Микола Вороний – Інфанта

ІНФАНТА Різьблю свій сон… От ніби вчора ми

Зійшлись,- і стріча та жива. На землю тканками прозорими Лягли осінні дерева.

Акордами проміннострунними День хвилював і тихо гас. Над килимами вогнелунними

Венера кинула алмаз. У завивалі мрійнотканому Дрімала синя далечинь,- І от на обрії туманному Замиготіла ваша тінь.

Дзвінкою чорною сильветою Вона упала на емаль, А поза нею вуалетою Стелився попелястий жаль.

Ви йшли, як сон, як міф укоханий, Що виринає з тьми століть. Вітали вас – мій дух сполоханий, Рум’яне сяйво і блакить. Бриніли в серці домінантою

Чуття побожної хвали, Коли величною інфантою Ви поуз мене перейшли.

Ви усміхнулись яснозоряно Холодним полиском очей,- І я схилився упокорено, Діткнутий лезом двох мечей. Освячений, в солодкій муці я Був по той бік добра і зла… А наді мною Революція

В червоній заграві пливла.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Микола Вороний – Інфанта