Акцент
Акцент (лат. accentus – наголос) – у мовознавстві: 1) виділення силою і тривалістю вимови складу в слові (наголос граматичний) або слова у реченні ( наголос логічний, смисловий), а також графічний знак, яким позначається це виділення; 2) сукупність особливостей вимови, характерної для певної мови або діалекту. У літературознавстві термін А. вживається при визначенні ритмічної структури вірша (А. ритмічний) або на означення засобу мовної характеристики персонажа, що грунтується на своєрідній вимові іншомовних звуків, відмінній від вимови звуків рідної мови. Необхідною вимогою для цього є графічне відображння А. у тексті твору. Наприклад, український сатирик В. Самійленко висміяв московську агентуру в Галичині, спародіювавши промову на публічному вібранні її резидента І. Наумовича у вірші “Возсоєдиненний галічанін” та мову преси “москвофілів” у сатиричних діалогах “Разгаворы”.
Подібне зустрічаємо у творах “мандрованих дяків” XVI1-XVIII ст., а також І. Котляревського, Г. Квітки-Основ’яненка, Т. Шевченка, І. Франка, Остапа Вишні, Ю. Андруховича та ін.
Related posts:
- Головний наголос Головний наголос – виразний словесний наголос у вірші, котрий, за законами української версифікації, розподіляє свою ритмотворчу функцію з побічними наголосами одного і того ж самого слова. Так, у вірші П. Тичини “Арфами, арфами… ” епітет “самодзвонними” має Г. н. на третьому складі при побічному наголосі на першому. Так само у вірші “Закучерявилися хмари… ” спостерігається […]...
- Проклітика Проклітика (грецьк. proklitikos – схилений вперед) – ненаголошене слово, що стоїть перед наголошеним і утворює з ним одне ціле. У давньогрецькій мові П. називали випадок у мовленні, коли слово вимовлялося спільно з наступним, втрачаючи свій наголос. В українській мові це переважно службові частини мови, які сприймаються як єдине ціле із словами, яким вони передують (на […]...
- Константа Константа (лат. constans – постійний) – останній ритмічний наголос віршового рядка, характеризується не тільки звуком, а й інтонаційним підкресленням, що притягує до себе останній перед цезурою наголос піввірша. Як постійна величина серед змінних, К., коли закінчується ритмічна фраза, до якої провадиться підрахунок складів у віршовому рядку, вживається часто з постійною ритмічною паузою та римою. Тому […]...
- Афереза Афереза (грецьк. apheresa – букв.: позбавлення) – утинання певних звуків у слові задля уникнення збігу їх та дотримання вимог віршової метроструктури. Яскравим прикладом застосування А. є поезія П. Тичини: Приїхало до матері да три сини, Три сини вояки, да не ‘днакі, Що ‘дин за бідних, Другий за багатих У поетичних творах також спостерігається чергування звуків […]...
- НАГОЛОС. ВИДИ НАГОЛОСУ Наголос – це посилення голосу на одному зі складів слова. Такий склад називають наголошеним. Решта складів у слові є ненаголошеними. Різновиди наголосу: 1. Словесний (виділення одного зі складів слова): пізнання, одинадцять, документ, донька, дочка, псевдонім, всередині, літопис. 2. Логічний (виділення важливого за змістом слова або словосполучення в реченні): Улітку (а не взимку) ми відпочивали в […]...
- Правильний наголос у словах – підготовка до ЗНО У першій частині тесту ЗНО з української мови обов’язково зустрічаються завдання на визначення правильного наголосу у деяких словах, які представляють собою найбільш поширені у мовленні випадки складного наголошення. Для швидкої та ефективної підготовки школярів до тестування ми зібрали список слів, що найчастіше зустрічаються в тестових завданнях, та перевірили їхнє правильне наголошення за “Словником наголосів” Погрібного […]...
- Вокалізм Вокалізм (лат. vocalis – “голосний”) – система голосних фонем певної мови з усіма їх рисами, які виявляються у процесі артикуляції в мовленні. При вимові голосних (вокальних) звуків органи вимовляння не утворюють жодних перешкод, тому ці звуки артикулюються за участю одного лише голосу. В. української літературної мови творять шість фонем: /а/, /о/, /у/, /є/, /и/, /і/. […]...
