Етель Ліліан Войніч Овід
Етель Ліліан Войнич Овід ЧАСТИНА ПЕРША РОЗДІЛ ПЕРШИЙ Артур сидів у бібліотеці духовної семінарії в Пізі і переглядав купу рукописних проповідей.
Був гарячий червневий вечір. Вікна стояли розчинені навстіж, віконниці були напівприхилені. Отець ректор, канонік2 Монтанеллі, відірвався на хвилину од писання і з любов’ю поглянув на схилену над паперами чорняву голову. – Що, не можеш знайти, саrino3?
Ну, не треба, Я напишу заново. Мабуть, ця сторінка десь загуби
Лась, і я тільки даремно забрав у тебе стільки часу. Голос у Монтанеллі був
Коли канонік говорив з Артуром, тон у нього був завжди ласкавий. – Ні, padre4, я мушу знайти. Я певен, що ви Поклали її тут.
А заново ви ніколи не напишете так Само. Монтанеллі знов узявся до роботи. За вікном лінив гудів сонний хрущ, по вулиці лунав протяжни сумовитий крик продавця фруктів: “Суниці! Суниці!”
1 П і з а – місто в Тоскані, один із найбільших центрів італійсько культури. 2 Канонік – старший ксьондз, член капітулу – колегії
4 Padre – отче. – “Про зцілення прокаженого” – ось вона! Артур перейшов кімнату тим м’яким нечутним Кроком, що завжди дратував його домашніх. В цьому невеличкому, тендітному хлопцеві, більше схожому на італійця шістнадцятого століття, ніж на юнака з буржуазної родини тридцятих років, від довгих вій і чутливого рота до маленьких рук і ніг – усе було занадто витончене, занадто ніжне.
Коли Артур сидів спокійно, він скидався на гарненьку дівчин, переодягнену в хлоп’яче вбрання, але коли він рухався, його гнучкість і спритність нагадували приручену пантеру з захованими пазурами. – Та невже? Що б я робив без тебе, Артуре? У мене б завжди все пропадало. Ну, я вже більше не буду писати.
Ходім у сад, я допоможу тобі розібратис у твоїй роботі. Покажи, що ти там не зрозумів? Вони вийшли в тихий, тінявий монастирський Сад. Семінарія містилась у будинках старого домініканськог монастиря, і двісті років тому його квадратний двір мав охайний вигляд.
Між рівненьким грядками росли акуратно підстрижені кущі розмарину й лаванди. Одягнені в біле монахи, що колись доглядали ці квіти, тепер лежали поховані й забуті, але запашні трави все ще цвіли в тихі літрі вечори, хоч ніхто вже не збирав їх на ліки. Дерен пробився в щілинах між плитами, і колодязь серед двору заріс папороттю.
Троянди здичавіли, і їх довгі, поплутані стебла повзли через стежки; на грядках червоніли маки; висока наперстянка схилялась над переплутаною травою, а стара виноградна лоза, кину та напризволяще, звисала з гілок занедбаного кизиловог дерева, яке з сумовитою упертістю повільно похитувало ряснолистою головою. В кутку височіла величезна магнолія, мов вежа з темно-зеленого листя, покроплена де-не-де молочно-білим цвітом. Коло дерева стояла грубо зроблена де’яна лавка. Монтанеллі сів на неї.
Артур вивчав філософію в університеті і, коли натрапля на важкі місця в книзі, звертався за пояснення до padre. Монтанеллі був для нього універсаль енциклопедією, хоч хлопець не вчився у нього в семінарії. 1 Домініканці – давній католицький чернечий орден. – Ну, мабуть, я піду,- сказав Артур, коли трудне місце було роз’яснене.- Я вам не потрібний? – Сьогодні я більше не працюватиму, але я хотів би ще посидіти з тобою, якщо в тебе є час. – Ну, звичайно!
Артур сперся об дерево і глянув крізь темну зелен на перші бліді зорі, що замерехтіли в глибині спокійного неба. Від матері, уродженки Корнуеллу, він унаслідував мрійні, таємничі очі, темно-сині з чорним віями. Монтанеллі відвернувся, щоб їх не ба. – Ти якийсь стомлений, друже,- сказав він. – Що ж робити…
У голосі Артура теж вчувалася втома, і Монтанелл зразу помітив це. – Тобі не слід було так швидко повертатися до коледжу. Від безсонних ночей коло хворої ти вкрай знесилився. Шкода, що я не наполіг, щоб ти добре відпочив, перш ніж виїхати з Ліворно. – Ні, padre, з цього нічого не вийшло б. Після смерті матері я не міг лишатися в цьому злощасному домі.
