С. Стеблін-Камінський о “Биографическом очерке жизни Йвана Петровича Котляревского…”
“У цей період свого життя,- за словами сучасника його,- бував він на зібраннях та іграх народних і сам, переодягнений, брав участь у них, дуже пильно вслухався в народну розмову, записував пісні й слова, вивчав мову українців, ніби готуючи себе до майбутньої праці; і справді, з цієї практичної школи виніс він глибоке знання малоруського наріччя й побуту народного. Час показав, що це було безпосереднім навіянням поетичного обдаровання, було потребою його душі, і для задоволення творчості, що в ній вибухла, він обрав поему Вергілія, ніби помітивши
Сіли ми (…). Гість покуштував того, іншого і повів мову… тільки слухай; мабуть, кожне слово вражає якою-небудь правдою з книжки. Це вже до гробу велося в Івана Петровича, а в той час ніхто по всій Україні краще за нього кумедної приказки або анекдота не розповідав.
Ну, а для цього приходив час, а то Котляревський неохочий був до розмов.
Всю середину перетрусив у собі од сміху дядечко, поки розповідав Іван Петрович, як три ярославські пошехонці з херсонського гарбуза собі хату зробили.
– Еге-ге! – ласкаво заговорив до гостя дядечко,-
– Можна,- відповів Іван Петрович,- і це діло знаю: все опанував помаленьку.
– Розбираєш сію вимову? – важно спитав мене Гера-сим Семенович.- Ну, пане Іване, катай! Тільки зворушливу, про яку-небудь билиноньку, сиротиноньку… або що.
Іван Петрович настроїв скрипочку, наготувався, піче-каткою без смичка зачепив струну й заспівав… повік не забуду! Ось наче все серденько розм’якло, сльозою плаче й співає:
Ой бачиться, не журюся, в тугу не вдаюся: А як вийду за ворота – від вітру валюся, Ой бачите, що не плачу – самі сльози ллються… Від милого людей нема, від нелюба шлються… Нема мого миленького, нема мого сонця!
Ні з ким буде розмовляти, сидя у віконця…
Далі В. Савінов розповідав, що коли розвиднілось, хлоп’ята вбігли до їдальні, щоб поласувати залишками вечері, але побачили свого дядька й незнайому людину. За ними стояла вихователька Марія Семенівна: “Вродлива, вже й дуже вродлива. Звела очі на вчителя і наче зомліла… Звів на неї і вчитель очі свої і наче теж зомлів… та як гляне на неї оком… Вона, моє серденько, потупилась, почала задкувати і двері шукати.
Дивлюся, вже нема Марії Семенівни”.
Дядечко познайомив хлоп’ят з новим учителем і відпустив їх. Котляревському призначено спільну кімнату з оповідачем Стравою. Біля свого ліжка Іван Петрович побачив розмальовану скриньку, в якій були акуратно складені панські сорочки, рушники, простирадла.
Все це наготувала й уклала, як він довідався, Марія Семенівна.
“- А що, друже,- запитав Котляревський, коли ми лишилися самі й лягли на ліжках, чи не та це панна Семенівна, що я бачив з малими хлоп’ятами в їдальні?
– Та сама,- кажу,- а що?
– Так. Я її зустрічав і раніше.
– Та невже. А де ж саме?
– Та коли у ваш гай з рушницею ходив, а вона з тими ж хлоп’ятами по гриби. Мабуть, у неї і серце таке ж гарне, як оченята й обличчя.
– Мабуть, сподобалась,- зауважую я.
– А от же сподобалась. Гадаю, що всю Україну сходити, а таких чорненьких оченят не зустрінеш. І років ще, вважаю, небагато?
– Двадцятий пішов, на другого спаса святкували народження. А що?
Іван Петрович помітив, як я усміхнувся при останніх словах.
– Не смійтеся,- сказав він,- на серці в мене не те,
Щоб якась пуста думка була. Воронь боже… А те, що
Кому життя мало щастя дарує, так тому ласка дорожча
За кохання.
Багато оповів мні тоді Іван Петрович про те, як доля його склалася. Всього не пригадаю. І майстер же був оповідати Іван Петрович як за молодих років, так і під старі літа. Буває дрібнички оповідає, а животи надриваєш зо сміху, а в самого обличчя пісне, пісно-спокійне таке, що боже мій!”
