Білик Іван Іванович Похорон богів
Білик І. І. Похорон богів: Історичний роман. – К.: А. С. К., 2005. – 480 с. Року 974-го МІСЯЦЯ ГРУДНЯ В П’ЯТИЙ ДЕНЬ
Це вже повторювалося вдруге: розпачливий надсадний зойк, наче когось підіймали мечем під пазуху. Настас перехрестився правою рукою і тричі ляснув себе по щоці, а коли той самий моторошний звук пролунав утретє, перехрестився лівою й нараз відчув, як волосся під шапкою настовбурчилося й змокло.
Настас не знав до пуття жодної християнської молитви, тому хрипким від переляку шепотом прошарудів перші-ліпші поганські слова, які годилися
Вій почав обережно пробиратися крізь кущі – замова додала йому сміливості, й коли пройшов отак сажнів з двадцять п’ять, дивний звук повторився вчетверте. Настас аж присів – крізь голе галуззя у видолку видніла бурувато-сіра пляма. Він ліг на вогке опале листя і підповз до товстелезного дубового пня, з одного боку присипаного мурашником.
Тепер Настас побачив те, чого досі не міг розгледіти за низькою порістю дубків-нелинів.
Під старим берестом зійшлися в смертному
Сухе листя довкола було перемішане з землею, неначе змагання тривало цілий день, немовби людина могла боротися з диким бугаєм на рівних.
Настаc лежав коло пня, як заворожений. Він зроду не був ловцем, не відзначався силою чи спритністю, але мав у рукаві довгого міцного ножа, й рука його мимоволі потяглася до кістяної колодочки. Настас випростався за пнем, геть обліплений тирсою з мурашника, й почав обережно скрадатися до чоловіка та бика.
Намагався ступати якнайтихіше, зайшов бугаєві ззаду й укляк. Тур угруз ратицями в чорну вогку землю, всі жили на його спині й могутньому карку нап’ялись так, що аж тремтіли, але чоловік тримав його за обидва роги й щосили пригинав лівого до землі. Настас мусив підскочити й двічі-тричі вдарити гостряком ножа в найчутливіше місце – в потиличний виямок за валиком рогів, оглушити звіра, він одразу втратить тяму й упаде, спершу навколішки, а потім треба лише не дати йому отямитись і перерізати горлянку біля самої голови.
Настас уже намірився підскочити, та цієї миті мисливець покосував наллятими кров’ю очима й угледів його. Він нічого не міг сказати від напруження, лише головою ледь крутнув, перепиняючи Настаса. Той отетеріло вкляк, тримаючи ніж над головою. Тур, певно, теж відчув присутність іще одного ловця, спробував перевести вагу тіла па ліву ногу, й тут сталося те, чого Настас і вві сні не бачив. Чоловік скористався з миттєвого розслаблення м’язів бугая.
Досі роги дивились один у небо, а другий майже вниз. Тепер чоловік раптом загородив нижній у землю й притиснув ногою, водночас крутнувши верхній трохи вгору й наперед. Щось у могутніх в’язах тура хруснуло, він болісно заревів, став на одне коліно й поволі почав хилитися.
У чоловіка ще вистачило сили відскочити вбік, щоб не опинитись під важенною тушею. Він навіть став ногою на змоклу від поту кудлату холку, чорну й розтіпану в цю передсмертну мить, і переможно крикнув, але тут і сам розм’як, одійшов п’яним кроком і важко впав на перемішане з землею листя. Його вид, іще хвилину тому червлено-буряковий, поволі бліднув і жовк.
“Довели один одного до смерті”, – подумав Настас, і його зненацька пройняв гострий жаль до цього чоловіка. Остережливо присівши над ним, Настас почав квапливо й плутано проказувати молитву, єдину з тих, якої навчився в отця пресвітера: Отче наш, їжу їси на небеси, Та приїде царствіе твоє, Та будить воля твоя…
Настас не розумів слів молитви, але рони примарливо шаруділи й у дивний спосіб заспокоювали його. Настаса вже не так лякала й близькість наглої смерті, яка щойно забрала ще одне людське життя, вкриваючи прозорою жовтизною чоло й щоки загиблого мисливця.