Джулі довела б мене до божевілля. Джулі була дружина його старшого зведеного брат і давній його ворог. – Та я й не хотів би, щоб ти лишався з своїми родичам,- лагідно відповів Монтанеллі.- Я знаю, що для тебе це було б найгірше. Але чому ти не прийняв запросин твого приятеля-англіиця? Погостював би в нього з місяць, а тоді знову повернувся б до праці.
– Ні, padre, я не міг. Уоррени дуже щирі, добрі люди, але вони мене не розуміють. Вони жаліють мене,- я бачу це по їхніх обличчях. Вони пробувал б утішати мене, говорили б про матір… Джемма, звичайно, не така; навіть ще як ми були малі, вона завжди знала, чого не слід казати.
Але інші… Та й не тільки це… – А що, сину мій? Артур зірвав кілька квіток наперстянки і нервово зім’яв їх. – Я не можу жити в цьому місті,- сказав він, трох помовчавши.- Там крамниці, де вона купувала
Мені малому іграшки, набережна, по якій ми гуляли Корнуелл – графство в Англії. Вдвох, поки вона тяжко не захворіла. І так скрізь, куди Ç я не пішов.
Кожна дівчина на базарі пропонує мені купити квіти – нащо вони мені тепер! І потім кладовище… Ні, мені треба було виїхати звідти, надт тяжко бачити все це. Артур замовк, розриваючи на клаптики дзвіночки наперстянки. Запанувала довга, глибока тиша, і він глянув на padre, дивуючись, чому той нічого не відповіда.
Під магнолією вже темнішало, і все навколо здавалося тьмяним, невиразним. Проте надворі було ще досить ясно, щоб помітити мертву блідість на обличч Монтанеллі. Він сидів, понуривши голову, і міцно держався правою рукою за край лавки.
Артур одвів очі в побожному здивуванні перед цією велико душею. “Боже мій,- подумав він,- який же я нікчемний і егоїстичний проти нього. Якби моє горе було його власним, він не міг би відчути його глибше”.
Монтанеллі підвів голову і оглянувся навколо. – Я й не наполягаю, щоб ти їхав туди, особливо тепер,- промовив він дуже ласкаво,- але обіцяй мені, що добре відпочинеш під час літніх канікул. Мабуть, тобі краще буде поїхати десь далі від Ліворно.
Я не хочу, щоб ти розладнав собі здоров’я. – А куди ви поїдете, padre, коли семінарія закриєтьс? – Мені, як звичайно, доведеться повезти учнів у гори і влаштувати їх там.
Але в середині серпня повернетьс з відпустки мій помічник, і тоді я думаю податися в Альпи. Хочеш, поїдемо зі мною? Вирушим в далеку гірську екскурсію, і ти зможеш вивчати альпійські мохи й лишаї.
От тільки чи не буде тобі нудно зі мною? – Padre! – Артур стиснув руки, “мов справжній іноземець”, як казала Джулі.- Я віддав би все на світ, щоб тільки поїхати з вами. Тільки… Я не певен… – Ти гадаєш, що містер Бертон не дозволить тобі?
– Він, звичайно, буде проти, але яке він має прав втручатися? Мені вже вісімнадцять років, і я можу робити що хочу. Зрештою, він мені лише зведений брат. Не знаю, чому я повинен йому коритися.
Він завжди погано ставився до моєї матері. – Але якщо він буде серйозно заперечувати, ти Вже краще послухайся його. Тобі вдома буде ще гірш, якщо… – Гірше вже не може бути! – палко вигукнув
Артур.- Вони завжди ненавиділи мене й ненавидіти Муть, що б я не робив. Але як може Джеймс серйозн заперечувати проти того, щоб я поїхав з вами – моїм духівником!
– Не забувай, що він протестант.
Related posts:
- ВОЙНИЧ, Етель Ліліан (1864 – 1960) ВОЙНИЧ, Етель Ліліан (Voynich, Ethel Lilian – 11.05.1864, Корк, Ірландія – 28.07.1960, Нью-Йорк) – англійська письменниця. Народилася в сім’ї відомого математика Джорджа Буля, який помер, коли майбутній письменниці було всього декілька місяців. Її виховувала матір. Войнич здобула добру освіту: навчалася в Берлінській консерваторії і водночас слухала лекції зі слов’янської філології. Повернувшись в […]...