- Поетична вільність, або Поетична ліцензія Поетична вільність, або Поетична ліцензія (лат. licentia poetica) – свідоме, частіше мимовільне порушення мовного ладу у віршах задля дотримання віршового розміру. Здебільшого це стосується наголосу: Престоли давніх божищ впали І стратили весь чар прикрас, Цінні ікони люди вкрали, В лампадах весь огонь погас (П. Норманський). Тут означення “цінні” має наголос на другому складі, тоді як […]...
- Повторення слів Збиток інформативної насиченості мовлення наносить і повторення слів. Лексичні повтори нерідко сполучаються з тавтологією, плеоназмами й звичайно свідчать про невміння автора чітко й канонично сформулювати думка. Наприклад: Гуртожиток, у якому студенти живуть п’ять довгого років свого студентського життя. Який буде це життя залежить від самих жителів гуртожитку. Але може стать і стилістичний прийом, що підсилює […]...
- ПОЗНАЧЕННЯ ЗВУКІВ МОВЛЕННЯ НА ПИСЬМІ. ФОНЕТИЧНА ТРАНСКРИПЦІЯ Фонетичний запис, що передає на письмі точну вимову звуків зі змінами, яких вони зазнають Основні правила транскрипції 1. Текст, речення або слово, що транскрибуються, беруться у квадратні дужки: [мова / жиет’:а духовного основа]. 2. Усі слова пишуться окремо й обов’язково з наголосом, якщо в слові є два і більше склади. 3. Не вживаються великі літери […]...
- У чому краса і багатство української мови? Як нема без зірок небозводу, Як блакиті без сонця нема, Так і мови нема без народу, І народу без мови нема. В. Забродоцький До найкоштовніших скарбів кожного народу належить мова. Тому й називаємо цей скарб – рідна мова. Вона рідна, як мати, як Батьківщина, як усе найдорожче серцю. Мова – найбільший духовний скарб, який береже […]...
- Окситонна рима Окситонна рима, (грецьк. oxytonos – слово з наголосом на останньому складі) – співзвуччя слів у вірші, в яких наголос падає на останній склад. Термін увів І. Качуровський, посилаючись на органічну властивість української мови замість вживаної у віршознавстві “чоловічої рими” (оскільки нерідко слова жіночого роду – вода, біда, орда і т. п. або середнього – чоло, […]...
- Москвофільство “Москвофільство” – мовно-літературна, а пізніше суспільно-політична течія у Галичині, Закарпатті, на Буковині у XIX ст., стрижнем програми якої було єднання з Російською імперією. “М.” найбільше проявлялося у Закарпатті як пропаганда російської мови, заохочування талановитої закарпатської молоді до переїзду на навчання і працю в Росію та визнання закарпатських українців “общерусами”. Його ідейні керівники – А. Добрянський, […]...
- ЖЕЛЕХІВСЬКИЙ ЄВГЕН ЖЕЛЕХІВСЬКИЙ ЄВГЕН (24.12.1844, с. Хишевичі, тепер Городоцького р-ну Львівської обл. – 18.02.1885, м. Станіслав, тепер Івано-Франківськ) – мовознавець, фольклорист, педагог і громадський діяч. Народився в сім’ї греко-католицького священика. Середню освіту здобув у гімназії м. Бережани на Тернопільщині, вищу – на філософському факультеті Львівського університету (1869). У 1870 – 1871 рр. обіймав посаду суплента (помічника вчителя), […]...
- ВІРШОВІ РОЗМІРИ ЯМБ. ХОРЕЙ Українська література 6 клас ПРИКМЕТИ ВЕСНИ ВІРШОВІ РОЗМІРИ ЯМБ. ХОРЕЙ Основна ознака віршованої мови – це ритм. Він створюється завдяки чергуванням наголошених і ненаголошених складів. Розглянемо, як розміщені наголоси у поезії Максима Рильського “Пісні”. Для цього наголошений склад позначимо рискою зі знаком наголосу Коли пісні мойого краю пливуть у рідних голосах, мені здається, що збираю […]...
- Поетичний синтаксис в українській літературі Одиницею мови в синтаксисі є речення. Існують головні засоби синтаксичної організації мови, що надають їй емоційної виразності: граматичне оформлення речень; порядок слів у реченні; оформлення інтонації речень. Їх прийнято називати Фігурами: Інверсія (лат. “перестановка”) – це незвичайний порядок слів у реченні, необхідний для підкреслення слова або слів, на які падає логічний наголос; Анафора (тр. “віднесення […]...