Настас покинув ніж, якого й досі судомно стискав за білу колодочку, й підніс молитовне руки догори. А коли скінчив звернення до бога, мисливець широко посміхнувся й запитав:
– Ти німець?
Настас мало не зомлів – схопився й шаснув утікати задки, та перечепивсь об жорстку гілку ожини й розплатався навзнаки. А потім переляк одхлинув так само враз, поступившись місцем великій радості. Пресвітер Григорій багато розповідав, на яке диво спроможна щира молитва, а вийшло так, що новий бог удостоїв цієї честі новонаверненого християнина. Настас аж тепер відповів на посмішку воскреслого ловця:
– Як то “німець”?
– Ти ж не по-нашому щось бурмотів. Чи, може, ти дурне-енький?
Настас ображено відвернувсь. Одна нога тура випросталась і дрібно затремтіла – це вже прийшла смерть. Вона забрала була душу й цього замазури, але Настас її переміг – своєю щирою молитвою новому богові, наймогутнішому серед усіх богів – Ісусові Христові.
Тим часом ловець поволі зводився, обтрушуючи землю й налипле листя з рукавів та холош. Один рукав його майже відірвався – тріснуло ниття на плечі, й Настас зі злістю подумав, підіймаючи з багнюки свого ножа: “Засміявся б ти на кутні, коли б не я”. Та про це не личило говорити поганинові.
Аж тепер, коли ловець випростався, він спостеріг, який то здоровило.
– А ти хто сам? – спитав той, знову зігнувшись і знизу дивлячись на Настаса.
– Ніхто, – буркнув Настас.
– Імено ж якесь ма-аєш? Як тебе?
– Буданко, – не без вагання назвав Настас своє колишнє поганське ім’я. Цей велетень викликав у ньому підозру й острах: то міг бути київський боярин або княжий дружинник. Тепер Настас мав підстави уникати таких людей.
– А мене кличуть Му-уромцем, – добродушно протяг ловець.
– Ти з муромського краю?
– Та де! З Подолу. В Києві бував?
Настас покрутив головою. Він народивсь і виріс у Вишігороді навпроти гирла Десни, йому й про це не хотілося б говорити, одначе велетень знову запитав:
– А в Берестовому? В Передславиному селі? В Ольжиному?
То все були назви навколокиївських сіл, і Настас мимоволі крутив головою: він справді досі ще ніде не бував, окрім свого Вишагорода.
– А куди йдеш? – спитав велетень, бо Настас так нічого й не відповів.
– Нікуди.
– Як же то? Такого не бува-ає… Он я…
Настас поквапливо перевів розмову на інше:
– А ти ж як оце?. Ходив лісом, а тур на тебе й напав?
Здоровило засміявся:
– Я сам на нього пішов!
– А де ж твоя… сула чи бодай сулиця?
– Та на-ащо вони мені? Хіба рук не маю? Сулою кожен прохромить тура, а я хочу та-ак, сила на силу, хто кого, о!
Муромець розчепірив могутні руки й потрусив кулаками, глянувши на переможеного в герці бугая.
– В тебе все лице в багнищі, – запопадливо сказав Настас.
– Підняв був мене трохи на ро-оги. Але ж і я не пускав!
– І ти часто таких ото турів?.
– Таких – ні. Отакого впе-ерше, досі здолав був чотирьо-ох, але набагато менших.
Настас підійшов до нього впритул, та тут же мусив позадкувати: він не сягав Муромцеві й до плеча.
– А ти ж ким у Києві? – спитав Настас. – Боярином чи княжим гриднем?
– Хто – я? Хіба схожий на рудого варя-ажина? Я руси-ин, а русинові до гридниці… як долині до гори-и.
– То чого ж звешся Муромцем, коли ти русин?
– Мого прадіда ще князь Ольг водив до Мурома. То через те. Нас у городі й на Подолі всі зовуть Му-уромцями.
Волосся у велетня було темне й майже сягало пліч, як і в кожного полянина, густі чорні брови дивилися кінцями трохи вниз, а на бороді ще й не сіялось.
Настас аж тепер збагнув, що перед ним отрок. Після дивного герцю Муромець трохи відпочив, щоки його порожевіли.
– Що думаєш чинити з отсим?
