Творчість Михайла Зощенко


Творчість Михайла Зощенко – самобутнє явище в російській радянській літературі. Письменник по-своєму побачив деякі характерні процеси сучасної йому дійсності, вивів під сліпуче світло сатири галерею персонажів, що породили загальне поняття “зощенковский герой”. Перебуваючи в джерел радянської сатирико-гумористичної прози, він виступив творцем оригінальної комічної новели, що продовжила в нових історичних умовах традиції Гоголя, Лєскова, раннього Чехова. Нарешті, Зощенко створив свій, зовсім неповторний художній стиль. Біля чотирьох

десятиліть присвятив Зощенко вітчизняній літературі.

Письменник пройшов складний і важкий шлях шукань. У його творчості можна виділити три основних етапи

Перший доводиться на 20-і роки – період розквіту таланта письменника, що вигострював перо викривача суспільних пороків у таких популярних сатиричних журналах тієї пори, як “Бегемот”, “Бузотер”, “Червоний ворон”, “Ревізор”, “Дивак”, “Смехач”. У цей час відбувається становлення й кристалізація зощенковской новели й повести. В 30-і роки Зощенко працює переважно в області великих прозаїчних і драматичних жанрів, шукає

шляхи до “оптимістичної сатири” (“Повернута молодість” – 1933, ” Історія одного життя” – 1934 і “Блакитна книга” – 1935). Мистецтво Зощенко-новеллиста також перетерплює в ці роки значні зміни (цикл дитячих оповідань і оповідань для дітей про Леніна). Заключний період доводиться на військові й післявоєнні роки.

Михайло Михайлович Зощенко народився в 1895 році. Після закінчення гімназії вчився на юридичному факультеті Петербурзького університету

Не завершивши навчання, пішов в 1915 році добровольцем у діючу армію, щоб, як згадував він згодом, “з достоїнством умерти за свою країну, за свою батьківщину”. Після Лютневої революції демобілізований через хворобу командир батальйону Зощенко (“Я брав участь у багатьох боях, був поранений, отруєний газами. Зіпсував серце…”) служив комендантом Головного поштамту в Петрограді. У тривожні дні настання Юденича на Петроград Зощенко – ад’ютант полку сільської бідноти.

Роки двох війн і революцій (1914-1921) – період інтенсивного духовного росту майбутнього письменника, становлення його литературно-эстетических переконань. Цивільне й моральне формування Зощенко як гумориста й сатирика, художника значної суспільної Теми доводиться на пооктябрьский період. У літературній спадщині, що стояло освоїти й критично переробити радянській сатирі, в 20-і роки виділяються три основні лінії

По-перше, фольклорно-сказовая, що йде від раешника, анекдоту, народної легенди, сатиричної казки; по-друге, класична (від Гоголя до Чехова); і, нарешті, сатирична. У творчості більшості великих письменників-сатириків тієї пори кожна із цих тенденцій може бути простежена досить чітко. Що стосується М. Зощенко, то він, розробляючи оригінальну форму власного оповідання, черпав із всіх цих джерел, хоча найбільш близької була для нього гоголевско-чеховская традиція.

На 20-і роки доводиться розквіт основних жанрових різновидів у творчості письменника: сатиричного оповідання, комічної новели й сатирико-гумористичної повісті. Уже на самому початку 20-х років письменник створює ряд добутків, що одержали високу оцінку М. Горького. Опубліковані в 1922 році “Оповідання Назара Ілліча пана Синебрюхова” залучили загальна увага

На тлі новелістики того років різко виділилася фігура героя-сказчика, тертої, колишньої людини Назара Ілліча Синебрюхова, що пройшло фронт і чимало побачив на світі. М. Зощенко шукає й знаходить своєрідну інтонацію, у якій сплавилися воєдино лірико-іронічний початок і інтимно-довірча нотка, що усуває всяку перешкоду між оповідачем і слухачем

В “Оповіданнях Синебрюхова” багато чого говорить про велику культуру комічної розповіді, який досяг письменник уже на ранній стадії своєї творчості: “Був у мене задушевний приятель. Жахливо освічена людина, прямо скажу – обдарований якостями. Їздив він по різних іноземних державах у чині камендинера, розумів він навіть, може, по-французькому й скроні іноземні пив, а був такий же, як і не я, однаково – рядовий гвардієць піхотного полку”. Часом оповідання досить мистецьки будується по типі відомої нісенітниці, що починається зі слів “ішла висока людина низенького росту”.

