Головна ⇒ 📌Твори на задані теми ⇒ Московський житель Окуджава або звідки приходять у поезію поети?

Московський житель Окуджава або звідки приходять у поезію поети?

Булат Окуджава народився 9 травня 1924 року в Москві. Учився в школі, а через рік після початку Великої Вітчизняної війни пішов добровольцем на фронт. Уже після війни закінчив Тбіліський державний університет, філологічний факультет

Важкі випробування військового років вплинули на формування Б. Окуджави як поета. Перший збірник “Лірика” з’явився в 1956 році

Пошуки оригінальної поетичної форми вираження, творчої індивідуальності рельєфно виявилися в другій книзі Окуджави “Острова” (1959). Слідом за цим збірником вийшли “Веселий

барабанщик” (1964) і “По дорозі до Тинатин” (1964), тепло прийнятого аматорамиами поезії. Книга “Березень великодушний” (1967) виявилася слабкіше попередніх: при її підготовці поет некритично підійшов до відбору віршів, що раніше публікувалися в періодичній пресі. Але й у так званих “слабких” віршах щирого поета читач нерідко знаходить вираження самих таємних почуттів їх творця

Вірші поета систематично друкувалися на сторінках багатьох газет і журналів

В 60-70-х роках Б. Окуджава писав також прозу (“Бєдний Авросимов”, “Пригоди Шипова, або Стародавній водевіль”, “Подорож дилетантів”).

Але й у прозаїчних жанрах Окуджава залишається поетом, міркуючи про щось своєму, затаенно особистому

Пісенна поезія Окуджави привертає увагу самої широкої аудиторії читачів і слухачів. Наприкінці 50-х років Окуджава перший взяв гітару, щоб наспівати під її акомпанемент свої вірші. З тих пор виконання власної мелодії на власні вірші одержало широке поширення. Пісні-вірші Б. Окуджави в його виконанні звучать по радіо, з концертної естради, з тілі – і кіноекрана

Навколо віршів Окуджави не раз виникала полеміка. У цих суперечках опоненти намагалися розкрити достоїнства й слабості віршів Окуджави, розібратися у своєрідності його поетичного голосу. Праві ж ті із критиків, які, говорячи про популярність віршів і пісень Окуджави, на перший план ставлять не мелодію пісні, а її зміст, ліризм, задушевність

Безперечним залишається той факт, що Б. Окуджава – ліричний поет. Оптиміст і життєлюб, він не може залишатися байдужим до всього непоетичного в дійсності. У цьому одна із причин того, що в його поезії так відчутні, з одного боку, інтонації людського горя, суму, а з іншого боку – іронія й самоіронія.

Так, у пронизливих словах “Ах, Війна, що ти зробила, підла”, не можна не звернути уваги на інтонацію великого людського горя й уболівай. Але вважати Окуджаву трагічним поетом навряд чи правомірно. Є в нього й рядка, від яких віє глибоким життєлюбством і впевненістю в завтрашньому дні

Булат Окуджава чимало віршів присвятив Москві. В одному з них поет викликує:

Моє місто носить вищий чин і звання Москви,

Але він назустріч всім гостям завжди виходить сам

Ліричний герой Окуджави в чомусь по характері схожий на це місто: “Ах, це місто, воно такий, схожий на мене…”

У віршах поета дуже часто згадується Арбат, арбатский двір, де відбуваються багато подій. І це не випадково. Поезія Окуджави глибоко особиста. У поета з Арбатом зв’язано чимало: дитинство, юність, обпалена війною, його товариші, що не повернулися із фронту, нарешті, місце, де формувалися перші етичні й моральні критерії майбутнього поета. Окуджава пише:

Ах, Арбат, мій Арбат,

Ти – моя релігія

Вірші поета сміливі, конкретні, глибоко правдиві

Однак було б помилковим затверджувати, що нібито його мир звужений до рамок Арбата. Так, в “Пісні про Сокольники” поет говорить:

Ми уросли, немов сосни, своїми коріннями

У ту країну, на якій живемо

У ліричному світі поезії Окуджави чимало умовного, казкового: тут і елементи гри, яким пересипані окремі строфи, тут і незвичайні персонажі – Веселий Барабанщик, Блакитна Людина, мурахи, цвіркуни. Але в цих віршах відчутний нерозривний зв’язок з реальністю, із сучасним життям. Здійснюється вона за допомогою розмаїтості мотивів (мотив надії – один з найдорожчих для поета).

