Головна ⇒ 📌Довідник з української літератури ⇒ Проклітика
Проклітика
Проклітика (грецьк. proklitikos – схилений вперед) – ненаголошене слово, що стоїть перед наголошеним і утворює з ним одне ціле. У давньогрецькій мові П. називали випадок у мовленні, коли слово вимовлялося спільно з наступним, втрачаючи свій наголос. В українській мові це переважно службові частини мови, які сприймаються як єдине ціле із словами, яким вони передують (на столі, у небі, при дорозі, тощо). У художній літературі, передовсім у поезії, де досить потужні метроритмічні чинники, в позицію П. потрапляють самостійні частини мови, переважно односкладові:
Був час, Коли здавалось, Що все попереду
(М. Корсюк).
Тут дієслово “був” та сполучник “що”, втративши свій наголос, вжиті у стані П.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)
Related posts:
- Концептуальне мистецтво Концептуальне мистецтво – мистецтво, яке самовизначається через власний смисловий знак, тобто концепт (лат. Conceptus – думка, поняття). При цьому цінність мистецтва вбачається не в його міметичних властивостях, а в ідеї про нього, у низці коментарів про його природу. На відміну від реалізму,’ схильного до вживання синтетичних описових речень, до “зображення життя у формах життя”, К. […]...
- Видіння або Візія Видіння, або Візія (лат. visio – видіння) – літературний жанр, поширений переважно у середньовічному письменстві: сюжет розбудовувався на пригодах “благодійного” персонажа, котрий переживає уві сні насправді “чудесну” подію. Елементи В. спостерігаються в античній (Платон, Плутарх), житійній літературі, у “Божественній комедії” Данте Аліг’єрї, у “Фаусті” Й.-В. Гете і т. п. Елементи В. є у “Києво-Печерському патерику”, […]...
- Акцент Акцент (лат. accentus – наголос) – у мовознавстві: 1) виділення силою і тривалістю вимови складу в слові (наголос граматичний) або слова у реченні ( наголос логічний, смисловий), а також графічний знак, яким позначається це виділення; 2) сукупність особливостей вимови, характерної для певної мови або діалекту. У літературознавстві термін А. вживається при визначенні ритмічної структури вірша […]...
- Альбомна лірика Альбомна лірика – вірші переважно салонного гатунку чи суто інтимного призначення, започатковані у французькій поезії (мадригал, рондо). Вони з’являлися і в українській ліриці (Я. Головацький, “В альбом Ізмаїлу Срезневському”, І. Франко, “В альбом пані О. М.”, особливо – у доробку В. Пачовського і та ін.), маючи передовсім коло приватних інтересів та рефлексій. Подеколи А. л. […]...
- Константа Константа (лат. constans – постійний) – останній ритмічний наголос віршового рядка, характеризується не тільки звуком, а й інтонаційним підкресленням, що притягує до себе останній перед цезурою наголос піввірша. Як постійна величина серед змінних, К., коли закінчується ритмічна фраза, до якої провадиться підрахунок складів у віршовому рядку, вживається часто з постійною ритмічною паузою та римою. Тому […]...
- Щоденник Щоденник – літературно-побутовий жанр, фіксація побаченої, почутої, внутрішньо пережитої події, яка щойно сталася. Щ. пишеться для себе і не розрахований на публічне сприймання, у ньому нотуються переважно явища особистого життя, здебільшого у монологічній формі, хоча може бути й внутрішньо діалогічна (полеміка із самим собою, з уявним опонентом тощо). Ці ознаки особистого Щ. сприяли його поширенню […]...
- Елегія Елегія (грецьк. elegeia – журлива пісня, скарга; хоч етимологічне значення може мати й інші джерела: фриг. elegn – очеретина, очеретяна сопілка) – один із жанрів лірики медитативного, меланхолійного, почасти журливого змісту. Е. визначилась у Стародавній Греції (VII ст. до н. е.) передовсім як вірш (двовірш), що складався із гекзаметра та пентаметра, розмежованого на дві рівні […]...