Настас із повагою глянув на мертву тварину.
– З отси-им? – Юний велетень мав звичку перепитувати. – Збігаю додому й приведу волі-ів.
– До Києва?!
– А то батько духу дадуть, як почують, що я зламав в’язи турові й покинув отут, у Дорогожицькій пущі. Ти постережи, щоб вовки не подерли шкуру, а я туди й назад…
Вік ще раз обтрусився й побіг легким підтюпцем, неначе допіру й не лежав мертвий на витолоченій мокрій землі.
– Опудало шмаркате, – вилаявся Настас, бо той навіть не спитав його згоди. Настасові засмоктало під ребром – страшенно хотілося їсти, але в пазушному капшуку, крім пригорщі жита, нічого не було. Він дістав пучку зерен і заходився жувати. Тоді втупивсь у ще не захололого дикого бугая – міг би відрізати найліпший шмат і дати ходу, але чужий ліс і близькість великокняжого Києва не дозволяли витягти ніж з рукава. Доручення цього дітиська ні до чого його не зобов’язувало, кожен мусив сам дбати про свій живіт.
Настас вирішив трохи посидіти, поки той віддалиться на якусь версту, а тоді встати і йти далі своєю дорогою.
Але де ж вона, ота клята дорога, з несподіваною журбою подумав Настас. Дорогожичі, потім Поділ і город над ним, але що він там чинитиме? Та й хто його впустить туди, бездомного ізгоя? “Було б таки схилитись перед батьком і нікуди не йти, якось перетерпіти”, – подумав Настас, та в уяві виник образ суворого отця пресвітера, й він лише сердито крутнув головою в бік невидимої Десни, де лишився рідний дім та батько з матір’ю.
Related posts:
- Білик Іван Іванович Танго Аще хто рече, іже бога люблю, а брата своєго ненавижу, лож єсть. Нестор Літописець. “Повість времянных лет” РОЗДІЛ 1 Вилізши з переповненого двоповерхового автобуса, Сергій Ряжанка став біля афішної тумби й оглянувся довкола. Центральною вулицею в шість рядів повзли лімузини, автобуси, вантажні машини, возики, запряжені мулами й віслюками. Вся ця барвиста смуга раз у раз […]...
- Білик Іван Іванович Дарунки скіфів Від Боспору Фракійського до Дунаю-ріки, яку греки називали Істром, безперервним потоком пливла широка жива ріка – величезне військо Царя царів Дар’явауша. Одні говорили, ніби воно налічує вісімсот тисяч, другі – що тисячу тисяч, а треті казали ще найвірогідніше – як зірок на небі в безмісячну ясну ніч. Коли голова раті сягнула Дунаю, то хвіст був […]...
- Білик Іван Іванович Аксіоми недоведених традицій Віддавна слово “гуни” вважається лайкою. Звідки тягнеться коріння тієї неслави, яка живе й досі, хоча самі гуни зійшли з теренів історії вже п’ятнадцять століть тому? Й чим заслужили вони такої зневаги серед народів Європи, зневаги, що дорівнює не менш одіозному імені вандалів? Перші історики, чиї згадки про гунів дійшли до нас, виводили генеалогічне дерево цього […]...
- Іван Білик Білик Іван Іванович – український письменник. Народився 17 січня 1929р. в с. Градизьку, тепер смт Глобинського р-ну Полтавської області. Закінчив 1961р. Київський університет. Друкується з 1956р. Роман “Танго” (1968) – про життя української еміграції. Історичний роман “Меч Арея” (1972) розповідає про Київ і киян 5-го ст. (піддавався критиці за відступ від усталених в історіографії поглядів). […]...
- Білик Іван – Біографія Білик Іван Іванович – український письменник. Народився 17 січня 1929р. в с. Градизьку, тепер смт Глобинського р-ну Полтавської області. Закінчив 1961р. Київський університет. друкується з 1956р. Роман “Танго” (1968) – про життя української еміграції. Історичний роман “Меч Арея” (1972) розповідає про Київ і киян 5-го ст. (піддавався критиці за відступ від усталених в історіографії поглядів). […]...