Для поезії Окуджави характерно широке використання вставних слів, вигуків, сполучників, слів контрастного значення (“сміючись і плачучи”, “важко й легко”).

Звідки приходять у поезію поети? Хто з них просто перехожий, хто, оселившись у ній, залишається назавжди? І чому відбувається так, а не по-іншому? І коли мудрість поета стане правдою життя?

Узятися за руки не я чи призивав вас, добродії?

Отчого ж ви не вслухалися в слова мої, коли

Хтось владний наші душі друг від друга вів?..

Чим же я вам не потрафив? Чим я вам не догодив?

Московський житель Окуджава розсунув границі міста до меж миру. Арбат – сама довга вулиця вселеної, і земля на ній рятується любов’ю. Перші поети завжди співали свої добутки. Їх називали аэди, розповідачі казок, баяни. Окуджава повернув поезію до джерел, щирим її початкам. І виявилося, що цього чекала ціла країна, величезна й багатонаціональна.

Виявилося, що цих високих парубків з піжонськими вусиками, зі своїми трьома акордами й слабеньким, зовсім не співочим голосом, яким тяг під гітару свої саморобні вірші, так, ні про що, про друзів і дружбу, про мурах, коників, війну й дорогах, про любов і доброту, став пророком і месією. Тобто став тим, ким споконвічно повинен бути поет

В Окуджави немає проблеми “поет і чернь”. Його талант виливає на всіх, на увесь світ, і в доброті своєї він кожному бажаний. Уже тридцять років вся країна співає, і їй не набридає:

Ваше благородіє, пані удача,

Для кого ти добра, а кому інакше.

Дев’ять грамів у серце

Постій – не клич…

Не везе мені в смерті,

Повезе влюбви.

Окуджаве везло в житті. Його любили друзі й вороги. Він умів відрізняти добро від зла, і зло чуралось його. Приводи для написання віршів у нього незначні й Теми дрібнуваті по мірках нашого голосного часу. Але виявилося – сказане пошепки почуто всіма.

У малому стільки ж божественного, як і у великому. Благодать розлита у світі. Уміти бачити її – особлива властивість таланта Булата Окуджави. Варто згадати “Божественну суботу, або Вірші про те, як нам із Зіновієм Гердтом в одну із субот нікуди було квапитися”:

Божественної суботи

Сьорбнули ми ковток

Від свят і роботи

Закрилися на замок.

Ні суєтна дама,

Ні вулиць мельтешня

Нас не торкнуться, Зяма,

До середини дня.

Як солодко ми курили!

Начебто в перший раз

На цьому світлі жили

И він сіяв для нас.

Ще прийдуть турботи,

Але головне в іншому:

Божественної суботи

Нам терпкий смак знаком!

Із дріб’язку, із глибоко інтимного переживання виростає прекрасний вірш

Вірші Окуджави добре співаються й, видимо, уже будуть співатися завжди. Таке їхня внутрішня властивість. Вони, як музична скринька, містять мелодію усередині себе.

З нею вони з’являються на боже світло й з нею живуть на ньому. Для його пісень не потрібно нот, та і як відрізнити, де пісня, а де вірш? Вони все в одній книжці й все одинаково гарні

Безліч рядків і окремих фраз із поезії Окуджави пішло в мову, навіки осіло в ньому. Окуджаве повезло не менше, ніж Грибоєдову. Його вірші, що складаються з дихальних інтонацій, простих образів і чудового смутку, лікували душу народу. Що ж така його творчість?

Авторська пісня? міський романс? Урбанизированная поезія? Але куди віднести от це:

У яру коник згоряє,

Рими шепотить, амброзію п’є

И худим локотком утирає

Вдохновенья срібний піт

Або от це:

У земні страсті залучений,

Я знаю, що з тьми на світло

Ступне один раз ангел чорний

И крикне, що спасенья немає.

Окуджава – це розряд високого мистецтва. Це Чехов, що складає вірші. Він спрямований у сьогодення, у прекрасну щоденність життя.

Він постійно повторює мені, що краса – повсякденний побут буття, і вчить мене цінувати її прикмети. Я пам’ятаю передсмертні його кадри: він так і не став старим

Кавалергарда вік недовгий,

И тому так солодкий він.

Співає труба, відкинуть полог,

И десь чутний шабель дзенькіт