- Екфразис Елегія (грецьк. elegeia – журлива пісня, скарга; хоч етимологічне значення може мати й інші джерела: фриг. elegn – очеретина, очеретяна сопілка) – один із жанрів лірики медитативного, меланхолійного, почасти журливого змісту. Е. визначилась у Стародавній Греції (VII ст. до н. е.) передовсім як вірш (двовірш), що складався із гекзаметра та пентаметра, розмежованого на дві рівні […]...
- Дифірамб Дифірамб (грецьк. dithyrambos – урочиста хорова пісня на честь богів, передовсім Вакха) – один із різновидів давньогрецької лірики, близький до оди чи гімну. Виконувався спочатку на святі збирання винограду, властивий поезії Піндара (VI-V ст. до н. е.). У новоєвропейській літературі – вірш, позначений надмірним звеличенням певної особи або події. Досить часто цей термін вживається в […]...
- Ригоризм Ригоризм (фр. rigorisme, від лат. rigor – твердість, суворість) – непохитне дотримання певних, переважно морально-етичних принципів, аж до дріб’язкової суворості та прискіпливої фанатичності. Класичним прикладом тенденційного Р. може бути серія послань Івана Вишенського, не сприйнята українством XVII ст., оскільки аскетичний пафос не відповідав духові національної ментальності, щедро ліричної, зорієнтованої на гармонійне співжиття з природою. Мотиви […]...
- Окситонна рима Окситонна рима, (грецьк. oxytonos – слово з наголосом на останньому складі) – співзвуччя слів у вірші, в яких наголос падає на останній склад. Термін увів І. Качуровський, посилаючись на органічну властивість української мови замість вживаної у віршознавстві “чоловічої рими” (оскільки нерідко слова жіночого роду – вода, біда, орда і т. п. або середнього – чоло, […]...
- НАГОЛОС. ВИДИ НАГОЛОСУ Наголос – це посилення голосу на одному зі складів слова. Такий склад називають наголошеним. Решта складів у слові є ненаголошеними. Різновиди наголосу: 1. Словесний (виділення одного зі складів слова): пізнання, одинадцять, документ, донька, дочка, псевдонім, всередині, літопис. 2. Логічний (виділення важливого за змістом слова або словосполучення в реченні): Улітку (а не взимку) ми відпочивали в […]...
- Слово Слово – основна структурно-семантична одиниця мови, що є назвою предметів, їх властивостей, процесів, явищ дійсності. Йому притаманні семантичні, фонетичні, граматичні ознаки, специфічні для кожної мови. С складається з морфем, виступає компонентом речення і може становити собою сукупність словоформ (див.: ). У С. закріплюються результати пізнавальної діяльності людей, воно є засобом вираження, передачі та формування понять. […]...
- Реквієм Реквієм (лат. requies – спокій) – багатоголосий циклічний вокальний чи вокально-інструментальний твір скорботно-патетичного звучання; вид католицького богослужіння. За аналогією до музичного значення Р. застосовується і в художній літературі, передовсім у поезії, наприклад, “Requiem” M. Чернявського: Як мрійний сон пливуть літа… І як на моря млистій грані Щезає човен у тумані, Так зникне молодість свята. А […]...
- Кіноповість – визначення Кіноповість (грецьк. kineo – рухаю) – твір кіномистецтва, сюжет якого порівняно складний, базується на цілій низці подій і в якому досягається епічна широта охоплення зображуваної дійсності. Разом із тим у другій половині XX ст. набуло поширення інше значення цього терміна: наголос переноситься із слова “кіно” на слово “повість”. Так, кіноповістю називають сценарій, зумисним чином перероблений […]...
- Твір на тему: Іменні частини мови (повідомлення на лінгвістичну тему в науковому стилі) Імена, тобто назви, мають багато частин мови. Імена предметів (це означає – їхні назви) мають іменники, наприклад: земля, вітер, Україна. Ці частини мови відповідають на питання: хто? що? залежно від того, означають вони живий чи неживий предмет. Імена ознак предметів (які вони?) мають прикметники, наприклад: рідна (яка?) країна, поривчастий (який?) вітер, веселе (яке?) свято. Імена […]...
