Образ Фауста як пошуки сенсу буття і призначень людини
Головний герой трагедії Гете – вчений Фауст. Він прожив велике життя, набув багато різноманітних знань, але істина залишилася недоступною. Втомившись від наукових пошуків, Фауст розуміє, що життя проходить повз нього. Він розчарований, на межі самогубства. У нього більше немає стимулу продовжувати наукові дослідження, пошук істини.
Заради того, щоб прожити життя заново, він закладає душу дияволу. В обмін Ліефістофель дарує Фаустові молодість.
У Фаусті Гете підкреслює найважливіші властивості людської натури: невдоволеність досягнутим
Вступаючи у боротьбу з природою, Фауст мріє зробити людей вільними і щасливими.
Народна легенда про Фауста в 1593 році була доповнена життєписом Вагнера – учня Фауста. Вагнера ми бачимо безпутним волоцюгою, який опанував таємниці магії, а після смерті Фауста успадкував його багатство. Для Гете дуже важливе зіставлення
У другій частині трагедії йому навіть вдається створити штучну людину – Гомункула. Та все ж Гете не визнає шляху, обраного Вагнером.
Зміст “Фауста” універсальний: він розповідає про молодість і старість, життя і смерть, війну і мир, побут, політику, науку і мистецтво. Головна тема трагедії – пошуки людиною сенсу буття і свого призначення. Створюючи образ Фауста, Гете на власній долі в першій частині твору показав здійснення всіх можливих бажань людини, а в другій частині – безмежні можливості людства. У першій частині гонитва героя за насолодами закінчується загибеллю героїні. У другій частині трагедією стає прагнення героя вдосконалити природу, внести свої прагматичні виправлення у світобудову.
Отже, на думку Гете, максималістське здійснення волі спричиняє трагедію.
Закінчена тривала мандрівка у пошуках прекрасного. Душа Фауста повертається до Бога. Прекрасне знайдене – але у майбутньому, у світі ідей. “Мета нескінченна тут, у досягненні”, – промовляє Гете.
Він стверджує: людина величніша за природу, ніщо не може знищити людяність, кохання, свободу розуму. А відповіді на порушені в творі запитання людство ще шукатиме не один рік.
Маргарита (Гретхен) – один із найпоетичніший жіночих образів у світовій літературі. Дочка бюргера, проста і невибаглива, вона зображена як дитя природи. Гретхен багато працює: готує їжу прибирає дім, шиє, співає пісні, ворожить на квіточці.
Наївна, проста і довірлива, вона дуже подобається Фаусту і відповідаєш його почуття коханням. Але дівчина у полоні релігійних та побутових звичаїв, її лякає незрозумілий їй Фауст.
Кохання перетворюється для неї на муку, на невільні злочини. Гине у поєдинку з Фаустом її брат Валентин, помирає від снодійного, даного дочкою, мати Гретхен. Вона сама знищена людським осудом, бо народила позашлюбне дитя.
Міщани виганяють її з міста, і Гретхен стає вбивцею рідної дитини. Нещасна жінка втрачає розум, вона чекає страти у міській в’язниці.
Чиста і прекрасна душею Гретхен відмовиться віддопомоги нечистої сили, відштовхне від себе Фауста, бо він винний в усіх її стражданнях. У фінальній сцені смерті Гретхен у відповідь на крик Мефістофеля “Вона загинула!” зверху прозвучить: “Вона врятована!” Це голос Господа, який огортає своєю любов’ю будь-яку віруючу душу.
“Фауст” Гете – велична художня пам’ятка світової культури. Цей твір зберігає свою актуальність і в наші дні. Високий гуманізм, творчий пошук, поезія труда та пафос творення, що прославлені у трагедії, безмежна віра у краще майбутнє роблять її актуальною і зрозумілою для всіх поколінь.
У цьому – глибокий життєствердний гуманізм трагедії.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)