“Тричі мені являлася любов…” (автобіографізм збірки Франка “Зів’яле листя”)
Дослідники вважають, що в житті Франка було три жінки, яких він кохав: Ольга Рошкевич, Юзефа Дзвонковська, і Целіна ЗиГмунтовська, але якій же саме жінці поет присвятив свою неперевершену за художньою вартістю ліричну збірку “Зів’яле листя”? Сам поет скаже про це у вірші “Тричі мені являлася любов…”.
В нього було три кохання, три жінки: “Одна несміла, як лілея біла…”, “Явилась друга – гордая княгиня…”, “Явилась третя… – і очам приємно…”. Та чи три це жінки або, може, одна, кохання до якої поет проніс
Припустимо, що “лілеєю” була Ольга Рошкевич, бо для Франка вона “була першою жінкою, яку він глибоко покохав і їй присвятив багато своїх поезій”. Нещастя їхнього кохання полягало в тому, що батько Ольги Михайло Рошкевич спочатку погоджувався на одруження Ольги з Іваном, але після арешту Франка він заборонив дочці мати будь-які зв’язки з арештантом.
Ольга мала сильний характер і не хотіла розривати відносини з Франком, проте обставини вимагали того, щоб вона одружилася з Володимиром Озаркевичем – братом майбутньої письменниці Наталії Кобринської. “Володимир теж кохав
В 1880 році Франка заарештували в друге і Ольга винить себе в цьому, бо, якби він не приїхав до неї, можливо, все було б інакше.
Після арешту Ольга і Франко зустрічалися, але вони поступово починають віддалятися одне від одного. Ольгу засмоктує болото щоденщини, вона відходить від активного громадянського і літературного життя і у 1898 році Франко написав А. Ю. Кримському: “Наша любов тяглася 10 літ”. Тобто з 1874 р, по 1884 р.
Одруження Франка Ольга сприйняла боляче, але не відвернулася від нього, а навпаки привітала. Звичайно, що писати вона йому стала рідше, і її листи були більш ділового плану.
У 1912 р. помер чоловік Ольги, і вона їде до своєї сестри Михайлини. Коли Ольга жила у Львові, вона уникала зустрічей з Франком, хоча він хотів її бачити.
Перед смертю Франко переказував, щоб Ольга прийшла до нього попрощатись, благав її. Вона вислухала Михайлину, що передавала його прохання, з очей її потекли сльози, але вона сказала: “Ні”.
Чи дійсно Ольга не хотіла бачити Франка або вона настільки його кохала, що просто не могла уявити собі, не хотіла розуміти те, що єдина людина, яку вона, обожнювала, помирає. Або чи дійсно вона не хотіла бачити Франка, коли жила у Львові? Мабуть, просто розуміла, що у нього є дружина, тому не дозволила собі стати між ними.
Ми розуміємо, що Ольга була досить сильною жінкою, жінкою дійсно прекрасною. Франко присвятив їй небагато творів, але біль за нею, біль за втраченим коханням став поштовхом до створення його лірики, а головне, скропив кожну поезію “Зів’ялого листя”. “Я кажу вам по совісті, що я любив її, як тільки я спосібний любити”, – признавався він Михайлу Павлику.
Він любив її, він боровся за своє кохання. Любив її не десять років, як переконував Кримського. Він любив її все життя, а, коли втратив, шукав Ольгу в інших жінках.
Гордою княгинею стала для Франка Юзефа Дзвонковська. Юзефа була дуже вродливою жінкою і багато хлопців закохувалися в неї, однак вона нікому не відповідала взаємністю, хоч з усіма була привітна і добра. Всі вважали, що це відбувалося із-за того, що вона була “високого походження”.
На Франка Юзефа справила сильне враження, він закохався в неї і вирішив, що після Ольги Рошкевич Юзефа саме та жінка, яка може бути його дружиною. Але мати Юзефи відмовила Франку.
Ольга підтримувала Франка і казала, що він ще знайде достойну його любові дівчину, але він сприймав її слова як насміх, бо про яке щастя, про яку любов можна говорити, коли втративши її, Ольгу, він втратив всю надію на любов будь-якої жінки.
Відмова Юзефи прикро образила Франка, лише потім він довідався, що Дзвонковська була хвора на туберкульоз. Рано чи пізно вона мала померти, тому вона не могла стати його дружиною. Відмовляла Юзефа і всім іншим, але лише Франкові відкрила істину причину.
