На крилах поезії (“Веснівки” М. Шашкевича)

Народився в с. Підлісся на Львівщині в родині священика. Навчався в Золочівській німецькій школі, Львівській та Бережанській гімназіях, з 1829 р. – у Львівській духовній семінарії та на філософському відділенні університету. У 1830 р. був виключений із семінарії, продовжив навчання в університеті.

У 1834 р. поновив навчання в семінарії, але вважався “політично неблагонадійним”. У 1838 р. став священиком у с. Гумниськи, а згодом – Новосілки.

Селяни дуже любили і поважали молодого священика. Постійні нестат-ки, напружена праця, сутички

з начальством згубно позначилися на здоров’ї М. Шашкевича. Він помер від сухотна 32-му році життя.

Поет, громадський діяч. Разом із Я. Головацьким та І. Вагилевичем заснував гурток “Руська трійця” (1832), який ставив собі за мету шляхом поширення в народі освіти, видання художніх творів і науково-популярних праць досягти національного відродження Галичини, вибороти громадські права. Членами гуртка були укладені альманахи “Син Русі”, “Зоря”, “Русалка Дністровая”.

Вихід останнього у 1837 р. започаткував розвиток нової української літератури в Галичині.

Художній доробок М. Шашкевича

складається з ліричних віршів, історичних поем, балад, байок, оповідання “Олена”, що мають яскраво виражений романтичний характер. Романтизм його грунтувався на народно-національній основі, спирався на усну народну творчість. Також писав твори для дітей, уклав “Читанку”, надруковану фонетичним правописом. 9 клас

В історію української літературно-мистецької думки Маркіян Шашкевич увійшов як один із творців першого західноукраїнського альманаху “Русалка Дністрова”, виданого 1837 року в Будапешті, учасник літературного гуртка “Руська трійця”, де разом із ним співпрацювали також Іван Вагилевич та Яків Головацький. Невтомний збирач фольклору, полум’яний захисник живої української мови, Маркіян Шашкевич створив самобутні художні твори – оповідну казку “Олена”, ліричні поезії “Згадка”, “Погоня”, “Розпука”, “Туга за милою”, “Сумрак вечірній”. Серед них і перлина української класичної літератури– поезія “Веснівка”.

Тематичний спектр творчості Маркіяна Шашкевича досить різноманітний – це й історичні зацікавлення, виявлені в поезіях “О Наливайку”, “Хмельницького обступленіє Львова”, й картини природи в “Сумраку вечірньому”, “Тузі”, “Над Бугом”, роздуми про сенс життя, щастя й покликання (“Лиха доля”, “Розпука”, “Думка”), і, безперечно, загадка кохання (“Туга за милою”, “До милої”). Герої його ліричних поезій – калина червона, голуб сивий, туга, козак, дівчина, що вірно його чекає, ворон чорнокрилий, вітрець, місяць, Соловій – традиційні, фольклорні, але загадкові й сучасні водночас. Ліричний герой – люблячий, з добрим, чутливим серцем, глибокими переживаннями, пов’язаний із духом народу. Провідний пафос “Веснівки” – надія на відродження, оновлення, оспівування вічного прагнення до світла, краси, намагання сягнути висот. Символічною є вже сама назва твору, адже в усній народній творчості існує жанр веснянки – обрядової пісні, що нею закликають тепло, радість, надію:

Прийди, прийди, весно, Прийди, прийди, красна, Принеси нам збіжжя,

Принеси нам квіток.

“Веснівка” Маркіяна Шашкевича побудована у формі діалогу між “квіткою дрібною” та “весною раненькою”. Щоб привернути до себе світ, квітка прохає неньку-весну виконати її волю – просить долі, цвіту яскравого, краси сонячної, зоряної. Відповідь весни жаліслива, сумна, навіть безнадійна: “Доню, голубко!

Жаль мені тебе, Гарная любко; Бо вихор свисне,

Мороз потисне, Буря загуде, – Краса змарніє, Личко зчорніє, Головоньку склониш,

Листоньки зрониш, – Жаль серцю буде”.

Однак звертання – благання квітки настільки полум’яне, що в читача не залишається сумніву – застороги весни не зупинять прагнення до сонця, до світла. Жоден вихор, мороз, буря неспроможні зруйнувати прагнення й волю дрібного цвіту:

“Нене рідная! Вволи ми волю – Дай мені долю, Щоб я зацвіла, Весь луг скрасила, Щоби я була, Як сонце, ясна, Як зоря, красна, ” Щоби-м згорнула Весь світ до себе!..” “Веснівка” М. Шашкевича досить символічно перегукується з циклом “Веснянки” Івана Франка. Спраглий світла, гине Метелик із однойменної казки Лесі Українки, але “хіба ж розумніша була б його смерть, якби він навіки заснув у темнім льоху?” Світло спалило його, але, окрилений надією, він рвався на простір. Він шукав світла!

Ліричною поезією “Веснівка” Маркіян Шашкевич утверджує ідеали романтизму – прагнення волі, відродження, пошук себе у світі, нездоланність сили надій на майбутнє.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

На крилах поезії (“Веснівки” М. Шашкевича)