Далі розповідається, як одного разу поет нагадує про свої вірші, заховані на дні скриньки, і не знаходить їх. Спочатку Котляревський гадає, що їх викрали дівчата у пана К-го: “Півсерця з’їли, голову відняли! Початки моєї “Енеїди”…
“Смішно й шкода було,- оповідає далі Страва,- тоді дивитися на Івана Петровича. Роздягнений, з розкинутими набік руками, стояв він, тривожно шукаючи чогось праворуч і ліворуч… а в очах пробивалися сльози, і обличчя так пересмикувалось, наче його, голубчика, на розпечене залізо поставили.
– Де ж вони? – запитав він зажурено й сів на ліж
Ко.- Там душа моя, моя таємна пісенька… Уже й будуть
Вони, дівчата злющі, сміятися з того, з чого, може бути,
Плакав я не раз!.. Л?!
Тут він підозріло глянув на мене, що я трохи відсунувся від нього – мало не в щілину між ліжком і стіною.
– Адже,- притишено кажу йому,- дівчата скрізь дівчата; їх уже так і мати родить цікавими… Може, й наші покрали…
– Хто? Панна Семенівна? – наче злякано запитав він і кинувся до вікна: – Глядіть! – скрикнув пан Іван, рвонув мене за комір і поставив до лутки…”
…На галявині проти вікон сиділа панна Марія Семенівна й справді розбирала писані аркуші. Котляревський кинувся надвір, панночка до лісу. Страва побіг за ними й був свідком жартівливої розмови між ними.
Зрештою Марія Семенівна повернула Іванові Петровичу його папери й пішла до хутора, наспівуючи “Сидів пугач на могилі – крикнув він пугу…”.
“Видно ж, вона прочитала, що я тут співав для неї?” – збираючи свої писані клаптики, промовив Іван Петрович.
Події розвивалися, поки одного разу ввечері Герасим Семенович, розшукуючи Котляревського, застав його разом з Марією Семенівною. Котляревський писав і вголос повторював:
Мій друже вірний, справедливий! Чи дуже любиш ти мене?
“Рядки ці,- оповідав Страва,- належали “Енеїді”, і потім, може, пригадуєте, були надруковані в п’ятій її частині, тільки дядечко справу цю зрозумів інакше. Герасим Семенович зрештою каже Котляревському: “…Журюсь за тебе, а справа, братику, непоправна. Панна Маруся обіцяна в дружини панові К-му; ось тільки рік мине його небіжчиці…
Прости, пане Іване, а вже правду сказав тобі”.
Котляревський дуже пережив цю звістку, ліг на ліжко наче хворий, простягнув Страві руку на прощання, а вранці його вже не було…
Через рік на Новий, 1796 рік, Іван. Петрович надіслав Страві листа, в якому розповів про розмову з дядечком, просив передати потайки Марії Семенівні обручку на згадку про нього і свою адресу: “Сіверського карабінерного полку кадетові їв. Петр.
Котляревському”.
За формулярним списком, зараховано його в кадети 1 квітня 1796 р. Минав тоді Котляревському 27 рік. Цілком можливо, що саме події, відтворені в спогадах Страви, змусили поета так пізно вступити на військову службу. 11 липня того ж року йому надано чин аудитора, а 9 квітня 1798 р. надано перший офіцерський чин прапорщика.
Уже із спогадів Страви, записаних В. Савіновим, ясно, що саме в роки вчителювання в поміщицьких маєтках Котляревський почав писати “Еиеїду”. З цим збігається свідчення самого Котляревського в листі до М. Гнєдича (27.ХІІ.1821). Звертаючись до нього з проханням сприяти виданню повного тексту “Енеїди”, він називає її “плодами двадцятишестилітнього мого терпіння й посильних трудів” (II, 85) і далі: “Я над малор(осійською) “Енеїдою” 26 літ баюшки баю…” (II, 85).
Отже, маємо змогу майже точно встановити рік, коли Котляревський почав писати “Енеїду” – 1794 рік.