- Іллітерат Іллітерат (лат. illitera – не буква, не літера) – запис певних звуків української мови, для яких не існує відповідних графічних знаків (“гм”, “тпру”, “угу” “хр-р-р” та ін.) або які силоміць вилучені із мовного обігу, як-от “г”: Ввійшла фігура. “Як зветесь ви?” – “Франко”. “Гм, Станко?” – “Франко!” – “Станко, запишіть. Давно тут?” – “Місяць”. – […]...
- Альтернований ритм Альтернований ритм (лат. alternare – змінюватись, чергуватись) – чергування ямбів чи хореїв з пірихіями у віршовому рядку залежно від своєрідності акцентології української мови, коли один наголос на середньому складі об’єднує відразу три, а не два, як того вимагає віршовий розмір. Прикладом А. р. може бути “Сонячний етюд” І. драча, написаний п’ятистопним ямбом: Де котиться між […]...
- Ізохронізм Ізохронізм (грецьк. isos – рівний та chronos – час) – рівночасся; принцип ритмічної організації вірша, котрий полягає у поділі його на ритмічні групи, рівні між собою у часі їх вимови. На основі І. будувалося античне віршування, а також східне (аруз), класичне китайське, санскритські джаті тощо. Принцип І. складає платформу тактометричної системи російського віршознавця О. Квятковського. […]...
- Арго Арго (франц. argot – жаргон) – І. Соціальний різновид мови, який характеризується вузькопрофесійною або своєрідно освоєною загальновживаною лексикою, що має елементи умовності, штучності і “таємничості”. А. існує на базі загальнонародної мови, зокрема її граматики, але використовує слова з інших мов, діалектів та штучно створені; відрізняється деякими граматичними формами та окремими особливостями вимови. А. – мова […]...
- Різнонаголошена рима Різнонаголошена рима – асиметричне римування, коли врівноважуються співзвучні слова з різними наголосами – окситонні, парокситонні, дактилічні, – добре знане в українській пісні (асонанси, консонанси тощо), практиковане Т. Шевченком: “Розплелася густа коса // аж до пояса”. P. p. спостерігається в поезії раннього П. Тичини, котрий вдавався до прийому очуднення (одивнення): Десь клюють та й райські птиці […]...
- Поетичний синтаксис – ТЕОРІЯ ЛІТЕРАТУРИ ТЕОРІЯ ЛІТЕРАТУРИ Поетичний синтаксис ІНВЕРСІЯ (від. лат. inversio – перестановка) – одна з фігур поетичної мови, порушення традиційного порядку слів у реченні з метою виділення найзначущого слова. Наприклад: “Врятував людей, що їх збирались саме вішать фашисти” (П. Тичина). Підмет фашисти поставлено в кінець речення, щоб підкреслити злочинність їхніх дій. ТАВТОЛОГІЯ (від гр. tauto – те […]...
- Голосні звуки української мови та їх вимова Голосні звуки утворюються за допомогою голосу: голосові зв’язки дрижать, а струмінь видихуваного повітря не зустрічає перешкод і не утворює шумів. В українській мові шість голосних звуків: [а], [о], [у], [е], [и], [і]. Залежно від того, в якій частині ротової порожнини утворюється звук, їх поділяють на звуки переднього [е], [и], [і], заднього [а], [о], [у] та […]...
- Виразне читання напам’ять поезії Шандора Петефі “Коли ти муж, – будь мужнім…”. Характеристика емоційно-змістової наповненості поезії Уроки зарубіжної літератури 6 клас Урок 52 Тема: Виразне читання напам’ять поезії Шандора Петефі “Коли ти муж, – будь мужнім…”. Характеристика емоційно-змістової наповненості поезії. Мета: формувати вміння декламувати вірші, правильно інтонувати поетичні рядки, наголоси, змістові акценти, вчити розуміти закони силабо-тонічної системи віршування; прищеплювати навички проникнення у змістові глибини поетичного тексту та розуміння взаємозв’язку форми і […]...