- Чим відрізняється Артур від Овода у романі “Овід” У романі “Овід” письменниця розповіла про діяльність учасників італійської підпільної революційної організації “Молода Італія” у 30-40-ві роки XIX ст. В той час, після розгрому наполеонівської армії, вся Італія була окупована австрійськими військами і роздрібнена на вісім окремих держав. В країні вибухали збройні повстання, які австрійська поліція придушувала з особливою жорстокістю. Однак ми не знайдемо у […]...
- “Овід” безсмертний роман про героїв До безсмертним романам про героїв і мучеників революційних рухів належить також “Овід” (1897) англійської письменниці Етель Ліліан Войнич (1864-1960). Перекладений 3. А. Венгерової в 1898 році, через кілька місяців після виходу в оригіналі, він відразу ж завоював величезну популярність. За словами старого комуніста, письменника П. А. Бляхіа, роман “Овід” зіграв помітну роль у формуванні революційної […]...
- ЕТЕЛЬ ЛЇЛІАН ВОЙНИЧ ЕТЕЛЬ ЛЇЛІАН ВОЙНИЧ (1864-1960) Етель Ліліан Войнич (справжнє ім’я Лілі Буль) народилася в Ірландії, в містечку Корк, де батько викладав в коледжі математику. Проте батько помер, коли дівчинці ще не виповнилося й року, і тоді мати переїхала до Лондона, де також почала викладати математику. Однак заробити на гарну освіту для дітей не змогла. Обдарована дівчинка, […]...
- Образи карбонаріїв у повісті “Ваніна Ваніні” та романі “Овід” Ці твори написано авторами, які знали революційну діяльність карбонаріїв не з книжок, бо самі були її активними учасниками на різних етапах. Стендаль раніше, у 30-ті роки XIX ст., його навіть розшукувала австрійська поліція. Етель-Ліліан Войнич зацікавилась революційним рухом пізніше – у 1880-х роках. Герої роману “Овід” діють у 30-40 рр.. коли було організовано італійську підпільну […]...
- АРТУР КЛАРК АРТУР КЛАРК (нар. 1917 p.) Артур Кларк – англійський письменник – фантаст і популяризатор науки. Під час другої світової війни був авіатором У Британській армії. Після її завершення закінч” відділення математики і фізики Королівського коледжу в Лондоні. Написав чимало науково-популярних статей і книжок з астрономії та космонавтики, за що 1962 р. був удостоєний премії ЮНЕСКО. […]...
- Артурівські легенди Артурівські легенди – народні легенди кельтів Уельсу, які започаткували низку поетичних творів. В їх осередді – образ Артура, одного із бриттських королів (V-VI ст.), які боролися проти англосаксонських завойовників. Історичного Артура згадують кельтські та бретонські барди, починаючи з VIII ст., в “Історії королів Британії” (близько 1137) латинського хроніка Гальфріда Монмаутського. Перекази про ідеалізованого Артура та […]...
- Відповіді до теми: до творів Дж. Свіфта та А. Конан Дойля Що таке роман? Чим він відрізняється від повісті? Роман – жанр розповідної літератури, який розкриває історію декількох, іноді багатьох людських доль протягом тривалого часу, іноді – цілих поколінь. Роман має великий обсяг, на відміну від повісті, а також більшу кількість, ніж у повісті, персонажів. Роман має розгалужений сюжет, відбиває складність стосунків у суспільстві, зображує людину […]...
- Твір рецензія на фільм по романі Лилиан Войнич “Гедзь” Учора я подивився фільм по романі Лилиан Войнич “Гедзь”, у якому розповідається про юнака по ім’ю Артур, що очолив рух за звільнення Італії від гніта Австрії. “Гедзь” так назвав себе Артур; колись таке прізвисько взяв собі Сократ, для того щоб підняти народ на повстання в Афінах. Італієць по походженню, Артур жив у сім’ї англійців, які […]...
- Герой роману Э. Л. Войнич “Гедзь” Один з найбільш яскравих героїв-революціонерів у світовій літературі, людина, що є творцем власного життя. Тут немає місця трагічної зумовленості, волі случаючи або долі. Происходящее з ним, навіть самі моторошні події, – його власний вибір, включаючи й момент загибелі. Чутливий від природи, він зумів підкорити свої емоції власній непохитній волі. І тем важче страждання героя, тим […]...
