Трагедія закоханого серця в ліричній драмі Івана Франка “Зів’яле листя”

З невимовного болю Франкової душі постала збірка “Зів’яле листя”. А тому й пісні в ній – “то голосні ридання”, “підстрелені пташки”, зойки враженого серця. Під тягарем життєвих обставин поет втомився, знесилився, почувався “зраненим звіром”, що тікає в нетрі, щоб у своєму барлогу вмирати. Любовна драма надломила його морально, надірвала душу, переповнила все його єство нестерпною мукою.

Тричі йому “являлася любов”, тричі “в руці від раю ключ держала” і тричі поет втрачав надію на щастя. Нерозділене кохання

залишило по собі “невтишиму тоску”, засипавши снігом сподіване: “Замерзли в серці мрії молодечі, ілюзії криниця пересохла”. Іван Франко знесилився, відчув неймовірну втому і пекучий біль, з якого й постали оті “ридання голосні” – пісні. “Є в “Зів’ялому листі”, – пише Дмитро Павличко, – речі такої красоти і глибинності, що їх сміливо можна віднести до найгеніальніших творів світової любовної лірики”. Рядки Франкової поезії нас просто чарують: Як почуєш вночі край свойого вікна, Що щось плаче і хлипає важко, Не тривожся зовсім, не збавляй собі сна, Не дивися в той бік, моя пташко!
Се не та сирота, що без мами блука, Не голодний жебрак, моя зірко; Се розпука моя, невтишима тоска, Се любов моя плаче так гірко.

Франко створив у збірці “Зів’яле листя” узагальнений і абстрактний образ жінки. Він то підіймає її до неба, то кидає на дно. Одна “лілея біла”, “мов метелик”, “невинна, як дитина”; друга – “гордая княгиня”, “тиха та сумна”, “мов святиня”; третя – “женщина чи звір”, “сфінкс”, “мара”, “з гострими кігтями”. А ми бачимо одну: сила майстерності Франкової така, що перед нами не три особи, а три силуети однієї і тієї ж жіночої постаті, три грані одного кристала. В одному образі, як в усмішці Джоконди, безліч відтінків гордості й гіркоти, непорочності й розуму, стриманої одержимості й прихованої іронії.

Збірка “Зів’яле листя” цікава тим, що в ній відображені любовні страждання непересічної, могутньої духом людини. Ліричний герой збірки, можливо, найскладніша постать у всій Франковій поезії. Це жива, багатюща, палка й глибинна натура. Франко малює любов як діяння, як найвищий витвір душі.

Його любов до жінки – велична, всеохоплююча, правдива.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Трагедія закоханого серця в ліричній драмі Івана Франка “Зів’яле листя”