Самійленко Володимир – Біографія
Самійленко Володимир Іванович ( 22 січня (3 лютого) 1864, с. Великі Сорочинці Миргородського повіту на Полтавщині – 12 серпня 1925,Боярка) – український поет-лірик, сатирик, драматург і перекладач.
Його батьком був поміщик Іван Лисевич, а мати – колишня кріпачка Олександра Самійленко. Початкову освіту майбутній письменник здобув у дяка, згодом у Миргородській початковій школі. В 1875 році Володимир вступив до Полтавської гімназії, яку закінчив у 1884 році.
Навчання
З 1884 року до 1890 року вчився на історико-філологічному факультеті Київського
Належав разом з І. Липою, М. Міхновським та іними до “Братства Тарасівців”.
У Києві, навчаючись в університеті, зблизився з літературним гуртком “Плеяда”, де активно працювали Леся Українка, її брат Михайло Обачний, Євген Тимченко та інші; гуртком опікувалися Микола Лисенко, Олена Пчілка й Михайло Старицький.
Перші поезії
Спробувавши ще за студентських років видати свої поезії окремою книжкою, Самійленко зіткнувся з царською цензурою, яка з двадцяти восьми віршів заборонила одинадцять; відтоді він сам уже не компонував збірок. Почав друкувати вірші у львівській “Зорі”, з 1886 р. і пізніше друкував свої твори в альманахах “Складка”, “Ватра”, у журналах “Правда” і “Літературно-науковий вістник” (“ЛНВ”).
Після закінчення навчання Самійленко працював у Києві, Катеринославі й Миргороді. Терпів постійні матеріальні нестатки. Перша збірка “З поезій Володимира Самійленка” вийшла в Києві 1890 року. Потрапив на телеграф, де й прослужив “чиновником V разряда” бл.
2 років. З березня 1893 року переїхав до Чернігова на посаду секретаря редакції “Земского сборника”.
З 1905 року в Києві в редакціях газет “Громадська думка”, “Рада”, “Шершень” та Ідо. Врешті склав іспит на нотаріуса і відкрив нотаріальну контору в містечку добрянка на Чернігівщині, де й працював до 1917 року.
У 1906 році Іван Франко з Михайлом Мочульським самі зібрали друковані й недруковані вірші поета з 1884-1906 рр, і видали їх у Львові за його власним прізвищем під заголовком “Україні” з передмовою Франка. Своєю назвою збірка наголошувала на основній творчій темі Самійленка. Все, що він писав, присвячувалося рідній країні, яку поет любив святою й нездоланною любов’ю.
Українська Народна Республіка
За української державності служив у міністерствах освіти і фінансів, а в 1920 р. емігрував з урядом УНР до Галичини, окупованої Польщею. Жив у нестатках, хронічно хворів, у цей час померли його обидві дочки. Незакінчена поема “Гея” надрукована частково в “ЛНВ” 1922 року.
В еміграції Самійленко прагне повернутися на Україну, і дістає на це дозвіл в 1924 році.
Повернувшись до Києва, Самійленко працював редактором у видавництві художньої літератури. Та здоров’я поета було підірване роками поневірянь, матеріальною скрутою. 12 серпня 1925 року його не стало.
Похований Володимир Іванович Самійленко в Боярці під Києвом.
Творчість
Володимир Самійленко був більше знаний серед друзів і в літературі під псевдонімом Сивенький. Поетична спадщина Самійленка включає ліричні і сатиричні вірші, переклади творів з зарубіжної класики.
Почуття любові до України звучать у віршах циклу “Україні”, “Веселка”.
У низці віршів В. Самійленко торкається традиційної теми ролі митця, мистецтва в суспільному житті: “Пісня”, “Елегії”, “Орел”, “Не вмре поезія”, “На роковини смерті Шевченка”, “26 лютого”, цикл “Вінок Тарасові Шевченку, 26 лютого”. Роль Шевченка у розвитку української мови поет розкрив у поезії”Українська мова (Пам’яті Т. Г. Шевченка)”, що стала широко відомим хрестоматійним твором.
Самійленко визначився як поет сатирик з засудженням ура-патріотизму, самодержавства, продажності, графоманії: “На печі” (1898), “Собаки”, “Ельдорадо”(1886), “Як то весело жить на Вкраїні” (1886), “Мудрий кравець” (1905), “Невдячний кінь” (1906), “дума-цяця”, “Міністерська пісня”, “Новий лад”.
Автор драматичних творів “драма без горілки” (1895), “дядькова хвороба” (1896), “Маруся Чураївна” (1896), “У Гайхан-Бея” (1917).
Самійленко перекладав “Іліаду” Гомера, “Божественну комедію” данте, п’єси Мольєра, Б. Трістана, Бомарше, А. Франса, вірші Беранже, Байрона, твори О. Пушкіна і В. Жуковського, І. Нікітіна і М. Гоголя.
Пейзажна та інтимна лірика Самійленка – це цикли віршів “Весна”, “Сонети”, “Її в дорогу виряджали”. “Вечірня пісня” поета, покладена на музику Кирила Стеценком, стала народною піснею.
Іван Франко сказав про Самійленка:
“Він українець, свідомий українець, усею душею відданий своїй країні та своєму народові,- і се в Росії тип поки що свіжий, тип, можна сказати, будущини. От тим то він такий дорогий і любий кожному українському серцю, такий саморідний та національний – не штучний, а немов так готовий уже виріс із рідного грунту. Він живо відчуває всі зневаги і всі – на жаль, такі нечисленні – радощі рідного народу”.
“Вибрані твори” Самійленка з його автобіографією були видані в Києві в 1926 році і “Твори у двох томах” (1958).
(1 votes, average: 5.00 out of 5)