Зображення козацького лицарства (За романом П. Куліша “Чорна рада”)

Так сталося, що, маючи досить довгу історію, Україна довго не мала власної історичної прози. Були величні літописи, а ось роману, де в дзеркалі художнього осмислення відбивалася б наша складна історія, не було. І тим більшу цінність набуває з цієї точки зору діяльність славетного діяча української культури й літератури Пантелеймона Куліша.

Роман “Чорна рада”, який має підзаголовок “Хроніка 1665 року”, був написаний у 1857 році. Називаючи цей твір хронікою, Куліш наголошує на тому, що буде намага­тись об’єктивно відтворювати події

майже двохсотрічної давності.

З особливою любов’ю автор змальовує образи козаків – лицарів давнини. 1663 рік – це епоха соціальних супе­речностей, які вщерть наповнили Україну після перемож­ної визвольної війни. Старшина сперечалась із простим козацтвом, шляхта – з козаками й міщанами, селяни – із шляхтою й козацькою старшиною.

Перелік самих суперечностей зайняв би набагато більше місця. Але найважливішим епізодом року стала Чорна рада, у якій узяли участь низи суспільства – так звана чернь. Тривала боротьба за гетьманську булаву, активну участь у якій брали й запорозькі лицарі.

Пантелеймон

Куліш зобразив кілька козацьких харак­терів, і про кожен з них можна написати окремий твір.

Ось, наприклад, Кирило Тур. Його життєва філософія глибоко закорінена в легендах і переказах про славного ко­зака Мамая. “А в нас над усе – честь і слава, військова справа, щоб і сама себе на сміх не давала, і ворога під ноги топтала”, – зазначає Тур. Козаки, за легендами, уміли на­пускати ману на ворога й легко здобували перемогу, а винахідливість козаків також увійшла до народного фолькло­ру.

Такий козак, як Кирило Тур, здається безсмертним – за ним усе запорізьке лицарство й весь український народ.

Яким Сомко – інший яскравий персонаж роману. Це насамперед полководець і державний діяч. Так характеризує письменник Сомка: “Очі ясні, веселі, як зорі, і вже чи ступить, чи заговорить, то справді по-гетьманськи”.

Ось такій людині стати б українським гетьманом, але підступність Брюховецького перемагає.

Полковник Шрам – це насамперед людина, яка вміє мислити мудро, в масштабі держави. Його розуміння тогочасних українських реалій було б слушним і сьогодні. Прагнення до єдності в межах держави, палка любов до України роблять Шрама представником кращої частини українського суспільства.

Патріот, герой – такі визначення найбільше підходять до полковника Шрама.

Петро Шраменко – син полковника Шрама, який успадкував усі найкращі якості батьківської вдачі. Це козак-романтик. Автор порівнює Петра з орлом. “Він добрий був син і щирий козак”.

Хіба можна підшукати кращу характеристику для молодого Шраменка? Слава їхнього роду – то золота слава, і Петро краще загине, ніж згань­бить свій рід і свою славу.

Пантелеймон Куліш має критерій для оцінки кожної людини. Це є міра відданості Батьківщині, любові до неї. Далекоглядний Сомко є кандидатом на гетьманську посаду, і всі помірковані українці підтримують його: тільки Сомко зможе зміцнити українську державність, тільки він урятує країну від остаточної руйнації.

Як сталося насправді, усім добре відомо.

Автору вдалося створити історичний роман, сповнений живого колориту тієї буремної епохи. З першого рядка ро­ману читача захоплює почуття причетності до давніх подій, які, здається, і досі впливають на долю України. А втім, не кожен гетьман – зрадник, і не кожна рада – чорна.

Ось тут бере початок надія, яка має жити в наших серцях, якщо ми хочемо бачити свій край єдиним, багатим і щасливим.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Зображення козацького лицарства (За романом П. Куліша “Чорна рада”)