За тодішньою традицією, коли книжка була предметом розкоші, літературні твори переважно переписувалися. Нагадаймо, що всі твори Г. Сковороди, за незначними винятками, лишилися за його життя в рукописах. Так серед читачів поширилися й перші три частини “Енеїди”.
На 1798 рік припадає епохальна подія: у Петербурзі “иждивением М. Парпуры” видано книжку “Енеида на малороссийский язык перелициованная И. Котлярев-ским”, якою почалася нова доба в історії української літератури.
Як відомо, поет був невдоволений цим виданням “Енеї-ди”, в якому були допущені помилки і яке вийшло в світ без згоди автора; у першому авторському виданні (1809) він вставив у третю частину поеми (картина пекла) нову строфу:
Якусь особу мацапуру Там шкварили на шашлику. Гарячу мідь лили за шкуру І розпинали на бику. Натуру мав він дуже бридку. Кривив душею для прибитку, Чужеє оддавав в печать, Без сорома, без бога бувши 1 восьму заповідь забувши Чужим пустився промишлять
Related posts:
- Вишневий сад характеристика образа Туркина Івана Петровича ИОНиЧ (Оповідання, 1898) Туркин Іван Петрович – “повний, гарний брюнет з бакенами, улаштовував аматорські спектаклі із благодійною метою, сам грав старих генералів і при цьому кашляв дуже смішно. Він знав багато анекдотів, шарад, приказок, любив жартувати й гострити, і завжди в нього було таке вираження, що не можна було зрозуміти, жартує він або говорить серйозно”. […]...
- Образ Миколи Петровича Кірсанова у романі І. С. Тургенєва “Батьки й діти” Зовнішній конфлікт роману Тургенєва “Батьки й діти” – це зіткнення двох епох, двох мировоззрений, філософії “батьків” і “дітей”. Представником нового покоління у романі виступає демократ-різночинець Євгеній Базарів. Безпосереднім антагоністом Базарова, явним супротивником його є Павло Петрович Кірсанов, витончений, рафінований аристократ. “Схованим” же супротивником Базарова є Микола Петрович Кірсанов, тонка й делікатна людина, естет, що любить […]...
- Злочин і покарання характеристика образа Лужина Петра Петровича ЗЛОЧИН І ПОКАРАННЯ (Роман, 1866) Лужин Петро Петрович – тип ділка й “капіталіста”. Йому сорок п’ять років. Манірний, ставний, з осторожною й брюзгливою фізіономією. Похмурий і зарозумілий. Хоче відкрити в Петербурзі адвокатську контору. Вибившись із незначності, високо цінує свій розум і здатності, звик любуватися собою. Однак найбільше Л. цінує гроші. Він захищає прогрес “в ім’я […]...
- Повісті покійного Івана Петровича Бєлкіна – Панянка-селянка В одній з віддалених губерній у маєтку своєму Тугілове живе відставний гвардієць Іван Петрович Берестов, давно овдовілий і нікуди не виїжджає. Він займається господарством і шанує себе “найрозумнішою людиною в усій околиці”, хоча нічого не читає, окрім “сенатських відомостей”. Сусіди люблять його, хоч і вважають гордим. Лише найближчий його сусід Григорій Іванович Муромський не ладнає […]...
- “Таємниця” Павла Петровича у романі “Батьки й діти” Однак “таємниця” Павла Петровича скоріше в тім, що він живий мрець. Образ смерті з ним нерозлучний. У його холодних очах, коли він дивиться на небо, нічого, крім світла зірок, не відбивається. Перед особою неба (вічності) його душу мовчить. (Образ неба тут знайомий: він сходить до страждань юного Вертера перед самогубством і не раз відгукнеться в […]...
- Образ Кирили Петровича Троекурова в повісті “Дубровский” Дворянське суспільство в повісті “Дубровский” представлено поруч персонажів, одні йз яких зображені всебічно й повно (Троекуров, Дубровский), інші – менш докладно (князь Верейский), про третій – пригадується мимохіть (Ганна Савишна й інші гості Троекурова). Одним з головних героїв повести є Кирила Петрович Троекуров. У цій людині автор відобразила саму міцно варту на ногах частина дворянства, […]...