- Поняття про фонетику і фонологію. Фонема, її основні ознаки та властивості Фонетика – розділ мовознавства, що вивчає звукову систему мови, різноманітні звукові зміни, що виникають в мовленні при сполученні звуків між собою. У вузькому розумінні в фонетиці вивчаються артикуляційні і акустичні особливості звуків мови, закономірності їх сполучування, наголос, інтонація, поділ на склади і т. п. Поділяється на історичну та описову. Розглядаються такі аспекти звука: фізичний (як […]...
- ЗВУКИ, , ПОЗНАЧЕННЯ ЇХ БУКВОЮ Цц (“це”). ЗВУКО-БУКВЕНИЙ АНАЛІЗ СЛІВ. СКОРОМОВКА. ОПРАЦЮВАННЯ ТЕКСТУ “ЦИРКОВА ЗАЛІЗНИЦЯ” Мета: навчити учнів виділяти в словах звуки, та позначати їх буквою Цц; формувати свідомі навички читання слів з буквою ц; виховувати інтерес до читання. Хід уроку I. ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ МОМЕНТ ІІ. ПОВТОРЕННЯ ТА ЗАКРІПЛЕННЯ ВИВЧЕНОГО МАТЕРІАЛУ 1. Мовленнєва розминка Розучування чистомовки Ша-ша-ша – він не має ні гроша. Шу-шу-шу – ми нарвали споришу. Ше-ше-ше – говоріть […]...
- Приголосні звуки української мови та їх вимова Творення приголосних звуків Приголосні звуки утворюються за допомогою шуму та голосу. Залежно від співвідношення шуму та голосу приголосні поділяються на: А) сонорні (переважає голос) [в], [м], [л], [н], [р], [й]; Б) шумні, які в свою чергу поділяються на дзвінкі (шум переважає) [б], [д], [дж], [дз], [ж], [з], [г], [г] та глухі (тільки шум) [п], [т], […]...
- Аксіома Аксіома (грецьк. ахіomа – загальноприйнятне, безперечне) – твердження, судження, істинність якого є самоочевидною. У процесі міркування, побудови теорії приймається без доведення, аргументування. Розмаїті види А. вживаються в математичній логіці. В літературознавстві А. не має власне термінологічного статусу, але використовується для виділення, загальноприйнятих або вживаних як самоочевидні в певній системі понять, положень, тверджень. (Стаття Р. Якобсона […]...
- Леонінський вірш, або Леонін Леонінський вірш, або Леонін (очевидно, за ім’ям латинського поета Лео, XII cm.) – гекзаметр чи пентаметр, де всупереч традиції античної поезії, яка не відала рими, певні піввірші зазнавали римування, зокрема у Вергілія та Овідія. Л. в. набув поширення у середьовічній латиномовній ліриці, вплинувши пізніше і на українську барокову лірику: “Вільність мають поетове” / “Щодо вимислів […]...
- Дієреза Дієреза (грецьк. diairesis – рсзмежованість, роздільність) – в античній версифікації – заміна довгого складу в стопі двома короткими. В силабо-тоніці Д. вживається за вимогами метроструктури (“Убогії ниви, убогії села” – Б. Грінченко), коли додається зайвий голосний у слові; також – коли він опускається (подеколи замість слова “Україна” вживається “Вкраїна” чи “Украйна”): Ідіте на Вкраїну, Заходьте […]...
- Правильність мовлення Неправильність мовлення вживання слів веде за собою помилки в області думки й потім у практиці життя. Дм. Писарєв. Вимога правильності мовлення ставиться не тільки до лексики воно поширюється й на граматику, словотвір, вимову, наголос, а в письмовому мовленні на орфографію й пунктуацію, Дотримання норми головна умова культури мовлення. Нормою називаються язикові варіанти, найпоширеніші із числа […]...
- Народність літератури Народність літератури – органічна якість художніх творів кожної національної літератури, яка виражає ментальність народу в його етнологічних та історичних виявах і вимірах, зумовлена органічним зв’язком письменника зі своїм етнонаціональним середовищем. Н. л. невіддільна від мови народу, представником якого є письменник як творець художнього твору, носій національної ментальності і мови народу. Таке розуміння Н-л. з’явилося в […]...
