МОРДОВЕЦЬ (МОРДОВЦЕВ) ДАНИЛО
МОРДОВЕЦЬ (МОРДОВЦЕВ) ДАНИЛО (19.12.1830, слобода Данилівка, тепер смт. Волгоградської обл., Росія – 23.06.1905, м. Кисловодськ, похов. у Ростові-на-Дону) – український і російський письменник, історик, етнограф, публіцист.
Походив з давнього козацького роду. Дід – сотник Запорозької Січі, батько – колишній кріпак, який завдяки працелюбству й наполегливості зміг викупитися на волю. Ще в дитячі роки майбутньому письменникові прищепили любов до рідного слова, інтерес до героїчного минулого свого народу.
У сім років почав писати вірші. Після
Там зблизився з М. Костомаровим, який відбував заслання за участь у Кирило-Мефодіївському братстві. Багатолітня дружба сприяла глибшому пізнанню Д. Мордовцем історії українського народу, відіграла важливу роль у визначенні його світоглядних переконань. 1873 р. переїхав до Петербурга.
Служив у Міністерстві шляхів сполучення. У 1886 р. вийшов у відставку і
Д. Мордовець писав українською і російською мовами. З середини 60-х років публікував численні історичні та критичні замітки в журналах “Русское слово”, “Отечественные записки”, “Вестник Европы”, “Дело”, “Исторический вестник”, газетах “Неделя” и “Голос”.
1854 р. написав поему “Козаки і море” про історичне минуле України. Поема відкривала підготовлений разом з М. Костомаровим “Малорусский литературный сборник”, який внаслідок цензурних утисків побачив світ лише через п’ять років. Поема засвідчила схильність Д. Мордовця до контамінації фольклорних першоджерел і стилізації, виявила виразність національної позиції автора.
Наприкінці 50-х років Д. Мордовець написав низку оповідань з народного життя, в яких переважають гуманістичні й демократичні тенденції: “Старці” (1855; опубл. 1885), “Дзвонар”, “Солдатка” (1859; опубл. 1861).
Ліризм, безпосередність і задушевність викладу, непідробна щирість тону, мовне багатство – такі характерні риси цих творів. Повістями “Нові російські люди” (1868) і “Знамення часу” (1869) письменник відгукнувся на актуальні проблеми суспільного життя, зумів відобразити настрої та ідейні пошуки тогочасної російської інтелігенції.
Особливу увагу читачів привернули історичні праці Д. Мордовця: “Пугачовщина” (1866), “Самозванці і понизова вольниця” (1867), “Гайдамаччина” (1870), “Політичні рухи російського народу” (1871).
Д. Мордовець увійшов в історію літератури як один із найплідніших белетристів другої половини XIX ст., перу якого належать десятки історичних романів і повістей. Перші кроки на ниві історичної белетристики зроблені письменником ще наприкінці 50-х років. Остаточно цей жанр утвердився в його творчості після читацького визнання історичного роману “Ідеалісти і реалісти” (1876), присвяченого періоду царювання Петра І. За ним послідувала низка історичних творів, в яких Д. Мордовець прагнув синтезувати історичну науку й художню літературу.
Далеко не всі його твори рівноцінні в ідейному і художньому планах.
З великої маси історичних творів вирізняються романи й повісті, присвячені історії України, зокрема “Ідеалісти і реалісти” (1876), “Лжедмитрій” (1879), “Цар і гетьман” (1880), “Сагайдачний” (1882; три переробки українською мовою – 1887, 1908, 1909), “Кримська неволя”” (1885), “Тиміш” (1889), “За чиї гріхи” (1890), “Палій” (1896-1897; опубл. 1902), “Дві долі” (1898) та ін. Незважаючи на помітну вільну інтерпретацію документального матеріалу, історична романістика Д. Мордовця має велике художнє й пізнавальне значення.
Письменник описував у ній історичні шляхи України, торкався особливостей національного характеру українців, широко змальовував їхні побут, звичаї, норми поведінки, зображував визначні історичні постаті.
У 80 – 90-х роках після тривалої перерви Д. Мордовець звернувся до творчості українською мовою, написав низку нарисів та оповідань (“Сон не сон”, “Скажи, місяченьку!”, “Із уст младенців” та ін. ). В основу автобіографічних нарисів “Під небом України”, “За що ж?” (1884) лягли враження від подорожі рідним краєм 1883 р. Письменник залишив спогади про Т. Шевченка (“З минулого та пережитого”, 1902), М. Костомарова, М. Драгоманова (“Про незабутнє”, 1903). Написав статтю-рецензію на “Кобзаря” (1860), статтю “Роковини Шевченка в Петербурзі” (1886), передмову до “Иллюстрированного “Кобзаря” Т. Г. Шевченко” (1896).
