“Енеїда” Котляревського – енциклопедія українського життя XVIII століття
“Енеїда” І. П. Котляревського – найвизначніша віха в становленні нової української літератури. Перша друкована книга, написана живою мовою, перша високохудожня національна поема, що своєю появою засвідчила початок нової доби у розвитку українського письменства, була покликана до життя самою дійсністю, породжена довготривалою національно-визвольною боротьбою українського народу, багатовіковим поступом його культури. “Енеїду” сміливо можна назвати своєрідною енциклопедією українського побуту кінця XVIII – початку XIX ст. Енциклопедією
Письменник відходить від Вергілія, грунтує свій сюжет на національних явищах, показує цілий період життя, народний побут і вітчизняну історію, безпосередньо гетьманщину. Поема Котляревського чарує нас барвистим українським колоритом, безліччю ситуацій і образів, узятих із живої дійсності, історичного минулого. Дотепи сповнені народної мудрості, вони влучні, чисто “земні”, національні.
Перед нами одна за одною проходять яскраві,
Сам поет говорив про наполегливе шукання ним саме таких джерел: “Піду я до людей старих… І порошу їх розказати, що чули од дідів своїх; я, може, що-небудь прибавлю, переміню і що оставлю, – писну, як од старих чував…” У своїй поемі Котляревський широко застосовує прийоми українського народного віршування, творчо використовує різдвяні та великодні вірші, інтермедії та інтерлюдії. Тут і багатющі скарби народної поезії пафос козацьких літописів, і традиції “мандрованих дяків”, і поетично-філософські настанови Г. Сковороди з його мужнім відстоюванням прав і гідності “чорного народу”, з його огидою до всіляких “трутнів і п’явок”. В образах троянців, латинців, карфагенян, сицилійців, олімпійських богів поет розкрив живу українську сучасність, зобразив яскраві типи різних суспільних верств, реальні ситуації й колізії, дав соковиті картини української дійсності. Тут і паразитичне життя поміщицько-кріпосницьких верств з їхнім презирством до народу, з їх антилюдяністю й хижацтвом; тут і бюрократично-канцелярська зграя, й попівство – “хаптурний рід”, усі ці людські п’явки, кровожери. Перед нами проходять пани й підпанки, “що людям льготи не давали і ставили їх за скотів”; чиновники різних рангів, “які по правді не судили та тільки грошики лупили і одбирали хабарі”; проворні купчики, “що на аршинець на підборний поганий продавали крам”, ченці, попи в “золотих шапках”, з їхньою зажерливістю, лицемірством, прагненням до “плотських утіх”.
Усемогутні боги, оці “лучезарні”, “світлосяйні”, за Котляревським, так ж мерзенні, як і їхній “почет”. Боги “на сутяжників похожі і раді мордовать людей”. Котляревський пише: “Зевес моргнув, як кріль, усами – Олімп, мов листик затрусивсь…”, – тут відчувається сатиричне ставлення поета не лише до міфологічних небесних “можновладців”, а й до сучасного поетові земного “Олімпу”. Небесні і земні “державці” намагаються “не звіра – людську кров пролити”. Вони сковують людей страхом.
Але цей страх слід подолати; Еней, простий, із здоровим глуздом парубок, дійшовтаки до цього: “Олімпських (богів) шпетив на всю губу”. Еней Котляревського, замість побожного схиляння, зухвало звертається до “всемогутніх”, навіть до “громовержця Зевеса”: Гей, ти, проклятий стариганю! На землю з неба не зиркнеш, Не чуєш, як тебе я ганю, Зевес! – ні усом не моргнеш. В очах народу, “сонцедайні” богині – це зграя розпусниць, нікчем, “задрипаних” перекупок. Поет і його герої беруть богів на посміх, стягають із “недосяжного” Олімпу, дошкульним бичем сміху “детронізують” їх.
Можновладці плямують “людський рід”, скрізь “у верхах” засіли вони: “всякі тут були кати”. Буває, правда, зауважує поет, що серед правителів, старшини трапляються порядні, “но тільки трохи сього дива, не квапляться на се вони”. Як бачимо, крізь травестійно-бурлескний шар в “Енеїді” Котляревського виразно виступає живий реалістичний струмінь, неприхована правда життя. У поемі надзвичайно широко показано українські народні звичаї.
Тут вечорниці і ворожіння, похорон і поминки, одяг чоловічий, жіночий і дівочий, страви й напої, танці й розваги, музика, пісні, живопис, імена людей, назви місцевостей тощо. Отже, “Енеїда” є своєрідною енциклопедією етнографії українського життя XVIII століття.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)