Забіла Віктор Миколайович Кохання


Світить місяць, да не гріє, Мороз пече, вітер віє, Дме хтось трійкою такий До дівчини, що кохає, – Хтось такий того не знає, Що милая не його. Коні добрі орчикові Крешуть огонь об підкови, Морди тягнуть по землі; На аршин повитягали, У каблучку позгинались, Біжать, летять, як стріла. Корінний дзвіночком дзвонить, Машталір його погонить, Сани тільки аж гудуть; Коні хочуть вже оддихать, Комусь ще далеко їхать: “Поганяй скоріше, ну!

Не надержуй орчикових, – Пропадуть, дак купим нових – Скучив дуже без її”. Серце б’ється, завмирає, А того

воно не знає, Що милая не його. Серце в грудях задрижало, Як вже хутір видно стало, Де мила його жила… Живо під рундуком стали, Коні добрії домчали, Мокрі були, мов з води.

Скочив з саней, обтрусився, Кругом себе оглядівся Да й подумав про себе: Як ввійти, як поклониться, Як на милу подивиться, Що до милої сказать? Спитаться: “Чи правду кажуть, Що з другим їй руки зв’яжуть, А мені, бач, дак прощай?” Ввійшов в хату, батько й мати Стріли його, шанувати Почали, як було сперш. Про те, про се розмовляли, Усім добрим частували, А милої не було. Зразу двері одчинились, Ноги так і затрусились У того, хто її ждав. Павою по хаті

ходить, Голоском так і виводить, Кропив’янка мов в кущі.

Батько-мати вийшли з хати, Він став з нею розмовляти Да й питається: “Чи так, Що всі люди йому кажуть, Що з другим їй руки зв’яжуть, А йому дак, бач, гарбуз?” Червона, як квітка, стала, Спершу трошки промовчала, А після сказала так: “Хто тобі отеє каже, І хто мені руки зв’яже З другим, з ким, як не з тобою?” Прийшла тітка, батько й мати, Годі милій розмовляти, Милая сказала так: “Пісня гарна, да не тая”, Він сказав: “Се вже другая, Що колись співала ти!” І знов стали балагурить, Хто у винниці де курить, Скілько хто доходу взяв… “А в вас виннички немає?” – Батько знов його питає. “Нема, треба ще зробить!” А тітка дак все сокоче: “Хто за його пійти схоче?

В його худоби нема! А в того багацько грошей, Подивиться, дак хороший, Іди лучче за того!” От він, трошки посидівши, Подумавши, розсудивши: “Пора, – каже, – до двора! Прощавайте!” – “Прощавайте!

На здоров’я поживайте!” Коней даром потомив!.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Забіла Віктор Миколайович Кохання