Полемічною відповіддю на працю П. Куліша “Крашанка русинам і полякам на Великдень 1882 року” була брошура Д. Мордовця “За крашанку – писанка” П. Ол. Кулішеві” (1882), в якій, визнаючи заслуги П. Куліша, піддав критиці осудження ним селянсько-козацьких повстань, приниження ролі народних мас в історії України.
У 80 – 90-ті роки Д. Мордовець відіграв значну роль як представник українства в столиці Російської імперії. Брав активну участь в організації благодійних шевченківських вечорів (1880 – 1904) для допомоги нужденним вихідцям з України, що навчалися у вищих навчальних закладах Петербурга. Як голова Благодійного товариства для видання загальнокорисних дешевих книг організовував видання в Петербурзі творів українських письменників.
Виступав на захист української культури від нападок реакційної російської преси, пропагував сучасний український театр, піднімав голос проти утисків і цензурних заборон української мови, за викладання нею у школах України.
Літ.: Дорошкевич Г. Д. Мордовець як літературна і громадська постать // Україна. 1930. № 7 – 8; Беляєв В. Г. Життя і творчість Данила Мордовця // Мордовець Д. Твори: У 2 т. К., 1958. Т. 1; Франко І. Данило Мордовець // Франко І. Зібр. творів: У 50 т. К., 1982.
Т. 36.
С. Денисюк
Related posts:
- БРАТКОВСБКИЙ ДАНИЛО БРАТКОВСБКИЙ ДАНИЛО (30-ті – 40-ві роки XVII ст., Волинь – 26.11.1702, м. Луцьк) – письменник, поборник прав українського народу в Правобережній Україні. Походив із давнього роду українських шляхтичів. Виховувався в патріотичному дусі. Здобув добру освіту, ймовірно, навчався й за кордоном. Обіймав посаду спочатку брацлавського підстолія, а потім венденського підчашого. Близько переймався підневільним становищем українського селянства […]...
- ДАНИЛО ЗАТОЧНИК ДАНИЛО ЗАТОЧНИК (XII або XIII ст.) – давньоукраїнський письменник. Ймовірний автор двох творів – послання до князя Ярослава Володимировича (на думку дослідників, мова йде про Юрія Долгорукого), відомого в літературі як “Слово” Данила Заточника, й текстуально подібного до нього “Моління” (“Послання”) Данила Заточника. У “Молінні” автор звертається до Ярослава Всеволодовича, який був князем Переяславським і […]...
- КІШ, Данило (1935 – 1989) КІШ, Данило (Kis Danilo), – 22.02.1935, м. Суботиця,- 15.10.1989, Париж – югославський (сербський) письменник. Народився у невеличкому воєводинському місті Суботиці в родині угорського єврея Едуарда Кіша та чорногорки Міліци Драгівевич. З 1936 по 1942 рік жив з родиною у Новому Салі, де розпочав навчання у школі. Продовжив його і вступив до гімназії […]...
- ДАНИЛО КОРСУНСЬКИЙ ДАНИЛО КОРСУНСЬКИЙ (рр. нар. і см. невід.) – архімандрит Корсунського монастиря, паломник-письменник XVI ст. Автор “Книги беседы о пуги Іерусалимском…” Побував у Єрусалимі між 1590 і 1594 р., проте його твір – це переробка “Житья и хожденья” Данила Паломника. Порівняння описів мандрівки до Святої землі дають змогу зробити висновок: Данило Корсунський лише стилістично опрацював текст, […]...
- Данило Заболотный Двадцатишестилетний лікар-мікробіолог, майбутня зірка світової медичної науки й майбутній президент Всеукраїнської академії наук, Данило Заболотний провів на собі перший експеримент: прийнявши тільки що винайдену холерну вакцину, заразив себе холерним вібріоном. Ще двічі експериментував на власному організмі, випробовуючи сироватку при дослідженні чуми й дифтерії. Так Данило вступив у затяту війну з найстрашнішими хворобами людства, що тисячоріччями […]...