- Правильний наголос у словах – підготовка до ЗНО У першій частині тесту ЗНО з української мови обов’язково зустрічаються завдання на визначення правильного наголосу у деяких словах, які представляють собою найбільш поширені у мовленні випадки складного наголошення. Для швидкої та ефективної підготовки школярів до тестування ми зібрали список слів, що найчастіше зустрічаються в тестових завданнях, та перевірили їхнє правильне наголошення за “Словником наголосів” Погрібного […]...
- Головний наголос Головний наголос – виразний словесний наголос у вірші, котрий, за законами української версифікації, розподіляє свою ритмотворчу функцію з побічними наголосами одного і того ж самого слова. Так, у вірші П. Тичини “Арфами, арфами… ” епітет “самодзвонними” має Г. н. на третьому складі при побічному наголосі на першому. Так само у вірші “Закучерявилися хмари… ” спостерігається […]...
- Димінутив Димінутив (грецьк. di – двічі, лат. minutio – зменшення) – здрібнілі, зменшені форми певних слів. Вони досить поширені у фольклорі, відбивають ліричні риси української ментальності: “Іди, іди, дощику, / Зварим тобі борщику… “, “Копав-копав криниченьку / Неділеньку-дві. / Любив-любив дівчиноньку / Людям – не собі” та ін. д. має у своїй основі, як і аугментатив, […]...
- Кіноповість Кіноповість (грецьк. kineo – рухаю) – твір кіномистецтва, сюжет якого порівняно складний, базується на цілій низці подій і в якому досягається епічна широта охоплення зображуваної дійсності. Разом з тим у другій половині XX ст. набуло поширення інше значення цього терміна: наголос переноситься із слова “кіно” на слово “повість”. Так, К. називають сценарій, зумисним чином перероблений […]...
- Багата рима Багата рима – рима, яка характеризується якомога більшою кількістю співзвуч у словах, що належать переважно до різних граматичних категорій: Козацький вітер вишмагає душу, І я у ніжність ледве добреду. Яким вогнем спокутувати мушу Хронічну українську доброту?! (Ліна Костенко). Багатство рими, що засвідчує її музичну якість, фіксується не лише наявністю виразно наголошених складів та опорних приголосних, […]...
- Ідіома Ідіома (грецьк. idioma – особливий, самобутній зворот) – стійкий, неподільний, специфічний для певної мови вислів, який виражає єдине поняття, своєрідний фразеологічний зворот. За будовою І. є нерозчленовуваним словосполученням (“вухналі кувати” – мерзнути; “дати гарбуза” – відмовити жениху; “витрішки продавати” – не мати змоги купити якийсь товар; “стріляний птах” – людина з досвідом і т. п.) […]...
- Сентименталізм – визначення Сентименталізм – напрям у європейській літературі, другої половини XVIII – початку ХІХ ст., що характеризується прагненням, відтворити світ почуттів простої людини й викликати співчуття читача до героїв твору. Сентименталізм розвивався як утвердження чуттєвої, ірраціональної стихії в художній творчості на противагу жорстким, раціоналістичним нормативам класицизму та властивому добі Просвітництва культу абсолютизованого розуму. Сентименталізм дістав свою назву […]...
- Лінгвістичні запозичення Лінгвістичні запозичення – слова (рідше морфеми, синтаксичні конструкції) чи стійкі словосполучення, засвоєні одними мовами з інших унаслідок географічних, економічних, політичних, культурних зв’язків між народами. Своєрідним різновидом Л. з. є калька – слово чи мовний зворот, повністю або частинами перекладений з іншої мови, наприклад, українське слово “півострів” – калька з німецької Halbinsel, “медовий місяць” – калька […]...