- Поетичний синтаксис ІНВЕРСІЯ (від. лат. inversio – перестановка) – одна з фігур поетичної мови, порушення традиційного порядку слів у реченні з метою виділення найзначущого слова. Наприклад: “Врятував людей, що їх збирались саме вішать фашисти” (П. Тичина). Підмет фашисти поставлено в кінець речення, щоб підкреслити злочинність їхніх дій. ТАВТОЛОГІЯ (від гр. tauto – те саме, logos – слово) […]...
- Як розвивалась українська мова Багатовікова історія української мови була непростою. Наші предки докладали чимало зусиль для того, щоб зберегти цей найдорогоцінніший скарб. Початковий етап розвитку нашої мови відбувався ще за доісторичних часів. Саме тоді зароджувалося те живе створіння, яке згодом набуде всіх ознак добре організованої і багатої мови. Словниковий запас української мови почав формуватися ще тоді. У мову наших […]...
- Інтеграція наук при вивченні художньої літератури Інтеграція наук при вивченні художньої літератури (лат. integratio – поповнення, відновлення) – процес взаємодії різних галузей знань і відносно самостійних гуманітарних та природничих наук у вивченні сутності художньої літератури і функціонування завершених творів у житті суспільства. Значення І. н. при в. х. л. усвідомилося після виділення літературознавства в окрему наукову галузь, з поглибленням диференціації методологічного […]...
- Дезакцентуація Дезакцентуація (фр. des – префікс у багатьох словах з початковим голосним звуком, що надає їм заперечного значення; та лат. accentuatio – наголос) – втрата у слові самостійного наголосу у слабкій синтаксичній позиції, перенесення його на сусіднє слово; найчастіше трапляється у віршах, написаних анапестичним розміром: Розірвала краля-мавка Льняно шитий гомін жгут: Плине згайпо, плине плавко Березневий […]...
- Украинский альманах “Украинский альманах” – перший в Україні альманах, виданий 1831 у Харкові І. Срезневським та І. Розковшенком за участю групи харківських романтиків. Крім статей наукового і літературно-критичного характеру (“О изящном в природе”, “Несколько замечаний о критике”, “Мысли и замечания”), тут опубліковано ряд українських народних пісень і дум, вірші та балади Л. Боровиковського, О. Шпигоцького, переклад уривка […]...
- Нерівноскладова рима Нерівноскладова рима – випадок асиметричного римування, коли в одному з римованих слів міститься більше складів, ніж у суголосному з ним. Частіше в такій ситуації перебувають окситонні та парокситонні рими: Задощив, закрутив, закурився, І пішло дорогами в дощ, Пересохлі жовті уривки. Полохливе, послужливе клоччя (М. Иогансен). Трапляється римування слів з наголошеним останнім та передостаннім складами з […]...
- ЗВУК, ПОЗНАЧЕННЯ ЙОГО БУКВОЮ Жж (“же”). ДЗВІНКА ВИМОВА ЗВУКА У КІНЦІ СКЛАДІВ І СЛІВ. СКОРОМОВКА. ОПРАЦЮВАННЯ ВІРШІВ Н. ЗАБІЛИ “НА ЗЕЛЕНОМУ ЛУЖКУ” І Л. ВОЗНЮК “ЖУРИТЬСЯ ЖУРАВЛИК ДУЖЕ Мета: ознайомити учнів із буквою Жж, її назвою та звуковим значенням; відпрацьовувати дзвінку вимову слів зі звуком у кінці складів і слів; розвивати мовлення, увагу; виховувати дружелюбність. Хід уроку I. ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ МОМЕНТ ІІ. ПОВТОРЕННЯ ТА ЗАКРІПЛЕННЯ ВИВЧЕНОГО МАТЕРІАЛУ 1. Мовленнєва розминка Розучування скоромовки Ножичку, ножичку, Виріж нам ложечку, Ріж, ріж, але хутчіш, Бо збіжить наш […]...
- Консонантизм Консонантизм – система приголосних фонем певної мови. На відміну від вокальних фонем при творенні приголосних окремі органи мовлення наближаються одні до одних. Це спричинює виникнення перешкод, породжує шум. К. української літературної мови складають 32 фонеми – 22 твердих і 10 м’яких: /в/, /й/, /л/, /м/, /н/, /р/; /б/, /п/, /д/, /т/, /дз/, /ц/, /дж/, /ч/, […]...