- Андрій Малишко – Данило однорукий АНДРІЙ МАЛИШКО ДАНИЛО ОДНОРУКИЙ Хата стоїть у селі при долині, Сонце біжить за веселу доріжку, Бачу ті очі синії-сині, Рідну, далеку, привітну усмішку. Знав ти і доброго, і ворожого, Все за людей турбувався, нівроку, Батьківська хата – від літа божого, Так би сказать, з дев’яностого року, Може посвідчить за ночі осінні, І за мотори у […]...
- ЧИКАЛЕНКО ЄВГЕН ЧИКАЛЕНКО ЄВГЕН (21.12.1861, с. Перешори, тепер Херсонської обл. – 20.06.1929, Прага, похований у с. Подєбради) – громадський діяч і меценат. Походив з козацького роду. Навчався в Одеській гімназії (1870 – 1875), згодом – у Єлисаветградському Вищому земському реальному училищі (1875 – 1890), Харківському університеті. Переслідувався як член драгомановського гуртка, в 1885- 1890 рр. перебував під […]...
- Зоря “Зоря” – літературно-мистецький журнал, що “виходив на початку 1906 у Москві українською мовою (редактор – І. Оппоков). Тут з’явилися публікації творів І. Франка, Христі Алчевської, О. Коваленка, П. Куліша, М. Старицького, стаття Б. Грінченка “Перелицьована “Енеїда” на селі”, початок “Практичного курсу для вивчення української мови” А. Кримського, українські народні легенди у записах В. Короленка, а […]...
- Новеліно “Новеліно” – анонімний збірник новел, одна з найдавніших пам’яток італійської художньої прози межі XIII-XIV ст. Збереглося дві редакції – коротка під назвою “Сто старих новел” та повна. В основу “Н.” покладено мандрівні сюжети середньовічної літератури, історії, де діють міфологічні та легендарні персонажі (Нарцис, Геракл, Давид, Трістан та Ізольда й ін.), історичні особи (Карл Анжуйський, Бертран […]...
- ДОВГОВИЧ ВАСИЛЬ ДОВГОВИЧ ВАСИЛЬ (спр. – Довганич; березень 1783, с. Золотареве, тепер Хустського р-ну Закарпатської обл. – 13.12.1849, Хуст) – письменник, філософ, фольклорист, чл.-кор. Угорської АН (з 1831). Народився в селянській сім’ї. Початкову освіту здобув в елементарній школі Хуста та латинській школі в Сигеті. Продовжував навчання у богословських семінаріях Великого Варадина (нині Арад у Румунії), Трнави (Словаччина) […]...
- Україна в історичних романах Ю. Мушкетика I. Ю. Мушкетик – видатний прозаїк сучасності (велична пошана до рідного краю, роздуми про Україну, захопленість українською історією). II. Творчі пошуки в історичній тематиці. 1. Трактування минулого України під контролем комуністичної партії (перша повість “Палій” (1954): Мазепа – зрадник, Палій – патріот і герой; згодом автор сыса переоцінка твору; історична правда: прагнення Мазепи визволити Україну […]...
- Емський указ Емський указ – розпорядження про заборону друкувати в Російській імперії будь-які книжки українською мовою чи завозити їх з-за кордону, підписане 1876 Олександром II в німецькому місті Емсі, де він відпочивав. Прийняття такого документа зумовлювалося активізацією українського руху на початку 70-х XIX ст., незважаючи на раніше розісланий Валуєвський циркуляр. Київська громада обговорювала плани популярних видань для […]...
- Часопис Основа “Основа” – щомісячний український літературно-науковий часопис, виходив у Петербурзі з січня 1861 по жовтень 1862. Вийшло 22 номери. Матеріали друкувалися українською та російською мовами. Ініціаторами створення журналу були колишні кирило-мефодіївці П. Куліш, М. Костомаров, В. Білозерський (редактор),які у програмній заяві визначили головне його завдання – “всебічне і безпристрасне дослідження південно-руського краю”. Журнал мав розділи: художня […]...
- Складка “Складка” – український літературно-художній альманах, виданий 4-ма випусками (1887, 1893, 1896 – у Харкові, 1897 – у С.-Петербурзі). Перші два редагував В. Александров, наступні – К. Білиловський. Перший випуск містив поезії В. Александрова, К. Білиленського, В. Самійленка, Я. Жарка та ін., оповідання Б. Грінченка (“Одна, зовсім одна!”), К. Білиловського (“Загублене життя”), Ганни Барвінок (“П’яниця”). Оригінальні […]...