- Експеримент Експеримент (лат. experimentum, від ехреrіоr – випробовую) – один із методів духовного освоєння світу і людської діяльності, що грунтується на дослідах, випробовуванні, моделюванні тощо. 3. такого погляду новаторську творчість письменника, який свідомо задається метою видозмінювати наявні жанрові структури, збагачувати зображально-виражальні засоби, називають художнім Е. (експериментальний роман, білі сонети, фігурні вірші, предметно-візуальна поезія і та ін.). […]...
- Художній час і простір літератури реалізму – ДОБА РЕАЛІЗМУ В ЄВРОПЕЙСЬКІЙ ЛІТЕРАТУРІ ІЗ ЛІТЕРАТУРИ РЕАЛІЗМУ ДОБА РЕАЛІЗМУ В ЄВРОПЕЙСЬКІЙ ЛІТЕРАТУРІ Художній час і простір літератури реалізму Одним з улюблених у художній системі романтизму був мотив утечі героя від сірої буденності. Куди ж цей герой “утікав”? Передовсім це могли бути якісь далекі екзотичні краї. Наприклад, у Джорджа Байрона – це місця “паломництва” Чайльд-Гарольда або вигадані східні краї, де […]...
- МОВА АВТОРА ТА МОВА ДІЙОВИХ ОСІБ УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА СЛОВО ДАВНЄ І СЬОГОЧАСНЕ У казках і оповіданнях письменники описують події, розповідають про героїв (персонажів), про їх вчинки, настрої та почуття. Така мова називається авторською, або мовою автора. Крім того, у тексті виділяються діалоги, які якнайточніше (дослівно) передають розмови, висловлювання двох дійових осіб (персонажів). У мові персонажів можуть вживатися ненормативні слова – розмовні, […]...
- Поетична вільність, або Поетична ліцензія Поетична вільність, або Поетична ліцензія (лат. licentia poetica) – свідоме, частіше мимовільне порушення мовного ладу у віршах задля дотримання віршового розміру. Здебільшого це стосується наголосу: Престоли давніх божищ впали І стратили весь чар прикрас, Цінні ікони люди вкрали, В лампадах весь огонь погас (П. Норманський). Тут означення “цінні” має наголос на другому складі, тоді як […]...
- Девальвація слова Девальвація слова (від de і лат. valvo – маю вартість) – знецінювання слова через утрату ним природного, зумовленого мовною практикою зв’язку вираження (звукової та графічної форми) із змістом (лексичним значенням). Процес Д. с. властивий кожній мові і стосується передовсім експресивних, емоційно-оцінних часто вживаних слів та виразів: вони швидко “зношуються”, втрачаючи конотаційні нашарування, і перетворюються, за […]...
- Детектив Детектив (англ. detective – агент розшуку, з лат. detectio – розкриття) – різновид пригодницької літератури, передовсім прозові твори, в яких розкривається певна таємниця, пов’язана із злочином. Серед представників цього жанру – Е. По, В. Коллінз, А. Конан-Дойль, Агата Крісті та ін. Улюбленцями багатьох читачів стали Нат Пінкертон, Нік Картер, особливо Шерлок Холмс, чиї розслідування досить […]...
- Імажинізм Імажинізм – літературна група і напрям у російській поезії (В. Шершеневич, Р. Івнєв, С. Єсенін, А. Маріенгоф, пізніше А. Кусиков та І. Грузинов), які з’явилися на літературному обрії в 1919, заманіфестувавши свою появу в журналі “Сирена” (Вороніж, 1919). Російські імажиністи в основу свого розуміння естетики художньої мови вкладали ключове поняття – образ. Образ як елемент […]...
- У яких значеннях у сучасному літературознавстві вживається термін “стиль”? Словом stulos давні греки називали загострену паличку, якою писали на воскових дощечках, пізніше – почерк того, хто пише, згодом – склад, саму манеру письма. В сучасному літературознавстві стиль – це засоби художньої виразності письменника в цілому, особливості тематики його творів, сюжетів, мови. Розрізняють стилі епохи (наприклад, стиль бароко, класицизму), напрямів і шкіл, а також стиль […]...