- АРТУР КОНАН ДОЙЛЬ АРТУР КОНАН ДОЙЛЬ (1859-1930) Артур Конан Дойль був ірландцем за походженням, за освітою – лікарем. Писати й друкуватися розпочав у 90-ті роки. В 1890 р. книжкою “Знак чотирьох” він започаткував серію детективних історій, які принесли йому славу і світове визнання. Герой цієї серії (“Собака Баскервілів”, 1901 – І902; “Долина жахів”, 1914-1915; “Пригоди Шерлока Холмса”, 1891 […]...
- Забіла Віктор Миколайович До невірної Було б шануваться, З другими не знаться, Жили б, жили бі ми з тобою, Як би серце із душою. А тобі як новенький, Зараз тобі і миленький: Мене зараз покидаєш, Мене зовсім забуваєш. А божилася й клялася, Що зовсім вже оддалася Мені серцем і душею І що будеш вік моєю! Ти ніколи не кохала Мене […]...
- “Чим приваблює читачів образ детектива-мислителя Шерлока Холмса” Нам добре відомо, що ім’я відомого у всьому світі детектива Шерлока Холмса вперше автор детективної серії Артур Конан Дойль використав у своїй повісті “Етюд в багряних тонах”. На відміну кримінальних романів його сучасників, які лише ескізно накреслювали своїх героїв, Конан Дойль змалював Холмса змалював соковитими яскравими фарбами і зробив не просто опис злочинця та злочину, […]...
- Вінграновський Микола Степанович Мерані З Ніколоза Бараташвілі Без дороги-сліду мчить мене Мерані. Сивий ворон карка в чорному тумані. Мчи ж мене, Мерані, в чорному тумані, Сині мої думи ворону не знані. Крилатий коню мій! по скелях, по яругах, Крізь хвилі й смерчі скороти мені Ці дні дороги, нетерплячі дні, І не жалій за втому свого друга. Нехай свою Вітчизну […]...
- Мої обереги У кожної людини є свої обереги, які ще називають талісманами. Слово “оберіг” мені ближче, бо “талісман” походить з арабської мови й означає “щось таємниче, загадкове”. Які ж у мене є обереги? Я вважаю, що насамперед мене оберігає той хрестик, який мені дали під час хрещення. Хоча якщо добре поміркувати, то оберігає не сама символічна прикраса, […]...
- Віслава Шімборська Під однією зірочкою Віслава Шимборська Під однією зірочкою Перекладач: Г. Кочур Джерело: З книги: Антологія зарубіжної поезії другої половини ХІХ – ХХ сторіччя (укладач Д. С. Наливайко).- К.: “Навчальна книга”, 2002. Перепрошую випадковість, що зву її доконечністю. Перепрошую доконечність, якщо все ж таки помиляюсь. Нехай не сердиться щастя, що беру його ніби власне. Нехай дарують померлі, що в […]...
- Втілення кращих рис трудового народу в образі Ганни-колгоспниці Втілення кращих рис трудового народу в образі Ганни-колгоспниці “Вже сам вигляд жіночої фігури показує, що вона не призначена для надто великої праці – ні духовної, ні тілесної. Вона відчуває обов’язки життя не дійсним, а страдницьким чином”. Такої думки про слабку половину роду людського дотримувався німецький філософ Артур Шопенгауер. Яка ж за своєю природою українська жінка? […]...
- Чи можливо прожити без дружби? Можна погодитись, а можна й не погодитись зі словами Шота Руста-велі, що людина, яка не шукає друзів, є ворогом сама собі. Подивимося на своїх однокласників: у одних справжня, як мені здається, дружба, в інших – тільки приятелювання. Тому, в кого є друг, я по-доброму заздрю, а того, хто завойовує дружбу, плазуючи перед однолітками, жалію. Так […]...
- Твір-роздум. 4 клас ЗРОЗУМІЙТЕ МЕНЕ. Ось уже другий рік поспіль я займаюся у міському танцювальному клубі “Юність”. Не всі мої близькі задоволені цим. Мама говорить, що у мене залишається мало часу для навчання і домашніх справ, а подружка дорікає, що майже не приділяю їй уваги. Чому вони не хотять зрозуміти мене? Адже мені подобаються танці, це цікаво і […]...
- Драч Іван Федорович Балада про пера Драч І. Ф. Крила: Поезії / Худож.-оформлювач Л. Д. Киркач. – Харків: Фоліо, 2001. – 75 с. – (Українська поезія XX ст.). Перо сови мені на стіл упало, І стрепенулось дико і зухвало, І прошептало виклично: “Лови! Бери й пиши – пиши пером сови!” Я – жайвір по натурі. Не для мене Перо совине, хитромудро […]...