- Іван Білик – Цар, якого вигодувала собака Іван Білик Цар, якого вигодувала Собака Брязкаючи ключами від задньої хвіртки, приворітний раб випустив Мітрадата й знову взяв хвіртку на замок, а Мітрадат подався до Північної брами ще дужче наляканий. У руках він тримав добре вистелений полотниною кошик із немовлям, яке, певно, було нагодоване й переповите, бо міцно спало. Царський волопас із жалощами скосував на […]...
- Іван Білик – Біографія Іван Іванович Бі́лик (1 березня 1930, Градизьк, сучасна Полтавська область – 27 листопада 2012, Київ) – український письменник, історичний романіст, перекладач болгарської літератури, лауреат Шевченківської премії (1991). 1950-ті рр. – вчителював у сільській школі, безуспішно намагався поступити на архітектурний та історичний факультети, до театрального інституту. 1961 – закінчив факультет журналістики Київського університету. Працював у редакціях […]...
- Образи богів і царів як різні типи панівного прошарку українського суспільства в поемі “Енеїда” – ІВАН КОТЛЯРЕВСЬКИЙ 9 клас ТВОРИ З УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ “Енеїда” славнозвісного поета Вергілія зазнала чимало переробок. Особливістю української “Енеїди” є те, що основним своїм завданням її автор – Іван Котляревський – ставив “перелицювання” дійових осіб під своїх сучасників-земляків. Таким чином, в образах олімпійських богів та земних царів письменник зобразив панівну верству українського суспіл ьства XVIII ст. Поважні Вергілієві […]...
- Іван Іванович та Іван Никифорович – крилаті вирази Іван Іванович та Іван Никифорович Герої “Повісті про те, як посварився Іван Іванович з Іваном Никифоровичем” (1834) М. В. Гоголя. Імена цих двох миргородських обивателів стали Загальною назвою для людей, що постійно лаються один з одним. Та й що таке фарс? У Гоголя свиня приходить в суд, відшукує прошеніє (грамотна) і уничтожа все діло!.. Це […]...
- Повість про те, як посварився Іван Іванович з Іваном Никифоровичем Прекрасна людина Іван Іванович! Яка славна у нього бекеша! Коли зробиться жарко, Іван Іванович скине з себе і бекешу, відпочиває в одній сорочці і дивиться, що робиться у дворі і на вулиці. Дині – його улюблена страва. З’їсть диню Іван Іванович, а насіння збере в особливу папірець і напише на ній: “Ця диня з’їдена такого-то […]...
- Мажор і мінор у повісті Миколи Хвильового “Іван Іванович” Мажор і мінор у повісті Миколи Хвильового “Іван Іванович” Сатирична повість “Іван Іванович” з’явилася вперше в журналі “Літературний ярмарок” у 1929 році. Епіграфом до твору послужили слова Миколи Гоголя, де йдеться про прагнення митців “викопувати” для своїх творів персонажів із глухих, нічим не примітних місць, зображувати бідність і недосконалість життя. І ось Микола Хвильовий знайшов […]...
- Скорочено “Іван Іванович” Хвильового Колись Івана Івановича було вигнано з третього курсу юридичного факультету за “вольтер’янство” (вільнодумство, філософствування). Тепер він живе на чистій і світлій асфальтованій вулиці Томаса Мора в хмарочосі, збудованому два роки рому, і його пролетарське сходження не підлягає ніякому сумніву. Дружина Івана Івановича (партійна кличка “Жан”) Марфа Галактіонівна (партійна кличка товаришка Галакта”) – надзвичайно симпатична жінка […]...
- Іван Іванович (скорочено) – Хвильовий Микола Колись Івана Івановича було вигнано з третього курсу юридичного факультету за “вольтер’янство” (вільнодумство, філософствування). Тепер він живе на чистій і світлій асфальтованій вулиці Томаса Мора в хмарочосі, збудованому два роки рому, і його пролетарське сходження не підлягає ніякому сумніву. дружина Івана Івановича (партійна кличка “Жан”) Марфа Галактіонівна (партійна кличка товаришка Галакта”) – надзвичайно симпатична жінка […]...