- Багатогранна діяльність Пантелеймона Куліша Пантелеймон Куліш – автор першого українського правопису на фонетичній основі – “кулішівки”, перший перекладач Біблії українською мовою, один із перших видавців творів українською мовою, поет, прозаїк, літературознавець, етнограф, культурний і громадський діяч 40-90-х років XIX століття. Та, на жаль, ім’я цієї талановитої людини дуже довго замовчувалося, твори не видавалися, а самого письменника зображували як представника […]...
- ДІВОВИЧ СЕМЕН ДІВОВИЧ СЕМЕН (рр. нар. і см. невід.) – письменник другої половини XVIII ст. Походив із давнього козацького роду на Стародубщині. Вихованець Київської академії і Петербурзького академічного університету. Був перекладачем Генеральної військової канцелярії в Глухові та архіваріусом “Малоросійської генеральної архіви”. Написав 1762 р. полемічний діалог “Разговор Великороссии с Малороссией” – один із найвидатніших поетичних творів другої […]...
- Література перехідної доби Література перехідної доби – умовне визначення української літератури кінця XIX – початку XX ст. У цей час намітився перехід від усталеної, традиційної, витриманої в переважно реалістичному дусі, міметичної (наслідувальної) манери до нових форм і методів художнього зображення, коли українське письменство вписувалося у європейський контекст. Тоді ж продовжувала працювати старша генерація (П. Куліш, Ганна Барвінок, Панас […]...
- Літературний архів Літературний архів (гр. archaithos – стародавній) – зібрання документів з історії літератури, що зберігаються у спеціальних сховищах, музеях чи бібліотеках. Цим терміном називаються також відповідні установи, спеціально створені для збирання, зберігання та опрацювання матеріалів з історії літератури (Центральний державний архів-музей літератури І мистецтва м. Києва, відділ рукописів Інституту літератури ім. Т. Шевченка НАН України, відділ […]...
- Письменники Німеччини: Л. Фейхтвангер Л. Фейхтвангер належить до найвідоміших письменників німецької й всесвітньої літератури. Він народився 7 липня 1884 року в сім’ї фабриканта в Мюнхені. Після закінчення гуманітарної гімназії він учився в Мюнхенському, а потім у Берлінському університетах. Потім він працював театральним критиком, а також писав свої п’єси. Під впливом Першої світової війни й листопадової революції 1918 р. у […]...
- Ватра “Ватра” – літературно-художній, науково-публіцистичний збірник, виданий 1887 В. Лукичем у Стрию до 25-ї річниці від дня смерті Т. Шевченка і 25-річчя літературної діяльності Ю. Федьковича. “В.” мала засвідчити єдність і взаємодоповнюваність літературного процесу на українських землях, розділених кордонами. Літературу й наукову думку Наддніпрянської України представляють оповідання “Два брати” І. Нечуя-Левицького, “А все пречиста!” Д. Мордовця, […]...
- АФАНАСЬЄВ-ЧУЖБИНСЬКИЙ ОЛЕКСАНДР АФАНАСЬЄВ-ЧУЖБИНСЬКИЙ ОЛЕКСАНДР (спр. прізв. Афанасьєв, псевд. – Невідомий, Лубсиц, Пустинник, Недолин та ін.; 11.03.1816, с. Ісківці, тепер Лубенського р-ну Полтавської обл. – 18.09.1875, Петербург) – український і російський письменник, етнограф, історик, мовознавець. Народився в родині поміщика, батько – росіянин, мати – українка. У 1829 – рр. навчався в Ніжинському ліцеї, в 1836 – 1843 рр. […]...
- Кащенко Адріан Феофанович Народився Адріан Феофанович Кащенко 1 жовтня 1858 р. у родині небагатого дворянина на хуторі Веселий Олександрівського повіту Катеринославської губернії (тепер Вільнянського району Запорізької області). Дід його належав до останніх запорозьких козаків, тому передав онукові пам’ять про славні роки України. З 1867 р. Адріан навчається у Катеринославській гімназії, однак розумний і тихий хлопчик з хутора не […]...
- НАВРОЦЬКИЙ ОЛЕКСАНДР НАВРОЦЬКИЙ ОЛЕКСАНДР (09.08.1823, с. Антипівка, тепер Золотоніського р-ну Черкаської обл. – 22.10.1892, м. Темір-Хан-Шура, тепер Буйнакськ, Дагестан) – поет, перекладач. Навчався в Полтавській гімназії, закінчив філософський факультет Київського університету (1847). Студентом брав участь у Кирило-Мефодіївському братстві, поділяв радикально-демократичні погляди його засновника М. Гулака (свого родича), підтримував стосунки з М. Костомаровим, В. Білозерським. Після розгрому братства […]...