- Навіщо я зберігаю іграшки, твір – роздум Я вчуся в п’ятому класі, граю на піаніно і займаюся сучасними танцями. Вдома у мене є комп’ютер, за яким я проводжу не так вже й багато часу. Я охоче поступаюся місце за комп’ютером своїм подругам, коли вони приходять до мене в гості. Найбільше дівчаткам подобаються мої іграшки, багато з яких збереглося ще з раннього дитинства. […]...
- Що я довідалася про освіту в Україні з уривка А. Чайковського “В Острозькій школі” Що я довідалася про освіту в Україні з уривка А. Чайковського “В Острозькій школі” На мою думку, Андрій Чайковський неодноразово звертався до документальних джерел під час написання роману “Сагайдачний”. Багато цікавого я дізналася з уривку “В Острозькій школі” про освіту в Україні за часів Герасима Смотрицького. Не всі мали змогу навчатися у школі, треба було […]...
- Карманський Петро Сильвестрович “Мені не жаль…” Мені не жаль, що нам судилось Нести до скону хрест розлуки, Моє чуття не раз сталилось На пробнім камені розпуки. Мені не жаль… З мертвих спокоєм йму верстати Тернистий шлях страждань і суму, З брильянтів сліз буду кувати Твої трофеї: скорбну думу. З мертвих спокоєм… Лиш інколи в часі знемоги З дна серця вирветься зітхання, […]...
- Загул Дмитро Юрійович Два світи – Розкажи мені, сивий діду, Про свої парубоцькі дні, Чи ганяв ти по білому світу, Як ось довелося мені? Я бачив далекі країни (Ганяли мене по фронтах) – У вихрах війни і руїни Забув я свій рідний дах. Палали вогні повстання – Поїхав і я на панів… А потім – воля настала (Діду! чого посумнів?). […]...
- Кравченко Павло Відлуння війни Павло Кравченко. “Відлуння війни” Кордон близько. Подекуди я чую постріли гармат. Все спокійно. Чути як регочуть коні. Я піднімаюсь, ледве встаю і знову падаю в багнюку. Руки й ноги в мене оніміли, я майже нічого не бачу… Пішов дощ. Я відчуваю, як великі краплі падають на моє лице, омивають його. Вітер посилюється. Я починаю підніматися. […]...
- Забіла Віктор Миколайович “Повіяли вітри буйні…” Повіяли вітри буйні Да над синім морем; Забилося серце моє Перед лютим горем. Повіяли вітри буйні З холодного краю; Розлучили з дівчиною, Котру я кохаю. Да не вітри: люди злії Мені се зробили; Самі мене звели з нею, Самі й розлучили. Перестали вітри буйні, Всюди стало тихо; А у мене, нещасного, Все на серці лихо. […]...
- Твір на тему: “Мій ідеал – моя мама” Я з дитинства люблю складати різні історії, тексти, а так само писати твори. Мне було поставлено питання, хто є для мене ідеалом. Без зайвого пафосу, відповідаю просто: мій ідеал – це моя мама! Як би це банально не звучало, але це так і є! Не думаю, що хтось здивується, але я постараюсь пояснити, чому це […]...
- Пікнік на узбіччі (переказ) Дія відбувається в кінці XX ст. в місті Хармонте, який знаходиться біля однієї із Зон Візиту. Зона Відвідання – їх на Землі налічується лише шість – це місце, де за кілька років до описуваних подій приземлилися на кілька годин космічні прибульці, які залишили численні матеріальні сліди свого перебування. Зона обгороджена і ретельно охороняється, вхід в […]...
- Якби я повів себе зустрівшись з ангелом Тихим зимовим вечером я поверталась Настрій був поганий. Я посварилась з кращою подругою через якусь дрібницю. Хотілось швидше повернутись додому і поплакатись в подушку. Тут коло свого будинку я побачила зовсім незвичайного юнака. Він весь ніби світився. Я вже думала заходити, але він окликнув мене. Я обернулась. Звідки цей юнак знає як мене знати? Він […]...
- Розмова з рідним краєм (за віршем К. Малицької “Чом, чом, земле моя… “) 1. Любов до рідного краю – провідна тема творчості поетів-ліриків, поетів-патріотів. (З давніх-давен поети намагалися передати свої почуття за допомогою поетичного слова. Головним для них були почуття любові до батьківщини, до рідного краю. Найглибші за змістом і наймилозвучніші вірші були покладені на музику і набули ще більшої популярності. Так сталося і з віршем К. Малицької […]...
