Забіла Віктор Миколайович “Повіяли вітри буйні…”
Повіяли вітри буйні Да над синім морем; Забилося серце моє Перед лютим горем.
Повіяли вітри буйні З холодного краю; Розлучили з дівчиною, Котру я кохаю.
Да не вітри: люди злії Мені се зробили; Самі мене звели з нею, Самі й розлучили.
Перестали вітри буйні, Всюди стало тихо; А у мене, нещасного, Все на серці лихо.
Як листочок одірваний Зелений весною, Як травиця покошена. На зорі косою.
Поки роса не обсохне, Поти й зеленіє; Не ростиме вона більше, Як сонце пригріє.
Нескошена травиця Сонечка бажала; А тепер на теє зійде, Щоб скорій
І листочок зелененький Зсохне й пожовтіє; Так і моє серце бідне Молодим змарніє.
І в мене неначе в грудях Дещо одірвалось; Не легше мені на серці, А ще гірше сталось.
Очі мавши, я не бачу Радосного в світі; Все обридло, все огидло, Не хочу більш жити.
Ніч темная мені як день, А місяць як сонце; Плачу! плачу! один, бідний, Сівши пів оконце.
Чого? – Спитаться у мене – Я і сам не знаю; Чого серце тяжко б’ється, Чого я бажаю?
Любив, кохав я дівчину, І вона клялася, Що кохає мене дуже, Далі й продалася.
За худобу проміняла, Серцю було тяжко; Я кохав її по правді, Забуть було важко.
Не раз плакала
Як побачу, було, слізки – В грудях важко стане, Прошу, було: “Не плач, серце”, – Поки перестане.
Зате ж, було, як веселу, Де я її стріну, Щасливіший всіх на світі Був на ту годину.
Тепер бачитись ніколи Не хочу я з нею; Не люблю я людей в світі З такою душею.
Що божаться не по правді Да душу ламають; Такії уже ніколи Добрі не бувають.
Дак не сеє серце моє Дуже так турбує; Не од сього душа моя Бідная сумує.
А такий вже уродився, Мабуть, я на світі; Безталанний і безщасний, Щоб вік свій тужити.
Ой повійте, вітри буйні! Застогни, дубрава; Нехай піде на злих людей Всюди худа слава!.





Related posts:
- Віктор Забіла – Повіяли вітри буйні Повіяли вітри буйні Да над синім морем; Забилося серце моє Перед лютим горем. Повіяли вітри буйні З холодного краю; Розлучили з дівчиною, Котру я кохаю. Да не вітри: люди злії Мені се зробили; Самі мене звели з нею, Самі й розлучили. Перестали вітри буйні, Всюди стало тихо; А у мене, нещасного, Все на серці лихо. […]...
- Михайло Петренко – Цитьте, вітри! Цитьте, буйні! Цитьте, вітри! Цитьте, буйні! В лузі не гудіте! Моє горе лягло спати, Так не побудіте. Ох, заснуло воно в серці, Як в норі гадюка; Наче легше мені стало, Наче менше мука. Цитьте, вітри! Цитьте буйні! Горя не будіте! Дайте мені, молодому, Хоч на час спочити! Бо те горе нескінченне, Боже, надоїло; Чую, серденько від його […]...
- Забіла Віктор Миколайович Пугач Близько мене стогне пугач Саме серед ночі, Віщує він нещасному Скоро закрить очі, Стогне пугач, стогне сірий Да над головою, Мабуть, її прийшла пора Присипать земльою. Сумно стогне, як застогне, Душа аж трепеще, Подумає: на тім світі Чи не буде легше. На сім світі серце моє Радощів немало, Воно зроду веселої Пісні не співало. Не […]...
- Забіла Віктор Миколайович До невірної Було б шануваться, З другими не знаться, Жили б, жили бі ми з тобою, Як би серце із душою. А тобі як новенький, Зараз тобі і миленький: Мене зараз покидаєш, Мене зовсім забуваєш. А божилася й клялася, Що зовсім вже оддалася Мені серцем і душею І що будеш вік моєю! Ти ніколи не кохала Мене […]...
- Забіла Віктор Миколайович “Два вже літа скоро пройде…” Два вже літа скоро пройде, Як я закохався; Якби знав я своє горе, Лучче б був не знався Я з тобою, дівчинонько, То б не знав і муки, Не знав би я, як то любить, Не знав би і скуки. Як не бачу тебе тиждень, То за год щитаю; А побачу, і то тяжко, Що […]...
- Забіла Віктор Миколайович Сирота Без худоби сиротині Тяжко в світі жити; Хоч який він буде чесний, Все буде тужити; Чесна душа йому в тілі – Тільки всього й буде: Мало тепер її хвалять Вже на світі люди. Тепер дивляться в кишеню, Не на чоловіка, Не дивляться, яка душа І чи ціла пика. Нещасніша всього в світі Бідна сиротина; Плаче […]...
- Забіла Віктор Миколайович Голуб Ой застогнав голуб У темній дуброві На гольї сухенькій; Ой заплакав тяжко Гіркими сльозами Козак молоденький. Ой застогнав голуб У темній дуброві, Неначе в неволі; Ой плакав тяжко Козак молоденький По нещасній долі. Ой застогнав голуб Аж лунь застогнала У темній дуброві; Ой заплакав тяжко Козак молоденький Да ще й кучерявий. “Ой чого ж ти, […]...
- Забіла Віктор Миколайович Човник Чи довго я, нещасний, Буду так крушиться? Пора б уже перестати Скучать да нудиться! Пливе човник без весельця, К берегу звертає, Ніхто човником не править – Вітром прибиває; І до берега причаливсь Да й остановився, Не найшлось і там нікого, Кому б він згодився. Не було йому спокійно З берега лежати; Знай, все стукався об […]...
