Твір на тему: Свято Івана Купала (1 варіант)
Історія нашого народу дуже давня. Наших пращурів оточувала сувора природа, що наводила часом жах: бурі та грози, повені та засухи, спека та морози постійно загрожували їм. Незрозумілі явища і звичайне пробудження природи навесні – все це здавалося справжнім чудом.
Мало знаючи про навколишній світ, люди намагалися пояснити все впливом магічних сил. Так, у багатьох слов’янських племен виникла уява про богів та духів, яким підвладне все у світі і від яких залежить життя людини.
Купало – бог земних плодів, родючості, врожаю і добробуту.
А у давніх слов’ян Дажбог – бог Сонця – був найшановнішим серед інших святих. Вважалось, Що він подарував життя усьому Живому. Отже, свято Купала символізувало найвищий культ – культ Сонця.
Чому в назві звучить ще ім’я Іван? Коли було прийняте християнство, це свято християнізували, приєднавши до нього свято Різдва Святого пророка Предтечі й Хрестителя Господнього Івана. Так і з’явилась подвійна назва Іван Купала.
Що ж відбувалось на це
Вогонь обов’язково розпалювався недалеко від води – річки чи ставка.
Це свято має ще два дійових персонажі, крім вогню і води, – власне Купало та Марена (Кострома чи Мара в інших народів). Напередодні свята дівчата робили опудало – Марену, а хлопці заготовляли хмиз для вогнища. Спочатку за Марену правила велика гілка, зодягнена в лахміття. Потім її стали робити з соломи, одягали, наче живу людину.
Кругом неї дівчата водили хороводи, співаючи пісень. Хлопці одбирали її, приспівуючи жартівливих пісень.
Вранці всі дружно йшли топити Марену, а дівчата пускали віночки на воду. Робили їх ще вдень, но два – собі та судженому. Запалювали свічки на вінках та пускали їх у воду. Якщо пливуть вінки у парі – цього року поберуться, коли врозтіч – не судилося взяти шлюб.
Хлопці дивились на це дійство звіддаля, могли кидати непомітно камінці, щоб віночки спарувались, вінками з квітів прикрашали дахи хат, хліви, щоб відвадити злих духів. На купалівське свято сходилося все село – і діти, і дорослі, більшість людей намагалися не спати. В цю ніч діялися всілякі дива: в лісі цвіла папороть, яку стерегли лісові духи. Вважалося, кому пощастить знайти і зірвати чар-квітку, переборюючи найнеймовірніші жахи, той знайде скарб, а хто доторкнеться до неї – матиме чарівну силу.
Дівчата ходили в ліс за чудодійним тирлич-зіллям, яке вважалось “чарівним зелом кохання”.
Спочатку юнаки, а потім, коли вогнище трохи прогорить, і дівчата плигали через нього. Якщо вдало перестрибнуть – поберуться й щасливо проживуть все життя. Через вогнище стрибали й чоловіки з молодицями.
Діти теж розпалювали собі вогнище або плигали через купу кропиви.
Люди вірили, що на Іванівську ніч з’являються злі й добрі духи. Особливо активними стають відьми: вони збираються на свій шабаш на Лису гору біля Києва. Тому в цю ніч намагалися не згадувати злих істот, аби не накликати їх.
А хто не спав всю ніч, міг зустрітися з Ладом – опікуном господарства і роду.
Наші предки вірили, що в купальську ніч дерева переходять з одного місця на інше, звірі й рослини розмовляють між собою. Усяке зілля набирається цілющої сили, тому його ходили збирати знахарі для ліків. Дівчата прив’язували до поперека зубок часнику, а під піхву – полин, щоб відстрашити злі сили.
Купальська ніч, ніч на Івана Купала, є найдавнішим святом і символізує єднання людини з природою, опоетизовує й возвеличує побут, освячує почуття молодих сердець, живить сподіванками на краще майбутнє.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)