- Краткий сюжет романа Войнич “Овод” В. Завершенный ею в 1895-му и опубликованный в 1897 г. роман “Овод” стал ее первым и безусловным триумфом не только на родине, а также и в других странах Европы и мира. Это в самом деле произведение неординарное и даже уникальный за своими поэтическими качествами. Было бы весьма явным упрощением трактовать его однозначно как гимн революционной […]...
- Едгар Аллан По Оповідь Артура Гордона Піма Едгар Аллан По Оповідь Артура Гордона Піма Переклад Віктора Шовкуна Передмова Кілька місяців тому, коли я повернувся до Сполучених Штатів, переживши в Південному океані та деінде багато дивовижних пригод, про які розповім далі, випадок привів мене у невеличке товариство джентльменів з Річмонда, штат Віргінія, і вони виявили глибокий інтерес до всього, що стосувалося країв, де […]...
- Глібов Леонід Іванович “Раз пішов я на отаву…” Раз пішов я на отаву І наткнувся на прояву: Довга-довга і страшенна, Мов гадюка здоровенна, Голова десь за горами, Ноги вперлись між лісами. Став я, хвертом в боки взявся І до неї обізвався: “Де ти в біса узялася І чого тут розляглася?” Чую – десь щось загуділо, Буйним вітром зашуміло: “Схаменися, дурню сивий, Прикуси язик […]...
- Твір за оповіданням А. П. Чехова “Хамелеон” Ох, добродії, ну і днинка видалася сьогодні! Як завжди, я за справами служби йшов через базарну площу. Зі мною був Єлдирін. Він допомагав мені вирішити низку питань. З ранку у мене настрій був непоганий, я одягнув нову шинель, справна така шинель. І хто б міг подумати, що неприємності сьогодні на цій площі стануться через те, […]...
- Твір на тему: Хом’ячок Сеня (твір-розповідь) На день мого народження, коли мені виповнилося шість років, я одержав у подарунок хом’ячка в клітці. Я назвав його Сеня і дуже полюбив. До Сені в мене не було тварин, навіть кішки. А тут такий симпатичний звірок. Я навіть спати цього вечора не хотів лягати, хоча поспати любив завжди і з задоволенням укладався не пізніше […]...
- Моя улюблена новела Є. Гуцала Моя улюблена новела Є. Гуцала Мені дуже сподобалося оповідання Євгена Гуцала “Вигадники”, де головними героями є Михайлик та Надійка. Вони навіть чимось схожі поміж собою: у обох біляве, як льон, волосся, вони захоплено пізнають навколишню природу. Себе ці діти відчувають її частиною, уявляють, що вони квіти, вірять, що можна викликати вітер або дощ. Але Надійка […]...
- Вінграновський Микола Степанович Осяяння В той день були мої найближчі друзі, Вони прийшли до мене на світанні І підняли на зустріч з Рафаелем. Із Мікеланджело, Джорджоне, Тіціаном… П’ятнадцять залів встало перед нами, П’ятнадцять келихів людського повнозвуччя, П’ятнадцять океанів чистоти… І я не знаю, що ми відчували, Що думали в благословенний день, Бо в першу хвилю я тебе помітив, І […]...
- Забіла Віктор Миколайович Пугач Близько мене стогне пугач Саме серед ночі, Віщує він нещасному Скоро закрить очі, Стогне пугач, стогне сірий Да над головою, Мабуть, її прийшла пора Присипать земльою. Сумно стогне, як застогне, Душа аж трепеще, Подумає: на тім світі Чи не буде легше. На сім світі серце моє Радощів немало, Воно зроду веселої Пісні не співало. Не […]...
- Крила радості Цвіла яблуня, та, що поблизу колодязя, цвіло зілля-романець на моріжку, а в долині, де зеленіє густа трава, навіть здаля виднілися в тій траві жовті кульбаби, сй-‘ нюваті сокирки і фіалкові медуниці, сонце сміялось у височині, розсіваючи навколо себе золоті бризки, пташки без угаву щебетали собі всі разом, і я літав над землею, як голуб. Ні, […]...
- Глібов Леонід Іванович “Раз уночі я в ліс ходив…” Раз уночі я в ліс ходив… Скажу по правді, гріх брехати: Я нищечком тоді хотів, Щоб папоротнику дістати. Не раз, не два я чув про те – Хто його знайде, кажуть люде, В ту саму ніч, як він цвіте, Тому усюди щастя буде, Поткнувсь я в ліс – і драла дав, Бо з переляку чуб […]...