- Поетичний синтаксис в українській літературі Одиницею мови в синтаксисі є речення. Існують головні засоби синтаксичної організації мови, що надають їй емоційної виразності: граматичне оформлення речень; порядок слів у реченні; оформлення інтонації речень. Їх прийнято називати Фігурами: Інверсія (лат. “перестановка”) – це незвичайний порядок слів у реченні, необхідний для підкреслення слова або слів, на які падає логічний наголос; Анафора (тр. “віднесення […]...
- Домисел (вимисел) у літературі Домисел (вимисел) у літературі – народжена творчою уявою письменника, художньо трансформована дійсність. Д. – дофантазовування, додавання до того, що насправді існувало чи існує, чому є документальне чи якесь інше підтвердження; він полягає в художній трансформації письменником відомого факту через діалог, пейзаж, портретну характеристику тощо. Д., будучи допоміжним інструментом, стосується деталей, штрихів, на відміну від вимислу […]...
- Спочатку було Слово Ця біблійна фраза говорить про те, що спочатку Бог виговорив слово, а потім уже відповідно до сказаного утворилася земна твердінь, вода й ін. Виходить, первинно – Слово Це наводить на роздуми про важливість мови, мовлення, людських слів. Недарма говорять, що словом можна вбити. Але словом можна й відродити. Тільки слова ці будуть різними. Або сказані […]...
- Силабічне віршування Силабічне віршування (грецьк. syllаbe – склад) – система віршування, в основу якої покладена рівна кількість складів (часто – 13, рідше – 11) при невпорядкованому вільному розташуванні наголошених та ненаголошених. С в. характеризується також парним римуванням, переважно паракситонним, метричною константою, тобто коли наголос припадає на клаузулу та на відповідний склад перед цезурою, котра ділить, віршовий рядок […]...
- Слово-привид Слово-привид – слово, що виникло внаслідок неправильно прочитаного певного тексту, чиєїсь помилки на письмі чи вигадки. Термін запровадив І. Качуровський. Так, М. Хвильовий, проголошуючи “азіатський ренесанс”, вигукував: “Гряде новий Рамаян!” Очевидно, йшлося про головного персонажа пам’ятки індійської літератури “Рамаяни” – Раму. У перекладі поезії Ф.-Г. Лорки, зробленому М. Лукашем, були такі рядки: Як змилить мило […]...
- Атеїзм у літературі Атеїзм у літературі (грецьк. а – без, teas – Бог) – світогляд, який не визнає Бога і віри в Бога та релігії. Теоретичною основою А. є філософія матеріалізму. Оскільки вчення матеріалізму пройшло різні етапи розвитку (наївний матеріалізм, метафізичний матеріалізм, діалектичний Матеріалізм тощо), то й А. також еволюціонував. Виділяють А. Демокріта, Епікура, Лукреція (античність), європейських філософів-матеріалістів […]...
- Вокалізм Вокалізм (лат. vocalis – “голосний”) – система голосних фонем певної мови з усіма їх рисами, які виявляються у процесі артикуляції в мовленні. При вимові голосних (вокальних) звуків органи вимовляння не утворюють жодних перешкод, тому ці звуки артикулюються за участю одного лише голосу. В. української літературної мови творять шість фонем: /а/, /о/, /у/, /є/, /и/, /і/. […]...
- ВІРШОВІ РОЗМІРИ ЯМБ. ХОРЕЙ Українська література 6 клас ПРИКМЕТИ ВЕСНИ ВІРШОВІ РОЗМІРИ ЯМБ. ХОРЕЙ Основна ознака віршованої мови – це ритм. Він створюється завдяки чергуванням наголошених і ненаголошених складів. Розглянемо, як розміщені наголоси у поезії Максима Рильського “Пісні”. Для цього наголошений склад позначимо рискою зі знаком наголосу Коли пісні мойого краю пливуть у рідних голосах, мені здається, що збираю […]...