Такого роду плутанини створюють певний комічний ефект. Правда, поки він не має тієї виразної сатиричної спрямованості, яку придбає пізніше.

В “Оповіданнях Синебрюхова” виникають такі надовго залишалися в пам’яті читача специфічно зощенковские звороти комічного мовлення, як “начебто раптом атмосферою на мене пахнуло”, “оберут як липку й кинуть за свої люб’язні, дарма що свої рідні родичі”, “підпоручик нічого собі, але сволота”, “порушує безладдя” і т. п. Згодом подібного типу стилістична гра, але вже з незрівнянно більше гострим соціальним змістом, виявиться в мовленнях інших героїв – Семена Семеновича Курочкина й Гаврилича, від імені яких велося оповідання в ряді найбільш популярних комічних новел Зощенко першої половини 20-х років

Добутку, створені письменником в 20-і роки, були засновані на конкретних і досить злободенних фактах, почерпнутих або з безпосередніх спостережень, або із численних читацьких листів. Тематика їх строката й різноманітна: безладдя на транспорті й у гуртожитках, гримаси непу й гримаси побуту, цвіль міщанства й обивательщини, пихате помпадурство й сланке лакейство й багато чого, багато чого іншого. Часто оповідання будується у формі невимушеної бесіди із читачем, а порию, коли недоліки здобували особливо волаючий характер, у голосі автора звучали відверто публіцистичні ноти.

У циклі сатиричних новел М. Зощенко зло висміював цинічно-розважливих або сентиментально-замислених добувачів індивідуального щастя, інтелігентних негідників і хамів, показував у щирому світлі вульгарних і нікчемних людей, готових на шляху до влаштування особистого благополуччя розтоптати все подлинно людське (“Матренища”, “Гримаса непу”, “Дама із квітами”, “Нянька”, “Шлюб з розрахунку”). У сатиричних оповіданнях Зощенко відсутні ефектні прийоми заострения авторської думки

Вони, як правило, позбавлені й острокомедийной інтриги. М. Зощенко виступав тут викривачем духовної окуровщини, сатириком вдач. Він обрав об’єктом аналізу міщанина-власника – накопичувача й користолюбця, що із прямого політичного супротивника став супротивником у сфері моралі, розсадником вульгарності. Коло діючих у сатиричних творах Зощенко осіб гранично звужений, немає образа юрби, маси, зримо або незримо присутнього в гумористичних новелах.

Темп розвитку сюжету вповільнений, персонажі позбавлені того динамізму, що відрізняє героїв інших добутків письменника. Герої цих оповідань менш грубі й неотесани, чим у гумористичні новелах

Принципове значення для характеристики внеску М. Зощенко в сатирико-гумористичну літературу мають горьковские оцінки. М. Горький уважно стежив за розвитком таланта художника, підказував теми деяких добутків, незмінно підтримував його пошуки в нових жанрах і напрямках. Так, наприклад, М. Горький побачив “сховану значущість” повести “Бузок цвіте”, енергійно підтримав новаторську книгу “Листів до письменника”, коротко проаналізував “Блакитну книгу”, спеціально відзначивши: “У цій роботі своєрідний талант ваш виявлений ще більш упевнено й світле, чим у колишні.

Оригінальність книги, імовірно, не відразу буде оцінена так високо, як вона заслуговує, але це не повинне бентежити вас”.

Особливо високо цінував М. Горький комичевское мистецтво письменника: “Дані сатирика у вас – у наявності, почуття іронії дуже гостре, і лірика супроводжує його вкрай оригінально. Такого співвідношення іронії й лірики я не знаю в літературі ні в кого”. Твору Зощенко мали велике значення не тільки для розвитку сатирико-гумористичної літератури в 20-30-і роки.

Його творчість стала значним суспільним явищем, моральний авторитет сатири і її роль у социальнонравственном вихованні завдяки Зощенко надзвичайно зросли. Михайло Зощенко зумів передати своєрідність” натури людини перехідного часу, надзвичайно яскраво, те в сумно-іронічному, то в лірико-гумористичному висвітлення, показав, як відбувається історичне ламання його характеру. Прокладаючи свою стежку, він показував приклад многим молодим письменникам, що пробують свої сили в складному й важкому мистецтві викриття сміхом


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Творчість Михайла Зощенко