- Образ Кирилы Петровича Троекурова в романі А. С. Пушкіна “Дубровский” Образ Кирилы Петровича Троекурова один із самих цікавих у романі. Це дуже колоритний образ. Кирила Петрович – стародавній російський пан, від-ставной генерал-аншеф, удівець, що виховує дочку. Він дуже багатий і знатний, має численні зв’язки. Сусіди й знайомі тріпотять при одному тільки згадуванні ім’я Троекурова, багато хто з остраху го-товы догоджати найменшим примхам іменитого бари-на. Кирила […]...
- Образ Киралы Петровича Троекурова в романі А. С. Пушкіна “Дубровский” Авантюрно-пригодницький роман А. С. Пушки-На “Дубровский” – одне із кращих його произведе-ний. У ньому Пушкін міркує над найбільш гострі-мі проблемами свого часу, малює яскраві харак-теры, цікаві долі. Образ Кирилы Петровича Троекурова один із самих цікавих у романі. Це дуже колоритний образ. Кирила Петрович – стародавній російський пан, від-ставной генерал-аншеф, удівець, що виховує дочку. Він дуже […]...
- Історія одного міста характеристика образа Фердищенка Петра Петровича ІСТОРІЯ ОДНОГО МІСТА ( 1869-1870) Фердищенко Петро Петрович – бригадир, що був денщик князя Потьомкіна. Спочатку глуповци при його правлінні “світло узрили”, оскільки Ф. по своїй простоті цілих шість років “ні в що не втручався”. Однак потім “зробився діяльний” і дібрав смаку, безсоромно вгамовуючи свої жадібність і любострас-тие. З невдоволенням же глуповцев, викликаним голодом і […]...
- “Энеида” И. П. Котляревского Бути або не бути українському народу? Бути! – відповіла на це питання поема. Є така легенда: коли боги ділили між людьми таланти, те одна людина вибрала собі сміх… І тільки потім боги отямилися, побачивши, що людина, обдарована сміхом, може бути сильніше богів. Можна впевнено затверджувати, що й цією людиною був Іван Котляревский. Котляревский, за словами […]...
- Батьки й діти характеристика образа Кірсанова Миколи Петровича БАТЬКИ Й ДІТИ (Роман, 1862) Кірсанов Микола Петрович – батько Аркадія Кірсанова. Це людина вже літній, що пережила чимало нещасть, але не зломлений ними. Ідеаліст із романтичними смаками й похилостями, він на свій лад прагне здійснити у своєму житті ідеал, що нагадує ідеал Лаврецкого з “Дворянського гнізда”, – трудиться, намагається перетворити в дусі часу поміщицьке […]...
- Батьки й діти характеристика образа Кірсанова Павла Петровича БАТЬКИ Й ДІТИ (Роман, 1862) Кірсанов Павло Петрович – дядько Аркадія Кірсанова, антагоніст Євгенія Базарова, аристократ, англоман, помірний ліберал” Наділений ефектною біографічною передісторією: блискуча кар’єра й світські успіхи перервані трагічною любов’ю, і далі з героєм відбувається зміна, що теж нагадує історію Лаврецкого, – герой знаходить вихід у відмові від надій на щастя й у виконанні […]...
- Злочин і покарання характеристика образу Лужина Петра Петровича Лужин Петро Петрович – тип ділка і “капіталіста”. Йому сорок п’ять років. Манірний, ставний, з обережною і буркотливою фізіономією. Похмурий і зарозумілий. Хоче відкрити в Петербурзі адвокатську контору. Вибившись з нікчемності, високо цінує свій розум і здібності, звик милуватися собою. Проте найбільше Л. цінує гроші. Він захищає прогрес “в ім’я науки і економічної правди”. Він […]...
- Дитинство. Отроцтво. Юність характеристика образа Иртеньева Николеньки (Миколи Петровича) ДИТИНСТВО. ОТРОЦТВО. ЮНІСТЬ (Трилогія, 1851 – 1855) Иртеньев Николенька (Микола Петрович) – головний герой, від імені якого ведеться оповідання. Дворянин, граф. Зі знатного аристократичного прізвища. Образ автобиографичен. У трилогії показується процес внутрішнього росту й становлення особистості Н. , його взаємини з оточуючими людьми й миром, процес збагнення дійсності й самого себе, пошук щиросердечної рівноваги й […]...
