Роздуму про людину в п’єсі М. Горького “На дні”
В 1902 році М. Горький створює свою другу п’єсу “На дні”. У ній письменник знову звернувся, як і в оповіданнях раннього періоду, до миру знедолених. Але задум драматурга не зводиться до зображення людей “дна”, искалеченних суспільним ладом.
П’єса є жагучою й схвильованою суперечкою про людину, про різні шляхи до людського щастя. Читаючи п’єсу, ми виявляємося в “підвалі, схожому на печеру”. Мешканці нічліжки Костилева – не самі занепалі злиденні: у цих людей є ще гроші заплатити за нари.
У розмовах звучать визнання,
Кліщ не витримав конкуренції, разорился, втратився майстерні й житла, потім – підвал Костилева. Не знайшли собі пристановища й роботи Татарин і Кривій Зоб З підвалу не виходив “злодій, злодіїв син” Васько Попіл. У нічліжці доля звела колишніх: бившего слюсаря й колишнього барона, що били актора й колишнього крючника.
Ніхто не зміг повернутися до колишнього складаючисьнию й місцю в житті. У чому ж складається
Він всіх успокаивает, утішає, кожному дарує надію.
“Людини треба жалувати”, уважає Лука. Важко хвору, що вмирає Ганну він запевняє, що на тім світлі її чекає життя без страданий. Страждаючим алкоголізмом Актора Лука заставшиляет повірити, що є лікарня для алкоголіків; злодієві Попелу він обіцяє світле життя в Сибіру.
Так, у деяких ситуаціях втішлива неправда Луки необхідна. Чи потрібна правда безнадійно хворої Ганні, що доживає свої останні годинники? чиМожна сказати людині, що його дні полічені? Але з іншого боку, кожний з мешканців ночлежання мріє вирватися з лабетів Костилева, знайти своє щастя.
А може, потрібно сказати людині правду й змусити його боротися за краще життя? неправда, Що Утішає ж, Луки роззброює людей перед життям, несе їм духовну загибель. Зникнення старого будить у душі мешканців нічліжки занепокоєння: як, чим жити?
Розради Луки дають надію “зараз”, але зкрушают пізніше. Так наркоз знімає відчуття болю під час операції, але біль вертається вже в палаті. Поцьомуе всі, кого Лука наділив своїм благодійним словом і хто повірив старцеві, вражені вїм, що відкривається, знову стражданням і гинуть.
Пояснюючи філософську сутність п’єси “На дні”, Горький писав: “Основне питання, що хотів я поставить, це – що краще, істина або жаль? Що потрібніше? Потрібно чи доводити жаль до того, щоб користуватися неправдою, як Лука?
Це питання не субъективний, а загальфілософський”.
Антиподом Луки з його втішливими ідеями виступає в п’єсі Сатин. Він шулер, людина занепалий і що озлобилася, як всі мешканці нічліжки. У философії Луки Сатину дорога його любов до людини, але неприйнятна ” неправда, щоутішає,”, за допомогою якої Лука намагається лікувати щиросердечні рани Для Сатину “Существует тільки людина, все-таки інше – справа його рук і його мозку! Людина!
Це чудово!
Це звучить… гір-до!”. Монолог Сатину – лише яскравий спалах спраги правди й справедливості, що не вгасає й на дні, і де б не перебувала людина, вона повинен залишатися людиною. Проголошуючи горде прагнення затвердити людини в його правах, Сатин як би підбиває підсумок исканиям правди мешканцями нічліжки.
Слова Сатину перейняті вірою у творчість людини, у його розум і могутність П’єса М. Горького “На дні” актуальна й у наш час. Насамперед, письменник попереджає нас про небезпеку жити ілюзіями. Особливо важливий момент самосвідомості тих, хто звик до бездумного стихійного стану.
Не старіє й священна для Горького потреба розбудити особистість, її здатності до міркування, до віри у свої сили й можливості, тому що все гідне на землі – справа людських “рук і мозку”.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)