- Забіла Віктор Миколайович Маруся Жала дівка жито в полі, Сама й зажинала, Не бачилась довго з милим, Бачити бажала. Не дуже то пильнувала, Усе оглядалась, Бо милого козаченька Вона сподівалась. Уже й вечір, його нема, Дівка плакать стала, Що не вийшов він до неї, Що й мало нажала; Додому пішла із поля, Цілий день не ївши, Всю ніченьку просиділа, […]...
- Віють вітри, віють буйні – ПІСНІ МАРУСІ ЧУРАЙ Скорочено Віють вітри, віють буйні, аж дерева гнуться; О, як моє болить серце, а сльози не ллються. Трачу літа в лютім горі і кінця не бачу. Тільки тоді і полегша, як нишком поплачу. Не поправлять сльози щастя, серцю легше буде, Хто щасливим був часочок, про смерть не забуде. Єсть же люди, що і моїй завидують долі; […]...
- Забіла Віктор Миколайович “Сидів я над річкою…” Сидів я над річкою Да й дивився в воду; Чому радощей ніколи Я не бачив зроду? Думав, гадав: за що б долі Так мене карати? Чи я хотів кого вбити, Або що б одняти Худобу в кого чужую Або що б украсти? Мабуть, прийдеться нещасним Мені вже й пропасти. Хвиля була превелика, Вітер так і […]...
- Забіла Віктор Миколайович До коня Що, мій коню, що, мій добрий, Годі гарцювати, По байракам через рови Годі вже стрибати, Як, було, колись стрибаєш, Як, було, гарцюєш, Хропеш, іржеш, під собою І землі не чуєш. Шовкова твоя грива З вітром розмовляла, Удила в зубах скрипіли, Збруя вся тріщала. Не заржеш уже тепер так, Не пирнеш ніздрями, Не вириєш у коліно […]...
- Забіла Віктор Миколайович Будяк Поралися люди в полі – Хліб святий збирали І діток своїх маленьких Всіх позабирали. Інші колоски збирали, К матеркам носили. “Любий Сидір! Любий Семен!” – За те їх хвалили. “І я, мамо, осьде скілько, Дивись, назбирала!” “І ти, любая, Хотинко, – Мати їй сказала. – З’їжте сальця трошки з хлібцем, Да не розкидайте; Як поїсте […]...
- Скорочено – ВІЮТЬ ВІТРИ, ВІЮТЬ БУЙНІ… – ПІСНІ МАРУСІ ЧУРАЙ Віють вітри, віють буйні, Аж дерева гнуться… Ой як болить моє серце, А сльози не ллються. Трачу літа в лютім горі І кінця не бачу, Тільки тоді і полегша, Як нишком поплачу. Не поможуть сльози горю, Серцю легше буде; Хто щасливим був часочок, Повік не забуде. Єсть же люди, що і моїй Завидують долі: Чи […]...
- Забіла Віктор Миколайович Палій Іде військо запорозьке, Під небо куріє. Куди ведеш, отамане, Козаків, Паліє? “Де старшина звелить мені Ворогів рубати, Там і будем, бо за віру Не страшно вмирати. Я присягнув, я поклявся Царю з козаками До послідньой каплі крові Биться з ворогами. Покидаєм жінок своїх, Діток, батьків рідних, Ми вже себе не жалуєм, Нам їх жалко, бідних”. […]...
- Забіла Віктор Миколайович Кохання Світить місяць, да не гріє, Мороз пече, вітер віє, Дме хтось трійкою такий До дівчини, що кохає, – Хтось такий того не знає, Що милая не його. Коні добрі орчикові Крешуть огонь об підкови, Морди тягнуть по землі; На аршин повитягали, У каблучку позгинались, Біжать, летять, як стріла. Корінний дзвіночком дзвонить, Машталір його погонить, Сани […]...
- Пісні Марусі Чурай (Віють вітри, віють буйні) скорочено – Історичні пісні Віють вітри, віють буйні, аж дерева гнуться; О, як моє болить серце, а сльози не ллються. Трачу літа в лютім горі і кінця не бачу. Тільки тоді і полегша, як нишком поплачу. Не поправлять сльози щастя, серцю легше буде, Хто щасливим був часочок, про смерть не забуде. Єсть же люди, що і моїй завидують долі; […]...
- Забіла Віктор Миколайович Забіла Віктор Миколайович (крипт. – Ол-др.) – український поет. Народився 1808р. на хуторі Кукуріківщина, тепер с. Забілівщина Борзнянського р-ну Чернігівської області, в сім’ї дрібного поміщика, нащадка старовинного козацько-старшинського роду. Навчався в 1822 – 1825 рр. в Ніжинській гімназії вищих наук. В 1825 – 1834 рр. служив у війську. Вийшов у відставку в чині поручика, решту […]...
- Віктор Забіла – Ох, коли б хто знав, як тяжко Ох, коли б хто знав, як тяжко Так на світі жити, Як мені тепер прийшлося, Бозна-що й робити. Полюбив я дівчиноньку, І мене дівчина. \”Дуже люблю\”, – побожилась, Да лиха година, Що я такий безталанний На світ уродився: І сам бідний, і з бідною Вірно полюбився! Що ж тепер мені осталось: Плакать да нудиться Або […]...
- Пісні Марусі Чурай – Віють вітри (Характеристика твору) Характеристика твору Марусі Чурай “Віють вітри” Пісня Марусі Чурай “Віють вітри, віють буйні” передає почуття самотньої дівчини, яка страждає в розлуці з “милим чорнобривим”. Для неї це – “люте горе”, вона себе порівнює з билинкою в полі, що росте на піску, без роси, на спеці. Починається твір поетичним паралелізмом (дерева гнуться – сльози не ллються) […]...