Свавілля чиновників у байках Євгена Гребінки
Літературну славу Гребінці принесли байки. У процесі становлення нової української літератури, коли ще тільки визначалися шляхи її розвитку і точилася боротьба за розширення її тематичних обріїв, значну роль відіграла байка – витвір поетичної фантазії народу. На Украпи вже існувала певна байкарська традиція. Байка широко побутувала в XVІІ-XVІІІ столітті, наводилася в курсах риторик і поетик, включалася до перекладних збірників.
Здобутки цього жанру підсумував Григорій Сковорода в “Байках Харківських”, писаних “гарною, подекуди
Він йшов шляхом, прокладеним у російській літературі Криловим, але йшов досить самостійно, надавав своїм байкам українського колориту, відображав світогляд українського селянина.
Своїм корінням байки Гребінки сягають у народну творчість, у якій знайшли вираження одвічні думи, прагнення та сподівання трудового люду. Саме тому в них поставали соціальні суперечності
Гребінка критикував несправедливих суддів, панів, чиновників та кругову поруку серед них, Запозичивціи’тему в одній з найкращих байок Крилева, Гребінка знайшов цілком оригінальне її втілення в байці “Ведмежий суд”. Викриваючи судові порядки тогочасної країни як поширене явище, продажність суду і суддів, байкар показує, як спритні хижаки розтерзують беззахисного трудівника, уособленого в образі Вола. Лисичка вчиняє позов проти Вола, звинувачує його в тому, що “пив, як мошенник, брагу, їв сіно, і овес, і сіль”.
Не виключена попередня змова Лисички з суддями, оскільки Віл не вчинив нічого злочинного і не пішов проти своєї природи, але облудний донос давав можливість судді Ведмедю та Вовкам-підсудкам “його по-своєму судить”. Судді, може, могли б ще зрозуміти, коли б Віл, як і вони, “їв собі м’ясиво”, але те, що він “сіно їв” та “пив брагу”, до того ж “на панській винниці”, дало підстави без зайвих клопотів його негайно засудити:
Понеже Віл признався попелястий, Що він їв сіно, сіль, овес і всякі сласті, Так за такі гріхи його четвертувать і м’ясо розідрать суддям на рівні часті, Лисичці ж ратиці оддать. Зовні законність начебто дотримано: і суддя є, й підсудки, і слідство велося “трохи не цілі сутки”, і вирок написано за всіма вимогами, але з байки добре видно, що торжествує не істина й справедливість, а вигода сильніших, вдасть імущих, які вершать суд “по-своєму”. У цій чудовій своєю дотепністю і виразністю байці постає яскрава картина судового свавілля – від повної безправності невинного підсудного і до типового факту, що донощику Лисиці, яка спровокувала “справу”, теж перепадає дещиця з панського столу – ратиці.
Критика суду й судових чиновників має місце і в інших байках Гребінки – “Мірошник”, “Зозуля та Снігур” тощо. Так, у байці “Рибалка” він досить красномовно говорить про прямий зв’язок несправедливості панів, судової сваволі і грабіжництва чиновників, що становлять окремі ланки одного ланцюга.
Євген Гребінка розвинув у своїх байках народно-сатиричні традиції, творчо сприйняв досвід Сковороди, Котляревського, Гулака-Артемовського і підніс байку до нового, вищого рівня, що мало велике значення для розвитку української літературної мови та літератури на шляхах до реалізму і народності, він зайняв, за визначенням Івана Франка, “перше місце в нашому письменстві”.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)