“Образ Євгенія Онєгіна в однойменному творі О. Пушкіна”
Головний герой роману Олександра Пушкіна “Євгеній Онєгін” мав дуже складний характер. Маленькою дитиною він залишився без матері. Батько його вів розгульний спосіб життя, а найняті ним гувернери майже не займалися вихованням хлопчика.
Саме виховання, розгульний спосіб життя батька, наявність грошей (завдяки яким він собі міг все дозволити) у родині і вплинули на формування характеру Євгенія. З самого дитинства він був довірений сам собі і тому дозволяв собі робити те, що хочеться.
Тому, ставши юнаком, він, як і батько, почав вести
Його не влаштовувала тогочасна соціальна обстановка в країні, але він не бажав нічого робити, щоб змінити її. Це говорить про суперечливість і непостійність характеру головного героя роману.
Не знаючи чим себе зайняти, він вирішив поїхати в село доглядати за дядьком, який був при смерті. Він зненавидів це заняття, але готовий був на все заради грошей. Догляд за дядьком – це не було для Онєгіна почуттям обов’язку, він
Багато хто вважав його диваком, а багато хто – просто хамом.
Незабаром він став дружити зі своїм сусідом поміщиком Ленським. Вони були абсолютно різні і не мали нічого спільного. Це і викликало у них інтерес один до одного. Онєгіну, як людиноненависнику, поетичний Ленський чомусь запав у душу, він любив слухати його і спостерігати за ним.
Ось на цьому моменті і відкривається справжня душа Онєгіна – він розумна, поетична і добра людина, просто він не міг відкритися перед міськими людьми, у яких замість душі – порожнеча.
Це ж можна сказати і про роль жіночої статі в житті Євгенія. Він любив жінок, але не любив красиво одягнених, порожніх і бездушних дам. Побачивши Тетяну, він зрозумів, що це насправді справжня розумна і поетична жінка, яка вміє відчувати. Саме тому він закохався в Тетяну без пам’яті.
Ця жінка розкрила його душу.
Євгеній Онєгін мав двоїсту натуру. Навіть символічний сон Тетяни нагадує про це: він знаходиться серед монстрів і водночас рятує її від монстрів. Він любив Тетяну, але через свою дурість не зміг бути поруч з нею, що й зробило їх обох нещасними.
Він тікав від світу, але не зміг втекти від самого себе. Адже причиною всіх його нещасть і постійного невдоволення був він сам.
Фінал свого роману О. Пушкін залишає відкритим. Онєгін свідомо зображується автором як людина, яка завжди стоїть на роздоріжжі. Поет не захотів закінчити твір традиційною смертю героя або його щасливим весіллям, а тому ще багато поколінь літературознавців і просто зацікавлених людей будуть намагатися вгадати, що могло чекати Онєгіна в майбутньому. Різні версії існують і сьогодні: хтось відправляв героя разом з декабристами на Сенатську площу, хтось міркував про любовний трикутник, хтось пророчив Євгенію трагічну смерть.
Важко сказати, хто може бути правим, бо зовсім неясно, чи здатна взагалі до відродження людина, яка вважала “всіх нулями, а одиницею – себе”.
(2 votes, average: 4.00 out of 5)