- Повісті покійного Івана Петровича Бєлкіна – Станційний доглядач Немає людей найнещасніші станційних доглядачів, бо в усіх своїх неприємностях мандрівні неодмінно звинувачують наглядачів та намагаються на них зігнати свою злість з приводу поганих доріг, нестерпного погоди, кепських коней і тому подібного. А між тим доглядачі – це здебільшого лагідні і безмовні люди, “сущі мученики чотирнадцятого класу, огороджені своїм чином тільки від побоїв, і то […]...
- Повісті покійного Івана Петровича Бєлкіна – Трунар Трунар Адріян Прохоров переїжджає з Басманний вулиці на Никитскую в давно уподобаний будиночок, проте не відчуває радості, так як новизна трохи лякає його. Але незабаром порядок у новому житлі встановлюється, над воротами прикріплюється вивіска, Адріян сідає біля вікна і наказує подати самовар. Розпиваючи чай, він поринув у сумну думу, так як від природи був похмурого […]...
- Наодинці зі “Щоденником” Олександра Петровича Довженка Щоденникові записи, листи – своєрідна кардіограма життєпису Довженка – воєнного кореспондента. На думку Миколи Вінграновського, О. Довженко, як художник слова, розкрився найяскравіше у своїх щоденникових записах, які він розпочав у роки війни і про які ніхто не знав. Своєму “Щоденнику” на той час уже Майстер зі світовою славою довіряв найпотаємніші свої думки. І якби хтось […]...
- ІBAH ПЕТРОВИЧ КОТЛЯРЕВСЬКИЙ (1769-1838) Іван Петрович Котляревський народився 9 вересня (26 серпня за ст. ст.) 1769 року у родині дрібного чиновника полтавського магістрату. У родини було невеличке господарство та кілька сімей кріпаків. (До списку дворян Котляревських було внесено лише 1793 року.) Закінчивши Парафіянську школу 1780 року, майбутній письменник вступає у Полтавську духовну семінарію. Уже там Котляревський між друзями здобуває […]...
- Протиборство Базарова й Павла Петровича Кірсанова у романі І. С. Тургенєва “Батьки й діти” 1. Протистояння Базарова й Упала Петровича. 2. Нігілістичні погляди Базарова. 3. Авторське відношення до героя. З перших сторінок роману І. С. Тургенєва “Батьки й діти”, вірніше з першої зустрічі двох головних героїв Євгенія Базарова й Павла Петровича Кірсанова стає ясно, що світосприймання цих двох людей настільки протилежно, що не може не викликати антипатію друг до […]...
- Роль пісні в п’єсі И. Котляревского “Наталка Полтавка” Пісня, українська пісня… Ти завжди хвилювала мене своєю чарівною мелодійністю, неповторною красою, своєю любов’ю до всього живого. Тому, мені здається, і И. Котляревский уводить пісню у свою п’єсу ” Наталка Полтавка “. Адже що ще може так точно передати настрій, почуття, розсмішити або навіяти смуток, як не вона? Завдяки пісні я краще розумію почуття Наталки […]...
- Проблема щастя в п’єсі І. П. Котляревского “Наталка Полтавка” Назва п’єси Івана Котляревского “Наталка Полтавка” стала крилатим вираженням. Так образно досить часто називають гарних дівчин і сьогодні. У чому ж полягає магічний секрет героїні п’єси? Дуже мало було щасливих людей на землі за всіх часів, а Наталка все-таки таки знайшла своє щастя, хоча їй, звичайно, довелося боротися за нього. І. П. Котляревский уперше в […]...
- “Энеида” И. П. Котляревского енциклопедія українознавства И хоча першоджерелом поеми був Твір Вергілія, все-таки в її основі – сучасне життя, сучасне письменникові дійсність. Зі сторінок поеми виникають перед нами абстрактні троянци, і українці з їхнім національним характером і побутом. Широко відтворюючи громадське життя на Україні в другій половині XVIII – на початку XIX сторіччя, письменник змалював реальну картину перехідного періоду від […]...
