. Крім того, у тексті виділяються діалоги, які якнайточніше (дослівно) передають розмови, висловлювання двох дійових осіб (персонажів). У мові персонажів можуть вживатися ненормативні слова – розмовні, […]...
- Комедія масок, або Комедія дель арте Комедія масок, або Комедія дель арте (італ. commedia dell’arte – професійна комедія) – різновид італійського імпровізованого народного театру доби Відродження, що успадкував традиції римської доби. Персонажі К. м. (“слуги”-маски: Бригелла, Арлекін, Серветта, Пульчинелла; сатиричні маски: старий купець Панталоне, а також ліричні герої без масок) були втіленням комічного гротеску, буфонади, яскравого видовища карнавального типу. Як театральний […]...
- Тип літератури (чеська, словацька, болгарська, сербська, хорватська, словенська) Другий тип літератури (чеська, словацька, болгарська, сербська, хорватська, словенська) сформувався в умовах іноземного гноблення, уповільненого културного розвитку й загального занепаду історичного життя. У результаті певні етапи й ланки художнього розвитку чи то пропускалися, чи занадто слабко виявлялися. Літературний процес позначався тут пережитками архаїчних традицій, поєднаних із новими віяннями, взяємопереплетенням, синкретизмом різностадіальних явищ (ренесансних рис, бароко, […]...
- Цитата Цитата (ніж. Zitat, від лат. cito – наводжу, проголошую) – дослівний уривок з іншого твору, вислів, що наводиться письмово чи усно для підтвердження або заперечення певної думки з дотриманням усіх особливостей чужого висловлення та з посиланням на джерело. Цитовані слова на письмі беруться в лапки, пропуски з цитатах позначаються трьома крапками. Відтворюється Ц. здебільшого мовою, […]...
- РИТОРИЧНІ ФІГУРИ Риторичними фігурами (грец. &;#961;&;#951;&;#964;&;#959;&;#961;Ι&;#954;&;#942; – риторика, наука про ораторське мистецтво) називаються фігури мовлення, побудовані на словесних зворотах, що мають умовно-діалогічний характер. Риторичні фігури постають внаслідок порушення комунікативно-логічних норм висловлювання, оскільки ті діалогічні інтонації, які вони вносять у процес мовлення, не розраховані на реальну відповідь або практичну дію, як це має місце в “живому”, побутовому спілкуванні, […]...
- ТЕСТОВІ ЗАВДАННЯ ДО ТЕМИ “Види мовленнєвої діяльності” (підсумковий контроль на уроках розвитку мовлення) ДОДАТКИ Додаток №1 ТЕСТОВІ ЗАВДАННЯ ДО ТЕМИ “Види мовленнєвої діяльності” (підсумковий контроль на уроках розвитку мовлення) – Які види мовленнєвої діяльності притаманні людині: A) слухання, читання, говоріння, письмо; Б) говоріння, перекази, твори, письмо; B) слухання, говоріння, підслуховування, мовчання; Г) читання, письмо, монолог, діалог. – Які форми мовлення вам відомі: A) голосна, внутрішня, мовчазна; Б) усна, […]...
- Літературний термін Авторські відступи Авторські відступи – найбільше що часто зустрічаються внесюжетние компоненти оповідальних добутків. Структурно вони не відділені від оповідання, однак зміст, а нерідко й “внутрішня форма” (композиція, стиль) цих фрагментів тексту різко виділяють їх у мовленні оповідача. В авторських відступах міняється не приналежність мовлення, що залишається мовленням автора-оповідача, а сам об’єкт авторського висловлення. Якщо у звичайному оповіданні […]...
- Класовість літератури Класовість літератури – у соціологічному літературознавстві – одна із псевдоестетичних категорій, яка утилітаризує поняття ідейності літератури, підкреслюючи залежність художніх явищ від класових інтересів основних верств суспільства, зокрема панівного класу. К. л. проявляється в тому, що, по-перше, література немовби відображає станове розшарування суспільства і класову боротьбу там і тоді, де і коли вона виникає; по-друге, письменник, […]...
- Дискурс Дискурс (лат. discursus – міркування, фр. discours – промова, виступ) – сукупність висловлювань, що стосуються певної проблематики, розглядаються у взаємних зв’язках з цією проблематикою, а також у взаємних зв’язках між собою. Одиницями Д. є конкретні висловлювання, які функціонують у реальних історичних, суспільних і культурних умовах, а у своєму змісті та структурі відбивають часовий аспект, інтеракції […]...
- Просторіччя Просторіччя – одна з форм національної мови, разом із народними говорами складає некодифіковану усну сферу загальнонаціональної комунікації – народно-розмовний стиль. На відміну від діалектів, а також жаргонів, П. має наддіалектний характер. Особливістю П. є використання нелітературних шарів лексики і відносно вільних синтаксичних побудов: манаття, мармиза, мо’ (може), шкарбани, розшолопати, хохма. Однак у П. представлені одиниці […]...
- СОКОЛОВСЬКИЙ МИКИТА СОКОЛОВСЬКИЙ МИКИТА (1769, с. Половецьке, тепер Богуславського р-ну Київської обл. – 04.11.1810, м. Київ) – письменник і культурно-освітній діяч кінця XVIII – початку XIX ст. Родом із священицької родини. У 1782 – 1792 рр. навчався в Київській академії, потім три роки в Московському університеті вивчав російську мову й набував учительську кваліфікацію. З 1797 р. викладав […]...
- Титульна сторінка НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ ІНСТИТУТ МОВОЗНАВСТВА ім. О. О. ПОТЕБНІ ІНСТИТУТ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ Схвалений Національною академією наук України, Міністерством освіти і науки України, Міністерством культури і мистецтв України КИЇВ НАУКОВА ДУМКА 2007 Український правопис / Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні НАН України, Ін-т укр. мови НАН України. – К. : Наук. думка, 2007. – […]...