Як ви оцінюєте традицію вести родовід?
Те, що традиція вести родоводи древа, як і просто поважати пам’ять роду свого, була начисто знищена й забута в радянські часи, уважаю теперішньою національною трагедією. Зрештою, нічого дивного в тім забутті ні, тому що хіба могли “куховарки діти”, недоучені авантюристи, непоправні люмпени пам’ятати свій родовід, якщо часто не знали навіть батька й неньки. Та заздра ненависть до щасливих сімей поступово переносилася й на цілі нації, які вміли зберегти почуття єдності, достоїнства й здорової гордості за своє минуле, а з ними – і віри
Родовідне древо – це діалог поколінь. Воно, як і звичайне дерево, живе й може давати пишні кольори нащадків, але може й засохнути від їхньої байдужості до своїх Корінь. Думаючи про своє родовідне древо, переживаю подвійне відчуття: хочу знати про нього якнайбільше й мучуся від того, що втратив мій рід своїх корінь.
Прикро, що не можу похвалитися видатними предками – композиторами, письменниками, артистами, ученими, але не було серед них, думаю, ледарів і гуляк. У своїх мріях-снах часто спілкуюся з уявними родичами минулих сторіч, дуже схожими на улюблених героїв художніх творів. Часто, гнаний спрагою
Не сумніваюся, що зумію відродити або почати заново своє генеалогічне древо, буду харчувати його власними добрими справами й просто чесним життям. Мрію про тім часі, коли вся Україна стане єдиною сім’єю з багатому родоводу
“Життя прожити – не поле перейти”, – затверджує народна мудрість. А найважливіша справа кожної людини на землі – залишити собі гідну заміну. Наші батьки хочуть бачити своїх нащадків щасливими.
Але дуже часто ототожнюють щастя із задоволенням примітивних матеріальних потреб. Так і народжується безглуздість: злочинні винагороди за навчання або – що страшнее – добрі вчинки. Таким способом батьки відкуповуються від дітей гарними іграшками за власну байдужість, невміння бути для них гідним прикладом… І ще більше відчужують від себе дітей.
Страшні перспективи в тих підлітків, які виховуються в сім’ях, де панує культ кулака, лементу, відсутності взаємоповаги й страху. Чи навряд можна обійтися без покарань взагалі, але перетворювати їх у єдине “зброю” виховання просто жорстоко.
Сімейне виховання, на мою думку, повинне будуватися так, щоб дитина відчувала себе в ньому повноправним учасником. Він повинен знати сімейні проблеми, а іноді, у силу свіжості свого мислення, навіть підказати цікавий спосіб їхнього рішення. Батьки ж повинні переживати не тільки за кількість позитивних оцінок у табелі, а, насамперед, піклуватися про щиросердечний стан дитини, жити його інтересами, знати його друзів. Між старшим і молодшим поколіннями в сім’ї повинні панувати повна довіра й взаємоповага. Тільки за таких умов душу батьків і вони самі будуть авторитетними для дітей.
Тільки в таких сім’ях молоде покоління здорово не тільки фізично, але й морально. А де здорова сім’я – там здорова держава!
(1 votes, average: 5.00 out of 5)