- Іван Іванович – МИКОЛА ХВИЛЬОВИЙ Скорочено Колись Івана Івановича було вигнано з третього курсу юридичного факультету за “вольтер’янство” (вільнодумство, філософствування). Тепер він живе на чистій і світлій асфальтованій вулиці Томаса Мора в хмарочосі, збудованому два роки рому, і його пролетарське сходження не підлягає ніякому сумніву. Дружина Івана Івановича (партійна кличка “Жан”) Марфа Галактіонівна (партійна кличка товаришка Галакта”) – надзвичайно симпатична жінка […]...
- Скорочено ІВАН ІВАНОВИЧ – МИКОЛА ХВИЛЬОВИЙ (Стислий виклад) Теккерей, наприклад, каже, що Свіфт (ви пам’ятаєте “Гулліверову подорож”) справляє на нього враження величезного гіганта і що загибель його, Свіфтова, нагадує йому, Теккерею, загибель грандіозного царства. Іван Іванович думав про Свіфта, про те, що його постать нагадувала Теккерею, наприклад, величезного гіганта, і про те, що загибель Світа нагадувала йому ж загибель грандіозного царства. […]...
- Іван Іванович Пільгук Іван Іванович Пільгук народився 20 грудня 1899 року в селі Решетилівці на Полтавщині в селянській родині. Освіту здобув у початковій та вищепочатковій школах, у 1917 році закінчив педагогічні курси в Полтаві. Брав активну участь у громадянській війні, в партизанському загоні боровся з німецькими окупантами та з денікінцями. Згодом – учителював, співробітничав у газетах, почав писати […]...
- Аналіз поеми П. Тичини “Похорон друга” Аналіз поеми П. Тичини “Похорон друга” 22 червня 1941 року… Фашисти вчинили напад на нашу землю. Настав час грізних випробувань для нашого народу. Павло Григорович Тичина, передчуваючи цю страшну війну, писав: Розстановка ж сил у світі І жорстока, і складна. Що Європа в ближнім літі Стрепенеться аж до дна. Під впливом нових обставин творчість Тичини […]...
- Косинка Григорій Михайлович На золотих богів Уже третій день, як ревуть гарматні бої над околицями Медвина; гукає-сміється ворожа артилерія, – а за кожним її гуком піднімаються до неба криваво-червоні стежки полум’я з селянських осель… Горить село. А недалеко, на Гордієнкових горбах, кипить жорстокий бій: старе й мале вийшло з села назустріч непроханому ворогу… Б’ється червона селянська воля, умирає на своїх осьмушках […]...
- Скорочено “Похорон друга” Тичини 22 червня 1941 року… Фашисти вчинили напад на нашу землю. Настав час грізних випробувань для нашого народу. Павло Григорович Тичина, передчуваючи цю страшну війну, писав: Розстановка ж сил у світі і жорстока, і складна. Що Європа в ближнім літі стрепенеться аж до дна. Під впливом нових обставин творчість Тичини змінюється. Перебуваючи в той час в […]...
- Похорон друга скорочено – Тичина Павло Вже сумно вечір колір свій міняв З багряного на сизо-фіалковий. Я синій сніг од хати відкидав І зупинився… Чується плач, що відлунює, немов тисячі оркестрів. То плачуть сурми над померлим, яким гордилася вся країна. Ярославові довелося багато пережити, багато битися. Герой відчуває роздвоєння: сум за померлим другом, похорон та разом спостереження над багатогранністю життя навколо. […]...
- Твір за картиною Мурашка “Похорон кошового” Полотно “Похорон кошового” було створено Олександром Мурашком у 1900 році. Художника завжди цікавили драматичні епізоди боротьби запорізького козацтва, і в картині він зображає один з таких моментів. Тане в густій нічній темряві улоговина. Блимають свічки, що їх несуть зажурені запорожці. Вони ховають свого: кошового отамана. Труна за давньою традицією, вкрита червоною китайкою. Попереду несуть булаву […]...
- Глібов Леонід Іванович Два кума – Здоров, Василю, пане-брате! – Здоров, кумасю мій Кіндрате! – Чи ти ще там здоров та жив? – Ох, братику! – Василь завив,- Мого ти лишенька не знаєш, Що так питавші Бог покарав мене: я погорів; Уся худібонька пропала, Неначе язиком корова ізлизала… – Оце бак лихо! Глянь… Коли ж воно І як? – А […]...
