ЗНО – Микола Куліш – Література XX ст
Література XX ст.
Микола Гурович Куліш – драматург із світовою славою. Для українського театру він створив цілісну трагедійну форму, увів новітні жанри гумору і сатири, збагатив арсенал зображувально-виражальних засобів. У його творах – увесь спектр людських взаємин, позначений гуманістичним пафосом, намаганням говорити про загальнолюдські питання.
Наскрізний конфлікт драматургії М. Куліша – людина і час, складні колізії епохи. Увага драматурга зосереджена на трагічності чи трагікомічності існування штучно створеної радянської
М. Куліш переконаний: немає на світі таких ідей, які б дорівнялися вартості людського життя.
(1929 р. – видана окремою книжкою)
Жанр: Куліш визначив п’єсу як сатиричну комедію, але у творі має місце трагічність становлення української мови й зацькованого народу, тому – трагікомедія.
Тема (проблема): “міщанство і українізація”.
Основні персонажі: Мина Мазайло, Мокій, дядько Тарас, Мотрона Розторгуєва (тьотя Мотя), Рина, Уля Розсоха та ін.
Конфлікт політичний. Ставлення персонажів до мови лягло в основу конфлікту, що у творі розгортається у формі дискусій, які породжують комічні
Особливості сюжету
В основу твору покладено начебто анекдотичну історію про те, як харківський службовець “Донвугілля” з Н-ської вулиці Холодної Гори Мина Мазайло вирішив поміняти своє прізвище, у якому вбачав причину своїх життєвих і службових поразок, на престижніше – російське Мазєнін. Але Суперечка з приводу цього факту поступово переходить у сімейну дискусію і виходить на рівень національної проблеми.
Ідея
Засобами гротеску і разючої сатири автор викриває суспільні антиукраїнські явища наприкінці 20-х років XX ст., висміює носіїв великодержавного шовінізму.
Особливості п’єси “Мина Мазайло”:
– драму не можна перекласти: втрачається обігрування українських і російських прізвищ;
– немає позитивних персонажів (навіть дядько Тарас половинчастий у своїх думках і вчинках, надто легко здає свої позиції; Мокій не патріот: українська мова цікавить його більше з наукової точки зору);
– у творі містяться досить прозорі натяки на облудність насильницької радянської українізації;
– фіаско для Мини можливе тільки в літературному творі, бо в той час більшовики підтримували перевертнів.
Стислий переказ твору
Дійові особи:
Мина Мазайло – харківський службовець середніх літ
Лина (Килина) – його дружина
Рина (Мокрина) – їхня дочка
Мокій – їхній син
Уля – подруга Рини
Тьотя Мотя – сестра Мини з Курська
Тарас Мазайло – дядько Мини з Києва
Баронова-Козино – вчителька “правильних проізношеній” російської мови
Тертика
Губа комсомольці, друзі Мокія
Аренський
Дія відбувається в домі Мини Мазайла на Н-ській вулиці, 27, Холодної Гори м. Харкова у тридцяті роки XX ст., у період найбільшого поширення українізації.
Перша дія
Рина розповідає Улі, що “Мокій збожеволів од своєї укрмови”, вірші пише українською, а батько, навпаки, хоче їхнє малоросійське прізвище змінити і підшукує собі вчительку, яка б навчила його правильної російської вимови. Рина з матір’ю кличуть у гості тьотю Мотю з Курська – на допомогу. А до Улі Рина звертається з проханням закохати в себе її брата Мокія, який вже “збожеволів від укрмови”.
Мина скаржиться на своє прізвище, через яке, на його думку, усі життєві негаразди. У загсі йому сказали, що прізвище змінити можна, учительку “правільних проізношеній” він вже знайшов – Баронову-Козино. А Мокію, якщо той буде пручатися, виб’є “з голови дур український”.
Тим часом Мокій розповідає Улі, що мріє до свого прізвища додати загублену половинку – Квач.
Друга дія
Від Баронової-Козино Мокій дізнається, що батько міняє прізвище, і в гніві зрікається його, а Улі скаржиться на самотність у власній родині. Зворушена Уля дозволяє себе “українізувати”.
Поки Баронова-Козино навчає Мину, Мокій голосно розучує з Улею народну пісню. Навчання закінчується сваркою батька з сином, яка припиняється через приїзд тьоті Моті. Гостя здивована, що на вокзалі написано: “Харків” – “іспортілі город”.
Трохи згодом приїздить дядько Тарас з Києва, який у свою чергу дивується, що ніхто на вулицях не розуміє української мови.
Третя дія
У родині тривають суперечки: Мокій свариться з дядьком і обзиває його шовіністом, тьотя Мотя з дядьком Тарасом “ділять” Гоголя. Тьотя Мотя викликала Мокія на дискусію з приводу зміни прізвища, а той запросив ще й комсомольців. Дискусія розпочалася з питання, чи існують взагалі українці як нація, перетворилася на сварку, а скінчилася тим, що тьотя Мотя, дядько Тарас і Рина пропонують варіанти прізвищ.
Дядько підбирає щось схоже на прізвища гетьманів, але Мина погоджується на варіант Рини – Мазєнін.
Четверта дія
Уля розповідає Рині, що Мокій зізнався їй у коханні. Рина наполягає, щоб Уля поставила Мокія перед вибором: або вона їде жити в Одесу до тітки, або він погоджується змінити прізвище. Про свій переїзд Уля Мокію сказала, а от образити юнака, у якого закохалася, не змогла й мовчки вийшла.
З’являється Мазайло з газетою, у якій є публікація про заміну його прізвища на Мазєнін. Тьотя, Мазайлиха, Рина радіють, дядько Тарас обзиває себе дурнем.
Через деякий час з’являються комсомольці і Уля. Вони принесли газету “Комсомолець України”, у якій опублікований наказ про звільнення “з посади… за систематичний і зловмисний опір українізації службовця М. М. Мазайла-Мазєніна”.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)