- Автопортрет героїні в п’єсі И. Котляревского “Наталка Полтавка” Що найкраще може виразити настрій людини, виявити, що в нього на душі? Звичайно ж, пісня. Тому що тільки вона може заспокоїти у хвилини суму й горя, розвеселити й додати сил. Поетичне народнопесенное сприйняття нашим народом людини й навколишнього світу зародилося під впливом української природи, народних звичаїв і обрядів. Воно є проявом талановитості нашого народу, своєрідності […]...
- Поема “Энеида” И. Котляревского – типові українські характери Де можна найбільше повно знайти значення якогось слова або відомості про якусь історичну подію? Звичайно, в енциклопедії. Отож, поема И. Котляревского “Энеида” увійшла в історію української літератури як теперішня енциклопедія українознавства. Автор зобразив у ній типові українські характери, побут, реальні ситуації й колізії, породжені життям тодішнього суспільства. А головне – це той український дух, той […]...
- Пісні і їхня роль у п’єсі И. П. Котляревского “Наталка Полтавка” “Наталка Полтавка” – перший драматичний Твір нової української літератури. Основним джерелом для написання п’єси було життя українського народу. Сучасні літературознавці затверджують, що ” Наталка Полтавка ” створена на основі теперішнього життєвого факту. Авторові, напевно, були відомі й інші історії, коли дівчин силоміць видавали заміж, і він узагальнив їх. Другим приводом для письменника були український побут, […]...
- Картини народного побуту в поемі “Энеида” И. П. Котляревского Простежити долю Свого народу, ментальность, його життя із властивими йому побутом, віруваннями допомагає нам фольклор, а також художня Література. Саме із цих основних джерел черпаємо ми знання, ту інформацію, що нас цікавить. Ярчайшим виразником самобутності нашого народу в бібліотеці української літератури є поема “Энеида” И. Котляревского. Бурлескно-травестийное добуток, що є переробкою однойменної поеми Вергілія, завдяки […]...
- Чому вчать нас картини пекла й раю в поемі “Энеида” Івана Котляревского У своєї бурлескно-травестийной поемі класик української літератури И. П. Котляревский створив художню картину цілісного миру, подавши її в жартівливому ракурсі. Переспівуючи знамениту “Энеиду” Вергілія, письменник дає відповідь на два основних питання будь-якої релігії: походження людини й життя після смерті. За веселим бурлескним оповіданням про мандри троянцев дуже виразно розкривається тема неподільності способів життя й смерті. […]...
- Поема “Энеида” И. Котляревского – теперішня енциклопедія українознавства “Энеида” Івана Котляревского “гриміла” на всю Україну, слухи про неї дійшли у свій час і до Росії. Вона начебто зосереджувала в собі теперішній український колорит з усіма улюбленими народними звичаями, іграми, танцями, стравами, одягом, зосереджувала, заповнювала й усе поєднувала. “Энеида” стала теперішньою енциклопедією, енциклопедією українознавства. Еней і його друзья-троянци… Не це чи українські козаки-запорожці з […]...
- “Еней був хлопець моторний” (за поемою И. П. Котляревского “Энеида”) Головним героєм поеми став звичайний собі “хлопець моторний” Еней. Якщо Вергілій у своїй поемі “Энеида” за допомогою цього образа хотів підкреслити шляхетне, “божественне” походження римського народу (як відомо, Еней – онук Зевса, син богині Венери), то Котляревский розповів про нього як про українського козака. Еней був хлопець моторний і хлопчик хоч куди козак, Удався на […]...
- Збірник новел Віктора Петровича Астафьєва ” Цар-Риба” Це оповідання про простори великої сибірської ріки, безкрайній тайзі, блакиті й широчіні піднебесся, “нескінченності світобудови й міцності життя”, що “грає” у малій краплі й квітці, що зухвало вийшов назустріч холодним вітрам і чекає сонця Оповідання про такі чудеса природи не може не захопити всякого, кому не далека краса рідного краю, хто відчуває себе частиною природи […]...
- “Станційний доглядач” із циклу “Повести покійного Івана Петровича Белкина” З іншого боку, що стоїть одруження, незважаючи на всі прикрості, пов’язані із пристроєм весілля, не могла не радувати поета, не змушувати тріпотіти й хвилюватися його серце. Творчому натхненню сприяла й пора року – улюблена Пушкіним осінь. Лірика цього періоду як не можна глибше відбиває внутрішній стан поета: радісні, грайливі нотки перемежовуються в ній із тривожними […]...