- Твір-опис за картиною О. Мурашка “Похорон кошового” О. О. Мурашко – український художник кінця XІX – початку XX століття. Для центральної постаті картини позував актор М. Старицький. У центрі цієї картини (1900) ми бачимо старого козака, що несе булаву – символ влади кошового. Ліворуч від нього – молодий козак, високий, кремезний, занурений у свої думки. Позаду несуть труну на дерев’яних ношах, чорний […]...
- МОЛОДИЙ МОЖЕ ВМЕРТИ, А СТАРИЙ МУСИТЬ (похорон неодружених) Певною своєрідністю в Україні визначається похорон неодружених. На знак того, що померла молода людина, на селі біля її тіла встановлюють деревце (весільне гільце). Вбирають неодружених померлих у весільний одяг. Молоду дівчину ховають у фаті (або ж у весільному вінку), на середній палець правої руки одягають перстень із воску, до руки прив’язують весільного рушника, а волосся […]...
- Григорій Косинка – На золотих богів Григорій Косинка На золотих богів Уже третій день, як ревуть гарматні бої над околицями Медвина; гукає-сміється ворожа артилерія, – а за кожним її гуком піднімаються до неба криваво-червоні стежки полум’я з селянських осель… Горить село. А недалеко, на Гордієнкових горбах, кипить жорстокий бій: старе й мале вийшло з села назустріч непроханому ворогу… Б’ється червона селянська […]...
- Скорочено “Теогонія, або Про походження богів” Гесиода Усі знають: грецька міфологія – це насамперед дуже багато імен. Це для нас; а для самих греків їх було ще більше. Майже в кожному містечку або селі були свої місцеві божества; і навіть про тих, які минулого загальними, у кожному місті розповідали по-своєму. Хто все життя жив на одному місці й мало що знав об […]...
- Скорочено – ДО БОГІВ ПОДІБНИЙ… – САПФО 8 КЛАС САПФО ДО БОГІВ ПОДІБНИЙ… До богів подібний мені здається Той, хто біля тебе, щасливий, сівши, Голосу твого ніжного бриніння Слухає й ловить Твій принадливий усміх: від нього в мене Серце перестало б у грудях битись; Тільки образ твій я побачу – слова Мовить не можу. І язик одразу німіє, й прудко Пробігає пломінь […]...
- Скорочено “На золотих богів” Косинки Уже третій день, як ревуть гарматні бої над околицями Медвина; гукає-сміється ворожа артилерія, – а за кожним її гуком піднімаються до неба криваво-червоні стежки полум’я з селянських осель. Горить село. А недалеко, на Гордієнкових горбах, кипить жорстокий бій: старе й мале вийшло з села назустріч непроханому ворогу. Б’ється червона селянська воля, умирає на своїх осьмушках […]...
- “Похорон друга” – величний реквієм воїнам, загиблим у боях за Батьківщину ПАВЛО ТИЧИНА 10 клас ТВОРИ З УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ ПАВЛО ТИЧИНА “Похорон друга” – величний реквієм воїнам, загиблим у боях за Батьківщину Велика Вітчизняна війна була страшною трагедією для багатьох народів Європи. Не було людини, якої б вона так чи інакше не торкнулася. Особливо це стосується радянських республік, які прийняли основний удар фашистів на себе. Хоч, судячи з […]...
- До богів подібний мені здається – САПФО До богів подібний мені здається Той, хто біля тебе, щасливий сівши, Голосу твого ніжного бриніння Слухає й ловить Твій принадливий усміх: від нього в мене Серце перестало б у грудях битись; Тільки образ твій я побачу – слова Молвить не можу. І язик відразу німіє, й прудко Пробігає пломінь тонкий по тілу. В вухах чути […]...
- Аналіз творів “Змовини”, “На золотих богів”, “Фавст” Г. Косинки Мало хто з письменників міг відчути й зрозуміти землю й народ, який на ній працює, так, як відчував і розумів Г. Косинка. Із самого початку творчого шляху він – співець села. Письменник мовби перейняв із рук Стефаника, Васильченка, Черемшини, своїх улюблених письменників-учителів, естафету й поніс її далі. Молодий Г. Косинка у своїх творах розповідав про […]...