- ЯВОРСЬКИЙ СТЕФАН ЯВОРСЬКИЙ СТЕФАН (світське ім’я Семен, 1658, м. Яворів, тепер Львівської обл. – 24.11.1722, Москва) – філософ, поет, церковний і громадсько-політичний діяч. Походив із православної шляхетської родини з м. Яворова в Галичині, яка після Андрусівського миру 1667 р. переїхала в Красилівку поблизу Ніжина. Освіту здобув у Києво-Могилянській академії та єзуїтських школах Любліна, Львова, Познані, Вільно. Для […]...
- МАЗЕПА ІВАН МАЗЕПА ІВАН (20.03.1639 – вересень 1709) – визначний політичний і культурний діяч, гетьман України в 1687 – 1709 рр. Народився в українській шляхетській родині. Навчався в Києво-Могилянській академії та єзуїцькій колегії у Варшаві. Виховувався при дворі польського короля Яна Казимира, який послав його для завершення освіти за кордон. У 1656 – 1659 рр. навчався в […]...
- Таблиця “Літературний процес XX століття” Початок XX ст. (до 1917 року) Ці хронологічні межі визначаються не тільки перебігом революції 1905-1917 рр., а й відходом із життя І. Франка (1916 р.) та М. Коцюбинського й Лесі Українки (обоє померли в 1913 р.). Формування після 1905 р. Києва як літературної столиці України, поширення загальноукраїнської літературної періодики Період революції й національного державотворення Література […]...
- Кобзар – символ України (“Тарасова ніч”) – найкращий витвір українського народу ЗАГАДКОВО ПРЕКРАСНА I СЛАВНА ДАВНИНА УКРАЇНИ 6 КЛАС ЗАГАДКОВО ПРЕКРАСНА I СЛАВНА ДАВНИНА УКРАЇНИ КАЛЕНДАРНО-ОБРЯДОВІ ПІСНІ. НАРОДНІ КОЛИСКОВІ ПІСНІ. М. ВОРОНИЙ, Т. ШЕВЧЕНКО Кобзар – символ України (“Тарасова ніч”) Кобзарі були творцями традицій, дум. складали історичні, героїчні пісні та передавали їх нащадкам. Своє мистецтво вони виявляли супроводом – грою на кобзі, лірі або бандурі. Звідси і назви народних співців – бандуристи, […]...
- “Мандрівка Дніпром разом з письменником В. Чемерисом” Відомий український письменник В. Л. Чемерис народився в с. Заїченці на Полтавщині 8 липня 1936 року. Але більшість свого життя він жив та працював на Дніпропетровщині, та й творчий шлях письменника розпочався саме там. У 1971 році В. Л. Чемерис закінчив Вищі літературні курси при Літературному інституті ім. О. М. Горького. Спочатку він працював у […]...
- Історичні романи Юрія Мушкетика Історичні романи Юрія Мушкетика І. Широта розмаху Ю. Мушкетика у відтворенні історичної доби. (Важкі умови повоєнної дійсності спонукали багатьох письменників до написання творів історичної тематики. Необхідно було нагадати народові про його славне історичне минуле. І хоча того часу на історію України було накладене своєрідне табу, у письменника вистачило сміливості й мужності взятися за таку небезпечну […]...
- Твір на тему “Українська мова в світі і в моєму житті” На даний момент в Україні проживає близько 45 мільйонів людей. Скільки з них вважає українську мову рідною? Це питання, на яке складно знайти відповідь. Останній перепис населення була в 2001 році, з тої пори дані застаріли. До того ж, вважати українську мову рідною і спілкуватися рідною мовою кожного дня – теж різні речі. А якщо […]...
- Сергій Прокоф’єв – Твір-мініатюра з елементами біографії У музиці, так само, як і в літературі, є багато прекрасних творів, створених для дітей. Майже всі композитори в своїй творчості звертаються до дитячої тематики, напевно тому, що їм приємно згадувати своє дитинство. Одним з таких видатних композиторів був українець Сергій Сергійович Прокоф’єв, який вже в 5 років сам почав складати музику. А в 13 […]...