- Коротка Біографія Івана Котляревського ІВАН КОТЛЯРЕВСЬКИЙ (1769-1838) Іван Петрович Котляревський народився 9 вересня 1769 р. в Полтаві у родині канцеляриста міського магістрату. У 1789 р. Котляревські внесені до списку дворян. Хлопець навчався в Полтавській духовній семінарії, служив у Новоросійській канцелярії в Полтаві, учителював у поміщицьких сім’ях Золотоніського повіту; вивчав фольклор та звичаї народу. Протягом 1796-1808 рр. І. Котляревський перебував […]...
- Искусство в жизни человека Искусство родилось вместе с человеком. Разумным человек стал, когда начал действовать, создавать. Сначала предметы, необходимые для жилья, охоты, хлебопашества. Но разумному человеку недостаточно быть сытым и жить в тепле. Тогда и родилось творчество, которого требовала душа. А это уже и есть искусство. В первую очередь, я думаю, душа самовыражалась в пении, в играх, в рисунках. […]...
- Музыка в жизни людей Два маленьких наушника и любимый плеер с прекрасными композициями способны унести нас в иное пространство, в мир фантазий и полетов, во время гармонии и спокойствия. В чем же сила музыки? Музыка открывает человеку дверь в другой мир. В этом мире можно обойтись без слов – здесь царят звуки. Музыка успокаивает или возбуждает, веселит или заставляет […]...
- Сочинение на тему “Мой образ жизни” Даже не знаю, с чего начать. Каков мой образ жизни? У меня все меняется каждый день. Вчера ел чипсы с колой, не спал до поздней ночи, сидел за компьютером. Встал невыспавшимся, толком ничего не съел. Это определенно нездоровый образ жизни, который рано или поздно меня погубит. Зато на прошлой неделе как-то получилось себя приструнить: завтракал […]...
- Сочинение “Моя цель в жизни” 7 класс Часто говорят о школьниках: “Твоя главная цель и задача – хорошо учиться в школе”. Правда ли это нужная цель? Наша жизнь представляет собой большое количество принятых решений. Но очень важно, чтобы все решения принимались в соответствии с определенной целью. В противном случае, человек никогда не сможет добиться нужного результата. Цель – это та конечная остановка […]...
- Сочинение “Интересная история из жизни” Я расскажу вам забавную историю, которая случилась с моей двоюродной сестрой Эллой. Она очень хотела домашнее животное. Но родители отказались дарить его ей. Мама с папой сказали, что собаку негде держать в маленькой квартире. От хомяка будет много мусора, а кот будет точить когти о мебель. Сестра, конечно, расстроилась. Стояла зима. Однажды вечером Элла услышала […]...
- Сочинение “Юмористический случай из жизни” Юмор – одна из неотъемлемых частей нашей жизни. С его помощью мы не только продлеваем себе жизнь, но также защищаемся от различных негативных событий. Помимо этого, наличие (и, наоборот, отсутствие) у человека чувства юмора говорит о его личностно-социальном развитии и уровне образованности. Ведь очевидно, что правильная реакция на смешные ситуации сближает людей, помогает сгладить неприятную […]...
- КНИГА И ЧТЕНИЕ В НАШЕЙ ЖИЗНИ КНИГА И ЧТЕНИЕ В НАШЕЙ ЖИЗНИ Образование человека есть путешествие… Это есть путешествие в стране духа, в ми ре человеческой культуры… Сергей Гессен, российский философ и педагог Книги – корабли мысли, странствующие по волнам времени и бережно несущие свой драгоценный груз от поколения к поколению, Фрэнсис Бэкон (1561-1626), английский философ Добрая книга – как всхожее […]...
- Киев в жизни и творчестве М. А. Булгакова Место, где родился человек, – это самое дорогое для него. Будь это город, село или деревня, оно навсегда останется в сердце человека. Ведь это маленькая родина, где прошли самые счастливые дни жизни. Всегда с любовью и нежностью мы вспоминаем этот милый сердцу уголок. Узы, связывающие человека с родиной, могут лишь ослабевать, но они никогда не […]...