- Глібов Леонід Іванович Стрижено! Стрижено! Їхав чоловік з жінкою полем. Було се літом, саме о ту пору, як на полі так хороше, так весело та любо, що й до дому не хочеться. Їхали вони доріжкою поміж пашнею. Кобила тюпає собі помаленьку, а лоша попереду – вскубне трохи травиці, зробить вибрика та й далі. Дивиться чоловік, хтось на ниві ячмінь покосив. […]...
- Глібов Леонід Іванович Охрімова Свита Була в Охріма сіра Свита, Так хороше пошита: Іззаду вусики з червоного сукна; На комірі мережечка така, що на! – Хоч голові носити. Дурний Охрім не вмів її глядіти, Таскав, коли й не слід таскать. Раз став він Свиту надягать,- Аж дивиться – рукава вже продрались. От мій Охрім, щоб люди не сміялись, Налагодивсь латать. […]...
- Глібов Леонід Іванович Осел і Соловей Раз у вишневому садочку Лежав Осел у холодочку. Побачив він між рястом Солов’я І став йому гукати: – Здоров, співун! Насилу вглядів я; Який маленький ти, а кажуть, що горлатий. Ану, лишень, утни! Казали у дворі індики, Що ніби ти співать мастак великий, Чи, може, брешуть, вражії сини? Ану, нехай і я почую, Яку там […]...
- Глібов Леонід Іванович У степу Ол. Ам. Тищинському Хоч доля привела у город суєтливий, Добра і зла прикрашений вертеп, Я все-таки люблю сіножаті і ниви, Люблю широкий, тихий, рідний степ. Там ясная зоря, як радість, привітала; Літала на коні там молодість моя; Про щастя, про любов надія там шептала, І любо слухалось, і щиро вірив я. Даль степова кругом, як […]...
- Глібов Леонід Іванович Лев-дідуган Лев-дідуган на світі довго жив; Багато лиха наробив; На старість підтоптавсь, нема вже тії сили, Що при здоров’ї мав! І ноги трусяться, і очі помутніли – Зовсім нікчемний став; Лежить, одкинув хвіст і смерті дожидає, А ще ричить і зо зла позирає, Неначе хоче настрашить. Минулися вже тії роки. Що розпирали боки,- Тепер усяк йому […]...
- Глібов Леонід Іванович Квіти У гарному будинку на вікні Бриніли Квіти у макітрі; Тихесенько вони гойдалися на вітрі, Радіючи весні. На другому вікні стояли інші Квіти: З паперу зроблені і шовком перевиті, На дротяних стебельцях, наче мак,- Хто йде, дивується усяк… Чого тепер не роблять люде! Без коней їздять,- ще колись І не такеє диво буде: От-от – дивись […]...
- Поява міфів про богів і героїв у Давній Греції Давня Греція уславилася своєю культурою. Давні греки виробили закони моралі і правила взаємин між людьми, на які й досі орієнтується усе людство. Вони засуджували війни, уславлювали мир, шукали розумних шляхів розв’язання конфліктів. Людина для давніх греків була найбільшою цінністю. Вони уславлювали людський розум, вірили в його неосяжність. Але водночас сама людина почувалася в ті давні […]...
- Іліада характеристика образів Зевса і олімпійських богів Зевс – верховний бог старогрецького пантеону. Усі події, описані в “Іліаді”, визначаються “волею Зевса”. З усіх олімпійських богів тільки 3. відкрито майбутнє: йому відомо все, що станеться в ході тривалої на багато років облоги Трої. Таким чином, 3. у поемі символізує абсолютну зумовленість подій людської історії і виступає втіленням вищого знання, недоступного іншим олімпійським богам […]...
- Глібов Леонід Іванович Муха й Бджола Весною Муха-ледащиця Майнула у садок На ряст, на квітки подивиться, Почуть Зозулин голосок. От примостилась на красолі Та й думає про те, Що як то гарно жить на волі, Коли усе цвіте. Сидить, спесиво поглядає, Що робиться в садку; Вітрець тихесенько гойдає, Мов панночку яку… Побачила Бджолу близенько: – Добридень! – каже їй.- Оддиш хоч […]...