- ГЕЙНЧ (ПНЧ) КАРОЛЬ АВГУСТ ГЕЙНЧ (ПНЧ) КАРОЛЬ АВГУСТ (1810, Житомир – після 1860) – український і польський письменник. Народився в родині військового лікаря, що походив із польського шляхетного роду, віддавна пов’язаного з Волинню. Гейнчі мали в селі Гінчівка поблизу Житомира дідичний маєток. Батько письменника був одним із фундаторів двох масонських лож у Житомирі. К. А. Гейнч здобув медичну освіту, […]...
- Репресії проти митців XX ст. в Україні Щоб придушити вільну думку, викликати страх, укріпити покору, сталінський режим розгорнув масові репресії. У сучасну публіцистику, наукову літературу увійшов образ “розстріляного відродження”. У 1930 р. був організований судовий процес над Спілкою визволення України, яка нібито була створена для відділення України від СРСР. Головні обвинувачення були висунені проти віце-президента Всеукраїнської Академії наук С. Єфремова. Перед судом […]...
- Черниговский листок “Черниговский листок” – щотижнева літературно-громадська газета, що виходила 1861-63 українською і російською мовами в Чернігові. Видавцем-редактором був Л. Глібов, якому належала і значна частина байок, ліричних поезій українською і російською мовами, оповідань, нарисів, фейлетонів, театральних рецензій, передових статей та ін. Серед найдіяльніших авторів були П. Куліш (поезія, проза, наукові розвідки), О. Кониський (поезія, статті, нариси, […]...
- Київ “Київ” – літературно-художній та громадсько-політичний журнал, орган СПУ і Київської письменницької організації. Виходить із січня 1983 у Києві. Головним редактором був В. Дрозд, з 1986 – П. Перебийніс. Популяризує твори вітчизняної літератури, друкує публіцистичні, критичні, культурно-мистецькі матеріали, статті з народознавства, історії України і Києва, української культури, хроніку з життя української діаспори. На сторінках журналу у […]...
- Світ “Світ” – літературно-науковий тижневик, виходив у Львові протягом 1906-07. Видавець В. Будзиновський. Редакційна колегія: В. Бірчак, П. Карманський, О. Луцький, М. Яцків (1906), далі редагував В. Будзиновський. Спершу був органом угруповання “Молода муза”, пропагував теорію високого мистецтва, основне місце в ньому займали твори Ольги Кобилянської, П. Карманського, О. Луцького, Б. Лепкого, В. Пачовського, М. Яцківа, […]...
- Тимофій Бордуляк – Біографія Тимофі́й (Тимотей) Гнатович Бордуляк (2 лютого 1863, Бордуляки – 16 жовтня 1936, Великий Ходачків) – український письменник, священик УГКЦ. Тимофій Гнатович Бордуляк народився 2 лютого 1863р. в с. Бордуляках, Бродівського повіту на Львівщині, в селянській родині. Вчився у Львівській українській гімназії і на богословському факультеті Львівського університету, після закінчення якого був священиком і вчителем у […]...
- Діяльність Руської трійці УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА ХРЕСТОМАТІЯ для 9 класу Діяльність “Руської трійці” Важливий внесок у становлення нової літератури в Західній Україні, у національно-культурне відродження здійснили представники прогресивного літературного угруповання, відомого в історії як “Руська трійця”, з головними її організаторами – Маркіяном Шашкевичем, Іваном Вагилевичем, Яковом Головацьким. На початку 30-х років XIX ст. львівський семінарист М. Шашкевич став натхненником, […]...
- УСТИЯНОВИЧ МИКОЛА УСТИЯНОВИЧ МИКОЛА (псевд – Николай з Николаєва, Наум, Дротарь та ін.; 07.12.1811, м. Миколаїв, тепер Львівської обл. – 03.11.1885, м. Сучава, тепер Румунія) – письменник, громадський діяч, священик. Походив із родини бурмістра. Навчався в Миколаєві (початкова школа) та у Львові (гімназія, університет і духовна семінарія). Друкуватися почав 1836 р. (вірш “Сльоза на гробі М. Гарасевича”, […]...
- Короткий життєпис Тимофія Бордуляка (1863 – 1936) Тимофій Гнатович Бордуляк народився 2 лютого 1863р. в с. Бордуляках, Бродівського повіту на Львівщині, в селянській родині. Вчився у Львівській українській гімназії і на богословському факультеті Львівського університету, після закінчення якого був священиком і вчителем у різних селах Західної України. Літературну працю розпочав у 1887р., надрукувавши в журналі “Зоря” вірш “Русалка”. В […]...