Юзефа Дзвонковська стала народною вчителькою, але прожити їй судилося всього 30 років (21.10.1862 – 5.05.1892).
З огляду на це, ми можемо сказати лише про те, що все одно Франко кохає Ольгу, проте вважає, що може підшукати їй заміну. Навряд чи між Франком і Юзефою було саме кохання, адже вона була хвора, тому не кохала нікого, казала, що кохання не для неї, а він просто жалів і її, і себе.
Але хто знає, адже кохання у людини може бути одне, проте закохуватись вона може в різних людей. Так і у Франка, бо письменники не можуть писати вірші не закохуючись, вони повинні знаходитися в цьому процесі постійно, вони повинні переживати, відчувати, і – писати.
Але підемо далі і з’ясуємо хто ж була ця третя, на яку так “приємно дивитися”.
“Фатальним для мене було те, що вже листуючись з моєю теперішньою жінкою, я здалеку пізнав одну панночку польку і закохався в неї. Отся любов перемучила мене дальших 10 літ, під її впливом були мої писання “Маніпулянтка”, “Зів’яле листя”, дві п’єски в “Ізмарагді” і ненадрукована повість”, – писав Франко до того ж А. Ю. Кримського.
Таке враження, що Франко намагається розбити своє кохання на якісь періоди, проміжок яких 10 літ. Не будемо забувати про те, що Франко писав, ніби і кохання до Ольги у нього було лише протягом десятьох років, а з’ясувалося, що і перед смертю її персона не давала йому спокою.
Так хто ж була ця третя жінка? її ім’я – Целіна ЗиГмунтовська. Вона працювала на пошті, потім вийшла заміж за поліцейського комісара, мала з ним двоє дітей і швидко овдовіла. Син Едісь загинув на фронті.
Байдужість Целіни до Франка була вражаюча: вона навіть не читала і не мала наміру читати “Зів’яле листя”. Коли потім Целіну ЗиГмунтовську запитували, чому вона не відповіла взаємністю Франку, вона відверто, спокійно, не придумуючи різних причин, відповіла, що він їй просто не подобався, був рудий, а їй подобались брюнети.
Целіна твердила, що Франко буквально її переслідував. Вона йде з роботи, а він слідом; вона зупиниться, – зупиниться і він. То тривало місяцями. Потім він зник.
Аж одного дня знову з’явивс я на пошті в супроводі якоїсь гарної брюнетки. То була дружина Франка. Тоді Целіна полегшено зітхнула: нарешті буде мати спокій.
На початку 1890 р. Целіна виїхала зі Львова, її тітка померла.
Франко знав про це і в його записнику з’являється вірш “Похорон пані А. Г.”, який увійшов в перший жмуток “Зів’ялого листя”. Вірш “В Перемишлі, де Сян пливе зелений” Франко написав під впливом того, що Целіна жила у Перемишлі, і він декілька разів приїжджав туди…
В останні дні життя, тобто травень 1916, не писав Франко майже нічого, бо права рука була паралізована, ліва теж відмовлялася працювати. Іван Якович ходив по своїй бібліотеці, читав біблію по-грецьки і по-латині, застановлявся над Мойсеєм, над Христом і християнською філософією; згадував св. Варнаву й Івана з Дамаску. Деякі незакінчені вірші казав при своїх очах спалити, деякі відкладав і придумував як докінчити…
Доволі часто приходила в той час Целіна ЗиГмунтовська, вона була віруючою католичкою і намовляла поета до сповіді. Він сказав тоді голосно і рішучо: “Я без гріхів, спокійно можу вмирати, бо маю найчистішу совість зі всіх борців за волю, правду…”.
24 травня православний піп ствердив, що Франко атеїст. Поет не хотів, щоб його перетворювали на католика, не хотів, щоб на його похороні співали і молилися, хотів щоб запросили молодих людей. Сказав, щоб передали людям, що найулюбленішою його молитвою були такі слова: “Люблю Україну, люблю її поневолений катами народ”.
Отож, можемо припустити, що збірка “Зів’яле листя” була автобіографічною, бо факти з життя Франка неодноразово вплітаються в поезії. Але кому ж вона присвячена? Ми схильні вважати, що лірична збірка поезій І. Франка присвячена Ользі – єдиній, чистій, першій і останній любові, але іноді здається, що збірка не присвячена жодній з жінок, вона є одою нещасливому коханню, яке огортало душу поета протягом багатьох років.
(2 votes, average: 5.00 out of 5)